Генерал Павлюк: Угруповання на Київщині гідно зустріне ворога, якщо він наважиться наступати з Білорусі

Не дати захопити Київ. Такою була перша задача Сил оборони з початку повномасштабної агресії Росії. Організацію оборони та забезпечення столиці президент Володимир Зеленський довірив генералу-лейтенанту Олександру Павлюку — на той момент командувачу Операцією об’єднаних сил. Київську ОВА він очолив 16 березня 2022 року, у розпал боїв за Київщину. 2 квітня Міністерство оборони повідомило про звільнення області від російських окупантів. Як вдалося захистити столицю, в чому прорахувався ворог, з якими викликами зіштовхнулась область після деокупації і чи готова вона дати відсіч у разі повторного нападу? Ці питання ми поставили Олександру Павлюку — першому заступнику міністра оборони України.

"Київ за три дні". Чи дійсно не фігуральний вислів, а реальні строки, в які росіяни намагалися захопити столицю? І якими методами взагалі вони сподівалися це зробити?

Метою Росії було і залишається знищення нашої держави. Вони дійсно розраховували захопити Київ за 3-5 діб.

Подібний план СРСР використовував в Угорщині, Чехословаччині, Афганістані. Кремль сподівався повторити його в Україні. Як? Вони планували якнайшвидше висадити спецназ і десанти на підступах до Києва — на аеродромах Гостомель і Васильків. Паралельно ракетні та авіаудари мали знищити наші системи ППО, пункти управління військових частин, об’єкти критичної інфраструктури.

Росіяни розраховували, що система управління піде крахом і вони в умовах повного хаосу і дезорганізації захоплять урядовий квартал, ліквідують або заарештують українське керівництво і поставлять своїх маріонеток. Наявність парадної форми у знищеній техніці свідчить: вони дійсно готувались до параду на Хрещатику, а не до вуличних боїв.

Ви згадали спроби росіян десантуватися на аеродроми. Наскільки успішними чи неуспішними були і чому?

24 лютого 2022 року підрозділи 45 бригади спеціального призначення Повітряно-десантних військ Росії захопили аеродром Гостомель. В операції були задіяні приблизно 300 осіб. Однак вже о 21:00 того ж дня Сили оборони спільно з підрозділами спеціального призначення та тактичною групою Нацгвардії вибили росіян і відновили контроль над летовищем.

Поки тривав бій за аеродром, головні десантні сили росіян з бронетехнікою намагалися приземлитися на транспортних літаках Іл-76. Один з них наші оборонці збили і цим не дали можливості сісти іншим.

25 лютого противник повторно атакував аеродром, задіявши до 20 вертольотів і близько 250 військовослужбовців. Тоді їм вдалося захопити його знову і наростити угруповання ПДВ, яке вони сподівалися висадити в урядовому кварталі.

Спроба захопити аеродром у Василькові була невдалою. 25 лютого у районі Василькова ЗСУ знищили один Іл-76МД і два вертольоти з десантом, який здійснив висадку.

З вашого погляду, як одного з командувачів оборони на Київщині, тодішнього голови ОВА, які основні причини провалу спроб росії захопити столицю?

Основна причина — супротив, якого росіяни точно не очікували. Я кажу не тільки про масштаб, але і про якість.

Ми встигли підтягнути всі сили і засоби, які знаходились на заході України. Дуже швидко сформували батальйонні групи з навчального центру "Десна", з Яворівського полігону, Центру артилерії в Дівичках. Але швидко сконцентрувати сили недостатньо, треба ще професійно їх застосувати. Нам це вдалося.

Вузли оборони були на всіх бар'єрних рубежах. Ви пам’ятаєте ворожі колони, які знищувались прицільним вогнем. Таких ударів артилерії вони не очікували.

Коли твої початкові плани зламано, а підрозділи скуті боями, змінювати щось на ходу завжди дуже важко. Окупанти не змогли. Тому всі їхні подальші спроби просування до Києва були не просто ускладнені, вони були приречені.

Коли настав момент "зламу"? Що остаточно поховало надії окупантів на Київ?

Мощун. Найбільш загрозливою ситуація стала, коли вони перейшли річку Ірпінь і захопили плацдарм. Тоді росіяни справді могли вийти на околиці Києва.

Їх зупинив героїзм Сил оборони і підрив дамби, який знищив наведені окупантами переправи. Угруповання, яке перейшло річку, було знищено. Ми методично руйнували їхню логістику, поки не оточили і не перерізали забезпечення.

На той момент ворог вже поніс величезні втрати на сході нашої країни. Вести бойові дії на декількох напрямках він не був здатен. В Мощуні вони поклали свою еліту. Захисники України змусили їх відступити від Києва. Їм не залишилось нічого, окрім як вигадати смішний наратив про "жест доброй волі".

