Було дуже страшно, ракети впали поруч з нашим стадіоном, — власник ФК "Рух" (Львів) Григорій Козловський

Ще три місяці тому Максим Білий понад усе хвилювався про те, як він з товаришами по команді "Рух Львів" виступлять у другій половині сезону. Вони не сподівались наздогнати два провідних клуби — донецький "Шахтар" та київське "Динамо", але вдала перерва в середині сезону у Туреччині вселила впевненість в тому, що вони займуть міцне місце в середині турнірної таблиці української прем’єр-ліги.

Статтю публікує британське видання "The Sun".

Власник ФК "Рух-Львів" Григорій Козловський хотів, аби його команда виграла Лігу Чемпіонів, проте тепер головне — залишитись в живих.

Команда української прем’єр-ліги може похизуватись однією з кращих футбольних споруд в країні.

Додамо, що команда "Рух" цьогоріч виборола право на участь наступного сезону в Юнацькій лізі УЄФА, — редакція

Тепер центральний півзахисник Білий роздумує не над тим, чи вирушить він на передову у війні своєї країни з Росією, а коли саме це станеться.

Приголомшливу швидкість руйнувань в Україні чудово ілюструє те, як перевернулось життя кожної людини в одному з провідних футбольних клубів країни.

"Рух Львів" — перспективна команда, яка може похвалитися найновішою та найкращою тренувальною базою країни, про що свідчать слова співробітників клубу, які гордо говорять: "краще навіть за "Шахтар"".

ФК "Рух", керований багатством та амбіціями місцевого бізнесмена-мільйонера, позаминулого сезону досяг вищого дивізіону національного футболу. Вони прагнуть затвердитися в українській прем’єр-лізі, проте амбіції власника клубу Григорія Козловського сягають ще далі.

Поруч з виходом "Руху" у Лігу Чемпіонів він мріє, що колись весь основний склад клубу буде сформований з вихованців нової молодіжної Академії футболу. Та ці мрії на майбутнє, адже кожного, від офіціанта до власника клубу хвилює лише повсякденна й кривава реальність війни.

Григорій Козловський евакуював свою родину, пресаташе клубу проводить свої дні на сільському блокпості, а працівники харчового блоку годують понад 700 тимчасово переміщених осіб на стадіоні клубу.

Деякі співробітники "Руху" приєднались до підрозділів Збройних Сил України, і навіть гравці думають про те, аби долучитися до армії.

31-річний Максим Білий, гравець вищої ліги упродовж 13 років, включаючи два сезони в хорватському клубі "Гайдук Спліт", сказав:

"Якщо російські солдати прийдуть сюди, ми візьмемо до рук зброю. Ніхто більше не думає про футбол. Раніше ми постійно думали про нього, багато тренувались і весь час думали про наступний матч. Футбол домінував у нашому житті, але зараз він більше не здається важливим.Раніше ми дбали про перемоги в матчах, тепер ми дбаємо лише про те, щоб вижити. Ми поїхали до Туреччини на перерву в середині сезону, і це було добре. Ми мали хороші результати, усі гравці були у відмінній формі. Уболівальники з нетерпінням чекали матчів, а персонал був зайнятий підготовкою та продажем квитків на першу гру Але незадовго до цього почалася війна".

ДУЖЕ СТРАШНО

Товариш Білого по команді, Богдан Бойчук, був у страху за своїх батьків після того, як вони залишились у пастці в Херсоні, одному з великих міст, яке дуже постраждало від натиску окупантів.

"Вони (батьки) дуже налякані, але принаймні припинилася стрілянина, і я все ще можу зателефонувати їм. Я телефоную їм щодня".

На питання, чи готовий він за потреби взятися за зброю, щоб захищати батьків і свою країну, Бойчук відповів так само рішуче, як і його одноклубник Білий. Не вагаючись він сказав: "Так, звичайно".

37-річний пресаташе Богдан Тимовчак зазвичай проводив свої дні, координуючи висвітлення матчів клубу у ЗМІ.

Він також був зайнятий підготовкою до урочистого відкриття тренувальної бази "Руху" — дев’яти футбольних полів та ультрасучасних тренажерних залів, оточених комерційними об’єктами для збільшення прибутків, зокрема готелем та лижним витягом.

Пишну церемонію, заплановану на травень, скасували, як і пресконференції у день матчу.

Натомість він став одним з тисяч людей, які несуть службу на блок-постах у селах. Вони зараз по всій країні і ці сцени нагадують Другу світову війну.

Тимовчак говорить: "Раніше нас хвилювало, чи підготовлені наші гравці й чи виграємо ми три очки. Зараз нас хвилює лише війна".

"Якщо війна дійде до Львова, усі ми будемо битися, в тому числі й гравці. Наш обліковий запис в Instagram був переповнений публікаціями про гравців. Тепер ми використовуємо його аби організувати волонтерів для допомоги біженцям та військовим"- говорить Григорій Козловський.

Як і власник клубу, Тимовчак відправив свою вагітну дружину та їх трирічного сина за кордон, якомога далі від небезпеки.

Він сказав: "Я радий, що вона у безпеці, та я знаю, що вона буде хвилюватися, тому що може прийти час, коли мені доведеться воювати".

Козловський, якого співробітники клубу називають паном Президентом, займає кабінет на верхньому поверсі тренувального центру з балконом, звідки відкривається краєвид на поле, де в мирний час буде тренуватися перша команда.

Одягнений у жовту тренувальну майку, на якій, згідно з футбольною традицією, написані його ініціали GK, він вибухає сміхом, коли йому говорять, що вони також означають "воротар" (англійською — goalkeeper).

Він пишається своєю кар’єрою воротаря, хоча йому так і не вдалося вийти на топовий рівень.

Це рідкісний момент легковажної веселості, коли розмова знову повертається до війни.

Він сказав: "Якщо війна прийде до Львова, ми всі будемо битися, зокрема й гравці. Кожен візьме до рук зброю. Ми будемо битися до кінця. Путін пошкодує, що здійснив вторгнення".

Львів атаковано вже не вперше

Війна прийшла до Львова ще у перший день, згодом чотири крилаті ракети, кожна з яких несла 400-кілограмову неядерну боєголовку, влучили у міський аеропорт всього лише за кілька кілометрів від тренувальної бази клубу.

Лінія фронту, на якій футболістам доведеться грати зі зброєю в руках, можливо ще не досягла Заходу України, та Львів все ще відчуває себе містом війни.

Внизу, в опустілій їдальні центральний напівзахисник Білий розмовляє з гідною захвату скромністю, якою наділені не всі футболісти.

Він визнає, що захоплення фанатів тепер нічого не значить, і що він та його товариші по команді нічним не відрізняються від всіх інших в країні, де живуть 44 мільйони героїв.

Він сказав: "Футболісти є героями у всьому світі, тому що вони забивають голи та виграють матчі. Але в Україні це вже не так. Ми більше не герої. Солдати — це герої, та звичайні люди, які допомагають біженцям й волонтерять для армії. Ми такі ж як і всі. Ми допомагаємо біженцям і візьмемо до рук зброю, якщо знадобиться. Ми стоїмо разом зі всіма нашими вболівальниками й всіма іншими в Україні. Ми всі однакові".