Дороги без заторів, дитсадки без черг. Чому Київ статистичний не схожий на справжній

…Хотілося б там побувати. Вранці покататися по дорогах без заторів. Послухати, як адміністратори дитячих садків і початкових шкіл скаржаться на недобір дітей. Озирнувшись в парку або кафе, побачити безліч парочок, де їй за сорок, а йому — від тридцяти до сорока. Так буває, коли зрілих жінок у місті відчутно більше, ніж молодих, але в цілому більшість складають люди працездатного віку, дітей досить мало.

Що це за місто? Київ, тільки не реальний, а статистичний. Судячи з даних про чисельність і структуру населення, якими оперує Головне управління статистики, українська столиця здається істинним соціальним раєм. У медустановах не повинно бути утомливих черг, а громадський транспорт й автодороги не перевантажені навіть в години пік. Головною проблемою цього міста повинна бути нестача жінок, здатних до дітонароджування.

Невраховані містяни

Якщо порівнювати загальну кількість жінок і чоловіків у віці від 15 до 70 років, які живуть у столиці України, за інформацією Держстату, перших лише ненабагато менше (723,7 тис. і 726,5 тис. відповідно). Однак середній вік столичних мешканок, за тією ж статистикою, — 42+, а в чоловіків — 37+. Тож дівчата повинні бути в дефіциті. Але вийдеш на вулицю — вони всюди, і дуже багатьом очевидно немає тридцяти. У типовій для реального, а не статистичного Києва парі жінка молодша, ніж чоловік.

Розгадується ця загадка легко. Дані офіційної статистики відображають кількість людей, зареєстрованих у місті. Здебільшого це власники житлової нерухомості, що знаходиться в межах міста, і члени їхніх сімей. Також у статистику потрапляють ті, хто обов'язково оформляє тимчасову реєстрацію: військовослужбовці, студенти державних вузів, які живуть в гуртожитках тощо. Численні приїжджі, які орендують житло, залишаються за кадром. Їхні орендодавці воліють приховувати від держави факт здавання в оренду квартири або кімнати, щоб не платити податки.

Насамперед це стосується дешевого житла, доступного для молоді, яка приїхала в столицю в пошуках можливостей. Наприклад, двушку вчотирьох можуть знімати вчорашні студенти. Так вони опиняються в категорії "неврахованих містян". Та й не тільки вони. У неврахованці залишаються безліч приїжджих молодих сімей. Закономірний наслідок — малюків грудного та ясельного віку в місті набагато більше, ніж вказано в офіційній статистиці. Відповідальний за них сектор системи охорони здоров'я хронічно перевантажений. Те ж стосується дітей, які вже доросли до дитячого садочка або початкової школи. Якщо спробуєте влаштувати дитину в київський бюджетний садок, точно відчуєте різницю між статистичною картиною і реальністю.

Суперечливий показник

Питання про неврахованих людей в українській столиці виник не вчора. Ще в 2015 році фахівці компанії "А+С Україна", які розробляли транспортну модель міста і план розвитку міського транспорту на замовлення Світового банку та міської влади, зафіксували невідповідності. Київський інститут соціології (КМІС) також на замовлення "А+С Україна" дослідив мобільність жителів Києва, щоб зрозуміти частоту їхніх пересувань по місту.

"Ми екстраполювали результати на офіційну чисельність населення, а потім скористалися математичною моделлю, яка б показала розподіл пасажирів за видами транспорту, щоб визначити завантаженість кожного з них, — говорить Дмитро Безпалий, директор "А+С Україна". — Показники, які видала модель, виявилися нижчими, ніж наші власні дані про реальну завантаженість транспорту. Причому з різних видів транспорту розбіжності вийшли майже однакові — приблизно 10%. Сумніватися в коректності дослідження КМІС причин не було, у своїх вимірах ми теж були впевнені. Причина помилки могла бути тільки одна — неправильна загальна кількість жителів. Офіційна статистика говорила про 2,9 млн осіб, але в дійсності в 2015 році, думаю, було приблизно 3,3 млн. З огляду на те, що такі масштабні вимірювання ми робили шість років тому, сьогодні реальний показник може бути вищим".

