Ніщо не вічне на Землі. Чому людям корисно пам'ятати, що всі ми колись помремо
Дослідники вивчили усвідомлення нашої смертності й дійшли висновку, що за всіх мінусів, у цьому є і щось позитивне.
Історія нашої планети налічує неймовірні понад 4,5 мільярда років. За цей час вона стала домівкою для величезної кількості живих істот, зокрема й людей — раніше вчені навіть намагалися порахувати, яка саме кількість людей встигла пожити на Землі, і ці цифри досить значні, пише IFLScience.
Більшість людей на планеті стикаються зі смертю лише тоді, коли вона трапляється з кимось близьким, але навіть у цьому разі людина, як правило, відчуває горе, перебуваючи на відстані від померлого. Водночас у вікторіанську епоху поява фотографії призвела до появи нової тенденції memento mori, коли нещодавно померлі "позували" для посмертного портрета.
У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!
Усвідомлення смерті відоме як значущість смертності і є ключовим поняттям у теорії управління тероризмом. Теорія припускає, що люди біологічно схильні до самозбереження, але також досить розумні, щоб розуміти — смерть неминуча. У результаті об'єднання цих двох ідей може настати жах, що паралізує.
Щоб продовжувати діяти, усвідомлюючи свою власну смертність, люди спираються на культуру і почуття власної гідності, щоб вижити. Перше дає нам відчуття сталості, а друге — змушує нас відчувати, що ми максимально використовуємо час, який у нас є.
За століття вчені провели безліч досліджень значущості смертності, але огляд 2010 року став одним з найбільших, об'єднавши дослідження двох десятиліть, щоб побачити, як вони вплинули на переконання і поведінку людей.
Результати аналізу підтвердили, що значущість смертності справді є рушійною силою людської поведінки й когнітивних процесів і справляє на людей тривалий вплив. Однак учені виявили, що ефект може бути як захисним і негативним, так і хорошим. Нагадування про смерть бувають різними, але на прикладі переживань близьких до смерті з'ясувалося, що значущість смертності потенційно може призвести до позитивного зростання.
Наприклад, прощання з бабусею та останнє її селфі в колі сім'ї може здатися досить дивним, але memento mori вікторіанської епохи, можливо, мало свої переваги. По-перше, у той момент фото було чимось абсолютно новим, а тому мертва людина ставала фотогенічною, коли фотограф має справу з довгою витримкою. По-друге, таке фото фактично могло стати єдиним знімком у житті людини. Memento mori не вимерла, і ця практика заохочується в деяких лікарнях, особливо серед скорботних батьків.
Дослідження показує, що для деяких батьків фото мертвої дитини сприяли психологічному добробуту, ритуалізації поведінки та формуванню сенсу. Деякі учасники опитування говорили про те, що таким чином виражається данина поваги й честі близькій людині. Ба більше, дехто стверджував, що подібні знімки призвели до згуртування сім'ї та значних змін у житті.
Як припускає теорія управління терором, для деяких людей конфронтація зі смертю інших і нашою колективною смертністю може стати рушійною силою змін. Вчені визнають, що просто не існує єдиного "рецепта" боротьби зі смертністю, однак досвід її на відстані може означати віддалення нас від іноді життєствердного впливу значущості смертності.
Раніше Фокус писав про те, що вчені зрозуміли, як помирає мозок людини й можуть повернути назад "хвилю смерті".