Усе починається в утробі: вчені розповіли, як гени закладають основу нашої поведінки
Генетика вже давно вивчає питання того, як генетична схильність впливає на наше життя, місцями зумовлюючи те, як воно протікає. Однак напрямок, що досліджує маловивчений зв'язок генів і нашого характеру, є найцікавішою галуззю.
Розуміння ролі генів у поведінці людини давно цікавило вчених. Починаючи з 1950-х років, вплив генетики на здоров'я людини було добре задокументовано, що призвело до прогресу в галузі точної медицини. Однак вплив генів на психологію значною мірою ігнорувався. Але в нещодавньому дослідженні вчені розглядали те, як теорія генетичного конфлікту може допомогти зрозуміти поведінку людини та її психологічні стани, пише The Conversation.
У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найцікавіші новини зі світу науки!
Теорія генетичного конфлікту припускає, що наші гени, які ми успадковуємо від батьків, зберігають маркери, які вказують на їхнє походження, що змушує їх або співпрацювати, або конфліктувати в процесі нашого розвитку. Найяскравіше ця теорія проявляється під час вагітності, коли материнські та батьківські гени мають різні стратегії розвитку плода.
Материнські гени прагнуть зберегти здоров'я і ресурси матері для майбутніх вагітностей, тоді як батьківські гени ставлять на чільне місце споживання ресурсів нинішнім плодом. Це генетичне перетягування каната іноді може призвести до несприятливих наслідків, як-от проблеми з розвитком або викидень, якщо генам не вдається дійти компромісу, каже Джессіка Д. Айєрс, асистентка професора психологічних наук Університету штату Бойсе. Попри свою значущість, роль генетичного конфлікту в психології залишається непоміченою.
На більшість людських рис впливає безліч генів, що ускладнює виділення впливу одного гена на поведінку. Наприклад, депресія включає в себе взаємодію близько 200 генів і різних факторів навколишнього середовища. Дослідження рідкісних генетичних захворювань, таких як синдроми Прадера-Віллі та Ангельмана, дають можливість зрозуміти, як генетичний конфлікт впливає на поведінку. Ці синдроми виникають унаслідок втрати гена на хромосомі 15, причому синдром Прадера-Віллі — через відсутність батьківського гена, а синдром Ангельмана — через відсутність материнського гена. Обидва синдроми призводять до яскраво виражених фізичних і поведінкових особливостей.
Синдром Ангельмана асоціюється з надмірною посмішкою і соціальною активністю, тоді як синдром Прадера-Віллі пов'язаний з істериками, занепокоєнням і соціальними труднощами. Вивчення цих синдромів підкреслює важливість врахування генетичного конфлікту в психологічних дослідженнях. Воно показує, як відмінності в генетичному вираженні можуть впливати на темперамент, товариськість, психічне здоров'я і прив'язаність, каже Айерс.
Наприклад, генетичний конфлікт впливає на стосунки між батьками і дітьми, починаючи з утроби матері, впливаючи на те, як діти реагують на соціальні ситуації та стрес. Включення теорії генетичного конфлікту в психологію може допомогти дослідникам краще зрозуміти біологічні основи поведінки. Незважаючи на те, що ця галузь перебуває на ранній стадії розвитку, подальші міждисциплінарні дослідження можуть відкрити більше інформації про те, як генетичний склад формує наші психологічні характеристики, пропонуючи нові шляхи для лікування і розуміння психологічних захворювань.
Раніше Фокус писав про те, як визначити володарів "рухомого інтелекту". Рухомий інтелект досить сильно відрізняється від свого більш стандартного виду, і вчені виділили риси характеру, за якими можна визначити його носіїв.
Також Фокус писав про особисті якості, які не дають нам вірити фейковим новинам. Згідно з дослідженням, проникливість відіграє вирішальну роль у здатності оцінювати точність інформації.
Цей матеріал має виключно інформаційний характер і не містить порад, які можуть вплинути на ваше здоров'я. Якщо ви відчуваєте проблеми, зверніться до фахівця.