Наша країна переживає часи, коли кожен крок і день потребують ретельного документування. І для історії, на уроках якої, ми сподіваємось, вчитимуться наші нащадки, і для міжнародних судів, на яких колись предстануть наші вороги. Тому кінематографічні зусилля українських продакшенів зараз зосереджені на документалістиці. Це – вимога часу й безумовний запит суспільства.
Знімають всюди — на лінії фронту, в тилу й на звільнених територіях. А ми — продакшн "Сектор Правди" обрали для зйомок прифронтові території Запоріжжя. Це місця, де тільки вчора проходив фронт. Тут і зараз ситуація мало чим відрізняється від "нуля". Бомбардування КАБами, обстріли РСЗО та балістичними ракетами — повсякденна реальність життя людей у прифронтовій зоні. Практично це територія, де йде війна, і люди, що проживають тут, знаходяться на війні, хоч вони й цивільні.
— Як живеться цивільним на війні?
— Що вони переживають, думають, відчувають?
— Як вони виживають? Що дає їм сили, відвагу, віру в перемогу?
Ці, і ще багато інших запитань ставили автори телевізійного циклу "Прифронтове життя" перед мешканцями Кушугумської, Комишуваської, Широківської громад. Режисерка "Сектора Правди" Марія Яремчук разом із командою ГО "ВГО "Рушійна Сила" задумала проєкт, як документальну дилогію, що складається з мережива розповідей різних людей: від представників влади до соціально вразливих груп: пенсіонерів, людей з інвалідністю тощо.
В обох серіях циклу показані основні проблеми громад регіону, пов’язані із війною, як от:
— Географічна близькість фронту. А це — постійні обстріли, руйнування, складність забезпечення найнеобхіднішим, гуманітарна криза.
— Тимчасова окупація з жахливими трагедіями, пережитими людьми, втратами й горем.
— Робота із ВПО, збільшення чисельності населення, також зі своїми гуманітарними викликами.
— Протистояння загарбнику: волонтерство у громадах, які знаходяться на другій лінії фронту, підтримка одне одного, єдність людей перед лицем зла.
"В процесі роботи над матеріалом творча команда проєкту сформулювала слоган "Історії української єдності", який найкраще ілюструє головну ідею циклу "Прифронтове життя". Всі герої і героїні, із якими ми працювали у кадрі та поза кадром, незважаючи на те, що самі перебували у складних життєвих обставинах, не складали рук, а продовжували працювати, діяти, робили все, щоб допомогти іншим і це якнайкраще характеризує українців як націю, яка протистоїть агресору", — говорить режисерка Марія Яремчук.
"Прифронтове життя" — це не перша документальна робота мисткині про людей війни. У творчому доробку її продакшену — сотні фронтових короткометражок, десятки історичних документально-дослідницьких фільмів. Від початку повномасштабної агресії команда презентувала глядачеві документальний фільм-портрет "Барс. Незакінчена справа", присвячений пам’яті Народного героя України легендарного командира роти "Чорні поплавки" Валерія Красняна "Барса". А також цикл короткометражних нарисів "Зранені війною" — історії мешканців Київщини та Чернігівщини, що пережили російську окупацію.
Сьогодні ж творча група занурившись у вивчення та аналіз відзнятих матеріалів значно підвищила рівень своїх знань та уявлень про Запорізький регіон, про те, як громади області жили до війни і живуть в умовах війни.
"Ми почали краще розуміти людей, які проживають у прифронтових регіонах, їх проблеми та емоції і збережемо це розуміння на майбутнє, коли область повністю звільнять і почнуть відбудовувати", — ділиться досвідом продюсер проєкту Володимир Ханас.
Дилогію "Прифронтове життя" буде представлено на стрімінговій платформі Київстар ТБ, де її можна буде переглянути безкоштовно.
Прем’єрні офлайн покази фільмів проєкту "Прифронтове життя" відбулися у Тернополі, Вишнівці та у Львові. Всього їх відвідали більше 250 глядачів: молодь, люди старшого віку, внутрішньо переміщені особи, місцеві мешканці.
Після перегляду, глядачі охоче ділились з командою кіномитців своїми враженнями.
— Складно порівняти відчуття від війни 14-го року й теперішньої. Зараз все набагато болючіше. Я зробив для себе з фільму такий висновок: ми не можемо прожити життя тих людей поблизу фронту, але можемо співчувати їм, бути постійно на зв’язку — духовному, душевному. Як одна сім’я. (Михайло. Смт. Вишневець)
Алла Мегель