Кельтські жерці друїди: ким вони були та яку роль грали у суспільстві

Друїди — це жерці в стародавніх кельтських народів, які населяли сучасні Францію, Велику Британію та Ірландію. Більшість інформації про цих людей у стародавньому кельтському суспільстві історики черпали зі знаменитого твору римського полководця та правителя Стародавнього Риму Юлія Цезаря. Він описував друїдів у своєму творі "Записки про Галльську війну" як клас жерців, вчителів і суддів, які приносили в жертву своїм богам людей, повідомляє Heritage Daily.

Майже все, що Юлій Цезар написав про друїдів, було засновано на чутках і усних переказах представників кельтських племен. Згідно з Цезарем, друїди були священнослужителями, які проводили обряди жертвопринесення та займалися питаннями релігії, вирішували суперечки та були суддями, а також учителями.

За словами Цезаря, всі люди повинні були підкорятися наказам друїдів, а хто цього не робив, зазнавав жорстоких покарань. Друїдами керувала якась головна людина, яка мала дуже велику владу. Якщо після смерті цього керівника серед друїдів не знаходили одразу гідну заміну, то кожен друїд мав право виставити свою кандидатуру й навіть зійтися в поєдинку з іншими кандидатами, щоб показати свою перевагу.

Друїди займалися вивченням давніх знань, наук про природу, богів, а також вивчали астрономію. Також друїди були хранителями стародавніх переказів і героїчних епосів, які вони усно передавали молоді. Писемність вважалася поза законом, щоб таємні знання не поширилися серед інших людей.

Згідно з Цезарем, стародавні кельти були дуже забобонними людьми, і вони часто зверталися до друїдів, коли сильно хворіли або їм загрожувала інша небезпека. Члени племені просили принести в жертву богам людину, щоб уникнути загрози для свого життя. Цезар стверджує, що для цього створювали великі плетені з лози опудала, всередину яких поміщали людину, а потім спалювали.

Згідно з записами грецького історика Діодора Сицилійського, друїди передбачали членам племені їхнє майбутнє за допомогою принесених у жертву тварин. А що стосується людських жертвопринесень, то історик зазначив, що друїди встромляють у груди людині ніж і чекають, поки та не помре від втрати крові. Завдяки людській крові друїди також передбачали майбутнє.

На момент написання своїх творів у 55 році до н. е. Юлій Цезар вважав, що друїди як стан виникли на Британських островах. Згідно з іншими римськими джерелами, друїди були витіснені з Європи вже до 30-х років н.е. і продовжували процвітати в Британії до 43 року н.е., коли почалося римське вторгнення на цю територію. Згідно з римським істориком Тацитом, ті друїди, які залишилися в Британії, були розбиті в битві на території сучасного Вельсу в 60 році н.е.

Це було величезне військо з чоловіків і жінок жахливого вигляду. Серед них були й друїди, які зверталися до своїх богів і направляли прокляття на римських воїнів. Вони спочатку дуже налякали римлян, але потім римські воїни пішли вперед і розтрощили будь-який опір. Усі священі ліси друїдів були знищені", — писав Тацит.

Про друїдів, які залишилися в Ірландії та яких не змогли знищити римляни, відомо з різних стародавніх казок і переказів. З приходом сюди християнства роль друїдів у суспільстві різко знизилася, і їх почали вважати просто чаклунами або ж істориками та хранителями легенд. Поступово друїди залишилися лише в міфах і казках.