Яким буде Місяць у 2075 році: чи зможуть люди влаштуватися на супутнику та не почати нову війну

Прихильники дослідження Місяця впевнені, що через 50 років природний супутник Землі більше не буде просто порожнім небесним тілом. До 2075 року, на думку експертів, на Місяці буде принаймні одна постійно населена станція, аналогічна до тих, що сьогодні розкидані по замерзлому Антарктичному континенту. Оптимістичніші прихильники освоєння Місяця сподіваються, що до 2075 року на Місяці може народитися первісток, доводячи цим (або спростовуючи), що людство як вид може виживати не тільки на Землі, пише IFLScience.

Аргументи на користь поселень на Місяці

Італійський консультант із космічної політики Джузеппе Рейбальді — один із затятих прихильників ідеї поселень на Місяці. Шанувальник ери Apollo, Рейбальді є президентом Асоціації Місячного села, неурядової організації з місцем розташування у Відні, яка виступає за облаштування території для постійної присутності людини на Місяці. З часів його молодості, а це часи програми Apollo, багато чого змінилося, каже Рейбальді, й аргументи на користь місячного поселення тепер мають набагато більший сенс, ніж 50 років тому.

"У 1960-х роках політ на Місяць був політичною метою. Це був приз у суперництві між Сполученими Штатами та Радянським Союзом. Але коли американці туди дісталися, у них склалося враження, що Місяць абсолютно негостинний і не має особливих перспектив. Тому його залишили в спокої", — каже Рейбальді.

Між 1969 і 1972 роками на Місяці приземлилися шість пілотованих місій. А 12 американських астронавтів, які крокували по Місяцю, зібрали понад 380 кілограмів місячного каміння та ґрунту. Всі взяті зразки, а також інші дослідження показали, що, можливо, Місяць — не таке вже й безнадійне місце.

У 2012 році індійський зонд "Чандраян-1" виявив докази наявності крижаної води в постійно затінених областях величезних кратерів, що покривають полярні регіони Місяця. Це відкриття повернуло ідею про постійне місячне поселення на стіл обговорення. Із льодом у кратерах люди могли б влаштуватися на Місяці й водночас не доставляти все необхідне для виживання із Землі.

"Воду називають золотом космосу. Якщо у вас є вода, ви можете отримати з неї кисень, використовувати її для потреб екіпажу або вирощувати рослини. Ви навіть можете отримувати з неї паливо", — каже Рейбальді.

Також із часів програми Apollo технології розвинулися настільки, що навіть приватні компанії можуть дозволити собі відправлення місяцеходів або проведення інших експериментів на Місяці.

"Дослідження Місяця тепер здаються привабливішими, оскільки з'явився потенціал для створення ринку. Завдяки сучасним технологіям, з'явилася можливість відправляти апарати на Місяць за меншу ціну, ніж у 1960-х роках", — зазначає Рейбальді.

Освоєння Місяця — плани на наступне десятиліття

Паралельно з пілотованими американськими посадками Apollo Радянський Союз приземлив у 1960-х і 1970-х роках на Місяці вісім роботизованих зондів. У 2013 році до цього клубу долучився Китай — із місяцеходом "Ютус", а згодом і досягнув першості, розмістивши "Ютус-2" на дальньому боці Місяця. Індія привернула увагу до Місяця торік, коли її місія "Чандраян-3" уперше в історії розмістила посадковий апарат "Вікрам" і місяцехід "Праг'ян" біля Південного полюса Місяця — області з перспективними водними ресурсами.

Японський стартап iSpace невдало намагався м'яко приземлитися на Місяці минулого року. Ще одна японська ініціатива, місія SLIM (Smart Lander for Investigating Moon) від Японського агентства з дослідження космосу, приземлила свій апарат на Місяці 19 січня.

Плюс до цього — увесь флот приватних посадкових апаратів, підтримуваних NASA, які перевозять усі види експериментальних технологій, необхідних для людського проживання на Місяці, вишикувався в чергу для запуску в найближчі два роки.

Якщо все піде добре, ці компанії, за словами Рейбальді, одного дня надаватимуть послуги урядово фінансованим місячним станціям. До 2075 року на Місяці вже може існувати квітуча екосистема, що складатиметься з кількох баз у різних місцях — не тільки біля Південного полюса, а й на таємничій зворотній стороні. Місцеві цехи з використання ресурсів забезпечуватимуть мешканців цих станцій водою та будівельними матеріалами, а також титаном і алюмінієм для виготовлення частин космічних апаратів. До цього часу з Місяця можна буде здійснювати запуски на Марс, і високотехнологічні ферми забезпечать постачання продовольства, вирощеного на Місяці.

"Вирішальним моментом стане народження першої дитини на Місяці, — додає Рейбальді. — Я вірю, що протягом 2075 року на Місяці з'явиться первісток. І це продемонструє, чи може людство виживати незалежно від Землі."