Через чотири роки після описаних подій тодішній міністр Кабінету міністрів Дмитро Дубілет ініціював електронний перепис населення з використанням технологій мобільного зв'язку. У науковому співтоваристві цей проєкт викликав неоднозначну реакцію. Більшість соціологів критикували обрану Дубілетом методологію і сумнівалися в правдивості даних. Однак отриманий внаслідок показник чисельності населення Києва виглядає реалістичніше, ніж той, який фігурує в офіційній статистиці. За результатами підрахунку — 3,7 млн осіб, за даними Держстату — 2,9 млн. Проєкт Генерального плану Києва, опублікований в 2020 році, розробляли, виходячи з чисельності, розрахованої Інститутом демографії України, — 3,4 млн.

Криза відповідальності

З тим, що кількість людей з київською реєстрацією не дорівнює кількості жителів столиці, всі вже погодилися. Однак питання про те, як потрібно розраховувати цей показник, залишається відкритим.

"У Генеральному плані Києва може фігурувати одна чисельність населення, у транспортній моделі — інша, під час обговорення якихось конкретних проєктів на рівні місцевої влади можуть озвучувати третій варіант. Зараз майже в кожної організації, що займається плануванням, є своя версія "реальної кількості киян". Звідки беруться ці цифри, часто не дуже зрозуміло", — дивується Олександр Рак, незалежний аналітик міських даних.

На рівні районів столиці справи йдуть ще сумніше. Плани розвитку та оновлення їх інфраструктури, від яких, власне, і залежить повсякденний комфорт мешканців, розробляють на основі детальних планів територій.

"Кількість людей для детального плану виводять з кількості й квадратури житлової нерухомості, — говорить аналітик. — Але в новобудовах найчастіше квадратура і поверховість, зазначені в документах, не відповідають дійсності. Їх занижують на папері, коли це вигідно забудовнику. Крім того, норма квадратних метрів на людину — дуже умовна річ, мало хто її дотримується. Наприклад, в моєму під'їзді є хостел. Цікаво, чи врахована десь кількість його постояльців?"

Теоретично місцева влада повинна бути зацікавлена в уточненні даних про населення, тому що від достовірності цієї інформації залежить дотримання норм, зокрема встановлених Законом про містобудівну діяльність. Наприклад, там сказано, що тривалість 90% поїздок жителів за маршрутами будинок — робота і робота — будинок не повинна перевищувати 45 хв.

"Насправді киянин, який їде на роботу на автомобілі, проводить в дорозі здебільшого 60 хв., тобто норма не дотримується, а залучити за це до відповідальності нікого, правового механізму немає, незрозуміло, кого конкретно потрібно карати", — підкреслює Дмитро Беспалий.

Денне населення

Хто б за це не відповідав, норму до 45 хв. на поїздку по столиці можна дотримати, якщо загальна кількість активно задіяних автомобілів не перевищує 400-500 тис. одиниць. Насправді, за даними Дмитра Беспалого, в місті зараз до 900 тис. активних автомобілів. Наслідки цієї розбіжності відчуває на собі кожен киянин, який застряє в заторі в години пік. Теоретично проблему можна розв'язати, але для цього потрібні серйозні інфраструктурні зміни і розрахунки, в яких обов'язково має враховуватися реальна кількість людей, які пересуваються по місту.

Якщо вже говорити про транспорт і використання автомобільних доріг, враховувати потрібно не тільки людей, які живуть в Києві, а й тих, хто вранці приїжджає сюди на роботу із сусідніх міст. В урбаністиці є поняття "денне населення" — сукупність людей, які знаходяться в місті вдень, навіть якщо багато хто з них ночують в передмісті.

"Давно потрібно визнати, що з точки зору інфраструктурних розрахунків, скажімо, Буча або Ірпінь мало чим відрізняються від більшості спальних районів Києва, — каже директор "А+С Україна". — Київ потрібно розглядати як агломерацію, враховуючи жителів міст-супутників. Тоді в сукупності чисельність столичного населення може скласти майже 5 млн осіб".