Зазирнули на 20 тис. кілометрів углиб. Вчені показали "нутрощі" Сатурна (фото)
Моделювання внутрішньої частини Сатурна передбачає, що товстий шар дощу з гелію впливає на магнітне поле планети.
Модель створена вченими Університету Джона Гопкінса також вказує на те, що всередині Сатурна можуть бути вищі температури в екваторіальній частині та нижчі температури у високих широтах у верхній частині шару гелієвого дощу, повідомляє Phys.
Відомо, що вивчати внутрішні структури великих газоподібних планет дуже складно, й отримані результати розвивають зусилля з нанесення на карту прихованих частин Сатурна.
"Вивчаючи, як формувався Сатурн і як він розвивався з плином часу, ми можемо багато чого довідатися про формування інших планет, подібних Сатурну, в нашій сонячній системі, а також за її межами", — говорить Сабін Стенлі, планетарний фізик з Університету Джонса Гопкінса.
Сатурн виділяється серед планет нашої сонячної системи, тому що його магнітне поле здається майже ідеально симетричним щодо осі обертання. За словами Чи Яна, доктора філософії з Університету Джонса Гопкінса, детальні вимірювання магнітного поля, отримані космічним апаратом "Кассіні", дають можливість краще вивчити глибинні надра планети, де генерується магнітне поле.
Завантаживши дані в комп'ютер, вчені створили модель, подібну до тих, які використовуються для вивчення погоди та клімату, щоб зрозуміти які складники необхідні для створення динамо, механізму електромагнітного перетворення, який може бути причиною магнітного поля Сатурна.
"Ми зʼясували, наскільки чутлива модель до дуже специфічних речей, таких як температура", — говорить Стенлі. "А це означає, що в нас є дійсно цікаве зондування Сатурна на глибину 20 000 кілометрів. Це свого роду рентген".
Моделювання передбачає, що незначний рівень неосесиметрії дійсно може існувати поблизу північного та південного полюсів Сатурна.
"Незважаючи на те, що дані, які ми отримуємо від Сатурна, виглядають абсолютно симетрично, за допомогою комп'ютерного моделювання ми можемо повністю дослідити поле", — говорить Стенлі.
Для підтвердження цього будуть потрібні прямі спостереження на полюсах. Це відкриття може мати значення для розуміння іншої проблеми, що турбує вчених протягом десятків років: як виміряти швидкість обертання Сатурна або, іншими словами, тривалість дня на планеті.