Дорожня карта до Місяця — що планує NASA

Професор Єн Кроуфорд, планетолог і астробіолог із Лондонського коледжу Біркбека, має скромніші очікування. До 2075 року він передбачає постійно населену станцію на Місяці, подібну до тих, що зараз присутні в Антарктиці, а можливо, і невеликий місячний готель для багатих космічних туристів, керований приватною компанією — такою, як Amazon, SpaceX або Virgin Galactic.

"Я думаю, що до 2075 року на Місяці буде створено станцію, що постійно діятиме, із екіпажем, який працюватиме позмінно, можливо, кожні шість місяців, як це робиться зараз на Міжнародній космічній станції. Можливо, буде забезпечено постійну людську присутність — для ведення наукової діяльності, частково підтримувану місячними матеріалами, такими як вода й кисень", — каже Кроуфорд.

NASA — ініціатор зусиль Заходу з повернення людей на поверхню Місяця. Через 53 роки після останньої висадки на Місяць — місії "Аполло 17" у грудні 1972 року — заплановано, що місія "Артеміс-2" здійснить пілотований обліт Місяця 2024 року, а "Артеміс-3" приземлиться наступного року. Однак Кроуфорд вважає цей графік надмірно оптимістичним.

"Щоб посадити людей на Місяць, що NASA сподівається зробити з місією "Артеміс-3" у 2025 році, вам потрібно мати транспортний засіб, який зможе приземлитися, а потім повернутися на орбіту. Щось на кшталт місячного модуля з епохи "Аполлона". Але наразі такого транспортного засобу не існує. NASA уклало контракт зі SpaceX на розробку посадкового модуля на основі корабля Starship, але він навіть не здійснив успішного запуску із Землі. Тож я особисто скептичний щодо того, що це можна зробити до 2025 року. Імовірно, це стане можливо до кінця десятиліття", — каже Кроуфорд.

Минулого тижня NASA оголосило, що місію "Артеміс-2" перенесено на вересень 2025 року. Наступна посадка на Місяць, за задумом NASA, може відбутися лише через рік.

У 2025 році NASA також має намір запустити перший будівельний блок майбутньої місячної орбітальної космічної станції, яка стане базою для нових місій "Артеміс" для дослідження місячної поверхні. До кінця 2030-х років може відбутися десять пілотованих місій "Артеміс". Після цього дорожня карта стає невизначеною.

У своєму Плані для сталого дослідження тк розвитку Місяця, опублікованому 2020 року, NASA представило ранню концепцію базового табору "Артеміс" у регіоні Південного полюса Місяця. До цього плану не прив'язана дата, і він набагато скромніший за бачення місячного села Рейбальді до 2075 року. Базовий табір, що поступово розширюється, може підтримувати екіпажі до чотирьох астронавтів — для візитів, які триватимуть спочатку тиждень або два, а згодом — до двох місяців.

Аргументи на користь науки

Сяочень Чжан, планетологиня й аспірантка з використання місячних ресурсів у Європейському центрі інновацій космічних ресурсів (ESRIC) у Люксембурзі, погоджується з Кроуфордом у тому, що розселення людства на Місяці йтиме неспішно.

"П'ятдесят років може здатися довгим часом, але в галузі космічного дослідження це, імовірно, не так уже й довго. Розробка місій, тестування технологій — усе це займає багато часу. Але я думаю, що через 50 років має існувати хоча б якась базова місячна станція. Сподіваюся, там будуть дослідники, які проводитимуть експерименти, а також якийсь регулярний транспорт між Землею та Місяцем", — каже Чжан.

Наразі Чжан розробляє машину, яка одного дня зможе обробляти місячний пил на Місяці та перетворювати його на придатний будівельний матеріал для використання в 3D-друку.

"Мені б хотілося займатися геологією на Місяці. Наприклад, брати зразки вдень, а потім повертатися на станцію й аналізувати їх просто на місці, на Місяці", — підкреслює вчена-геологиня.

Проведення наукових експериментів безпосередньо на Місяці є важливим моментом, згоден Кроуфорд. Як і дослідницькі станції в Антарктиді, житлові аванпости на Місяці дали б змогу зробити значні стрибки в розумінні людством космосу.

"На Місяці є багато наукової роботи: місячна геологія, астрономія Місяця, науки про життя на Місяці. Усе було б набагато легше, якби існувала постійна наукова інфраструктура. А отже, потрібна місячна база", — каже Кроуфорд.

На конференції "Астрономія з Місяця" астрономи представили цілу низку концептуальних об'єктів, які одного разу могли б розташовуватися на Місяці. Детектор гравітаційних хвиль, інфрачервоний телескоп наступного покоління, який би змінив JWST, або радіотелескоп на темній стороні Місяця можуть стати частиною місячної наукової інфраструктури до 2075 року.