Зламати задум противника – це одне, але змусити його тікати – зовсім інше. Коли і як вже наші війська почали притискати росіян, що зрештою змусило їх відступати з Київщини?

Спочатку ми сповільнили темп просування: підірвали мости і переправи на підступах до столиці, організовували засідки. Наступний крок — блокування військ з західного та північного напрямку. Контрнаступ почався 19 березня 2022 року.

Активні дії проводились на напрямках Білогородка, Полісся та Бровари. Були спроби витіснити ворога з Макарова, Бородянки, Великої Димерки, Нової (Старої) Басані. Силам оборони вдалось звільнити частину територій і створити передумови для оточення значної частини російських підрозділів.

Ми не давали їм спокійно відійти — здійснювали ударно-пошукові дії, захоплювали полонених та трофеї. Під вогнем вони кидали своїх поранених і техніку.

Неодноразово наголошувалось, що противник мав перевагу – і в особовому складі, і в техніці. Чому нам вдалося, попри це, вигнати окупантів з Київщини?

Ворог нас недооцінив. Він повірив власній пропаганді і не був готовий до масштабного спротиву. Думаю, це було ключовим.

Їхній наступ був побудований на тому, що тут не буде спротиву, що люди чекають "визволителів", що вони безперешкодно піднімуть російський прапор у Києві. А їх почали знищувати на кожному перехресті. Причому не тільки Збройні сили, але й цивільні люди, які масово вступали до територіальної оборони і добровольчих формувань.

Те, що їхні плани приречені, стало зрозуміло вже на другий-третій день вторгнення. Коли палали колони техніки, вантажівки з паливом і боєприпасами. Щодня наша авіація, ракетні війська, артилерія виснажували їхній наступальний потенціал, завдавали величезних втрат. Вони тікали, щоб не втратити на Київщині найбоєздатніші свої підрозділи.

З якими масштабами наслідків російської агресії Ви стикнулися під час перебування на посаді голови Київської ОВА та що вдалося зробити, коли ви очолювали область?

Нам довелося вибивати ворога з 270 населених пунктів області. Від російських обстрілів постраждали 46 з 69 громад Київської області. Це 65%. Пошкоджено було близько 27 тисяч об’єктів — багатоповерхівки, приватні будинки, школи, дитячі садки, заклади освіти, медицини, культури, об’єкти життєзабезпечення.

Можете уявити обсяг робіт. Він був колосальним. Ми почали з розмінування, щоб убезпечити людей і провести посівну. Нам казали, що на відновлення 10 тисяч кілометрів знищених електроліній підуть місяці, а ми впоралися за 45 днів. Повністю відновили електрозабезпечення, газо- і водопостачання до всіх 120 населених пунктів, які були окуповані або перебували у зоні ведення бойових дій.

Область залишилась без мостів, а це питання не тільки міжміського сполучення, але й військової логістики. У дуже стислі терміни побудували 28 насипних та понтонних переправ, відремонтували 9 мостів. Рух великовантажного транспорту трасою Київ–Житомир було відновлено за 5 днів після деокупації Київщини.

Паралельно ми продовжували нарощувати оборонні рубежі, зрушили з мертвої точки перехід релігійних громад з московського патріархату до Православної Церкви України. Це важливо, бо до того процес штучно гальмувався роками.

Що зроблено під час вашого перебування на посаді Командувача сил і засобів оборони Києва для недопущення повторного наступу на столицю?

Область досить потужно підготувалася до можливого нового наступу. Ми створили угруповання на кордоні з Білоруссю, яке гідно зустріне ворога, якщо він наважиться. Довкола Києва кілька рубежів загальною протяжністю близько 1000 км. Створено потужну систему оборони, яку так просто пройти буде неможливо. Весь кордон з Білоруссю зараз — суцільні завали та мінні поля. Є артилерія, спланована робота снайперських і мобільних вогневих груп. Тож якщо вони спробують, далі кордону не пройдуть.

Розпочинається опалювальний сезон. Маємо повідомлення про спроби росіян знову поставити під загрозу функціонування нашої енергетичної інфраструктури. Чи готова Київщина та столиця до тривалих ракетних атак?

Часто бачу у пресі, що Київ — найбільш захищене системами ППО місто у Європі. Складно сказати, чи це так, але столиця дійсно захищена добре. Силам оборони вдавалось відбивати масовані удари, коли ППО мала набагато менше можливостей. З 24 лютого 2022 року ситуація кардинально змінилась. В нас з’явились західні системи ППО, Збройні Сили постійно удосконалюються.

Але жодні засоби не гарантують 100% захисту. Навіть якщо їх використовують наші, я вважаю, одні з найкращих у світі фахівців. Тому віримо у ППО, але не ігноруємо повітряні тривоги і тримаємо павербанки зарядженими.