Вирішувала кому вижити, а кому померти: вчені дізналися, як бубонна чума змінювала наші гени
Хоча найсмертельніша чума в історії людства вже давно лякає нас лише зі сторінок підручників та з екранів документальних фільмів, вона зовсім нікуди не зникла і досі живе в нас.
У світі небезпечних мікроорганізмів, серед сотень різних видів, особливо виділяється бактерія Yersinia pestis. Під мікроскопом вона може здатися доволі буденною, але історія цього крихітного організму зовсім не буденна і сповнена хаосу, розрухи та неймовірного впливу над нами, людьми. Викликаючи бубонну чуму, вона одного разу стала причиною катастрофи, настільки сильної, що знищила третину населення Європи. Сьогодні одна лише згадка про чуму викликає страх, хоча завдяки сучасній гігієні та медицині вона стала рідкістю. Але те, як вона назавжди змінила наше тіло, неможливо заперечити, пише BBC Future.
У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найцікавіші новини зі світу науки!
Хоча ера масштабної пандемії чуми вже давно минула, вона зовсім не зникла безслідно. Так, нещодавно одна людина в Орегоні заразилася чумою від своєї домашньої кішки. Пол Норман, еволюційний генетик, нагадує нам, що чума, як і раніше, ховається в дикій природі, і в середньому щорічно реєструють сім випадків захворювання людей. Ця статистика лише підкреслює неймовірну живучість хвороби та її вплив на світ, особливо коли йдеться про Чорну смерть, що спустошила Європу в XIV столітті.
Чорна смерть, що зародилася на території сучасного Киргизстану, потрапила до Європи Шовковим шляхом і стрімко забрала життя близько 50 мільйонів європейців. Така масова загибель людей змусила дослідників замислитися над тим, чи не залишили подібні катастрофічні події відбиток на імунній системі людини. Чи могла генетика тих, хто вижив, еволюціонувати, щоб дати їхнім нащадкам більше шансів перемогти в боротьбі з подібними небезпечними захворюваннями?
Останні досягнення в галузі секвенування ДНК дозволили вченим більш ретельно вивчити це питання. Аналізуючи ДНК стародавніх скелетів, дослідники виявили, що деякі гени системи антигену лейкоцитів людини (HLA), могли зіграти певну роль у визначенні того, хто мав шанси вижити після спалахів чуми в минулому. Ці гени допомагають імунній системі боротися з інфекціями, і варіації в них могли дати деяким людям перевагу над іншими перед обличчям смертельної небезпеки.
Пол Норман і його команда у своїх дослідженнях виявили, що у сучасних жителів Ельвангена (Німеччина) є деякі відмінності в генах HLA порівняно з жертвами чуми XVI століття. Це свідчить про те, що їхні предки, які пережили чуму, передали генетичні риси, які дали змогу їхньому імунітету стати міцнішим.
Інше ж дослідження вчених було присвячене гену ERAP2, який впливає на те, як наші імунні клітини борються з Yersinia pestis. Воно показало, що люди з певним варіантом цього гена з більшою ймовірністю могли пережити Чорну смерть. До кінця XIV століття значна частина населення мала цей сприятливий варіант, що говорить про те, що чума могла діяти як механізм природного добору, віддаючи перевагу тим, хто мав певні генетичні переваги.
Дослідники заявляють, що їм необхідно вивчити набагато більше геномів, щоб повністю зрозуміти, як Чорна смерть та інші захворювання формували нашу імунну систему протягом століть. Так, постійне вивчення стародавніх хвороб та їхнього впливу на еволюцію людини не тільки задовольняє нашу цікавість до минулого, а й несе потенційну користь для сучасної медицини. Вчені сподіваються, що розуміючи, як наші предки еволюційно пристосовувалися до епідемій минулого, ми зможемо розробити більш ефективні вакцини і методи лікування нинішніх і майбутніх захворювань.
Так, хоча думка про бубонну чуму може викликати образи історичного спустошення, вона також нагадує нам про стійкість і пристосовність людського роду. Спадщина чуми — це не лише історія смерті та відчаю, а й історія виживання та складного танцю між людьми та мікроскопічним світом, який продовжує визначати нашу генетичну долю.
Раніше Фокус писав про винуватців чорної чуми. Вчені припускають, що зовсім не щури були джерелом поширення хвороби в середньовіччі.
Також Фокус писав про те, що чума бродила Європою за тисячоліття до епідемії. У тисячолітніх зубах древніх британців приховано одкровення: предки страшної Чорної Смерті з'явилися на британській землі набагато раніше, ніж припускали вчені.