Розгадування невидимого Всесвіту

За словами Кроуфорда, місячний радіотелескоп перебуває на вершині списку бажань багатьох астрономів. Зворотний бік Місяця, пояснює він, є найкращим місцем для радіоастрономії в усій Сонячній системі.

"Це тому, що зворотний бік Місяця ніколи не бачить Землю, тож він постійно захищений від усього штучного радіошуму, який виробляє Земля. І, звичайно ж, під час місячної ночі зворотний бік Місяця також не бачить Сонця. А Сонце — друге за "шумністю" радіоджерело в Сонячній системі після Землі. Тож протягом двох тижнів кожного місяця дальній бік Місяця повністю вільний від радіошуму. Немає фонових перешкод за жодних обставин", — підкреслює вчений.

Місячний світанок і місячний радіотелескоп

Радіоастрономія — це розділ астрономії, що вивчає радіохвилі, які йдуть від зірок, планет, галактик, чорних дір та інших джерел у Всесвіті. Радіохвилі — це тип електромагнітного випромінювання з найдовшими хвилями.

На Землі люди покладаються на радіохвилі для цілої низки невід'ємних застосувань, включно з теле- й радіомовленням, радіолокацією, навігаційними системами та бездротовими комп'ютерними мережами.

Найкращі радіотелескопи на Землі, такі як Square Kilometre Array, що наразі перебувають на стадії будівництва на майданчиках в Австралії та Південній Африці, захищені зонами радіотиші, де не дозволено використання радіообладнання. Проте ці надчутливі антенні решітки, що охоплюють великі території сотень кілометрів, сліпі для цілої частини космічного радіоспектра, яка блокує земна атмосфера.

"Хвилі завдовжки понад 20 метрів не проникають через іоносферу Землі зовні. Тож довгохвильова, низькочастотна радіоастрономія — це остання велика недосліджена ділянка електромагнітного спектра в астрономії, тому що ми не можемо робити це з поверхні Землі", — пояснює Кроуфорд.

Астрономи знають, що в цьому спектральному діапазоні чекає ціла низка нових відкриттів. Однією з найзахопливіших галузей досліджень є те, що астрономи називають сигналом Космічного світанку — випромінюванням водневого газу, що заповнював Всесвіт у перші сотні мільйонів років після Великого вибуху.

У 2020 році NASA презентувало концепцію місячного радіотелескопа в кратері на далекому боці Місяця.

Чи почнуть США, Росія та Китай війну через Місяць

Але США та їхні союзники — не єдині, хто з цікавістю дивиться на Місяць. У 2021 році Росія та Китай (незалежно одне від одного) оголосили про плани створення постійної станції на Місяці. Жодна з країн не підписала нову Угоду Артеміди — необов'язкову багатосторонню угоду, розроблену урядом США для забезпечення мирного міжнародного співробітництва навколо дослідження й освоєння Місяця.

Конгрес США ще 2011 року заборонив NASA співпрацювати з Китаєм у космічних проєктах через побоювання промислового шпигунства та проблем безпеки. Партнерство з Росією, яке є основою співпраці на Міжнародній космічній станції з 1990-х років, серйозно похитнулося через війну Росії з Україною.

Можливість того, що земні геополітичні конфлікти можуть перейти на Місяць, турбує багатьох експертів, каже Кроуфорд. Він описує сценарій, подібний до територіальної суперечки між Китаєм і його сусідами в Південно-Китайському морі, який є одним із основних світових осередків збройних конфліктів.

"Ми справді не хочемо ситуації, коли в нас буде місячна база за Угодою Артеміди під керівництвом США та місячна база Росії-Китаю — за кілька сотень метрів одна від одної біля Південного полюса Місяця. На жаль, зараз ми, схоже, рухаємося в цьому напрямку, і я думаю, що це — шлях до катастрофи", — каже Кроуфорд.

Але вчений сподівається, що ще не все втрачено. Хоча ні Росія, ні Китай не є прихильниками Угоди Артеміди, обидві країни підписали Зовнішньокосмічний договір, який забороняє державам привласнювати космічні тіла або їхні частини.

Космічні агентства Росії та Китаю також представлені в Міжнародній групі координації космічних досліджень, глобальному форумі космічного дослідження, заснованому 2007 року з метою сприяння міжнародному співробітництву в космічному дослідженні.

Попри масштабні технічні завдання, які необхідно вирішити, щоб зробити постійне перебування людини на Місяці можливим, Кроуфорд вважає, що найбільша проблема полягає в тому, щоб забезпечити мирне співіснування дослідників Місяця.

"Я дійсно вважаю, що правильна політика важливіша за технічні аспекти. Я бачу, що це стане можливим до 2075 року. Справжньою проблемою є створення політики та режиму регулювання", — підбиває підсумок Кроуфорд.