Розділи
Матеріали

Україна та Річ Посполита: шлях до Європи чи дорога в неволю?

Іван Янюк
Фото: Коллаж: Фокус | Для історії України унія стала переломним моментом

Фільварки, нова релігія та європейська культура: як 455 років тому Україна опинилася у Речі Посполитій? Що за договір було укладено між Польщею та Литвою, як виникла українська козацька держава та чи потрібна нам Річ Посполита сьогодні, розбирався Фокус.

1 липня 1569 року у польському місті Люблін було укладено унію (угоду про об’єднання) Королівства Польського та Великого Князівства Литовського (ВКЛ). Результатом стало народження нової держави, яка отримала найменування Річ Посполита. Попри значну віддаленість у часі — понад 400 років, ця подія не є суто історичним фактом, який не має жодного стосунку до сьогодення. Вона не тільки справила певний вплив на сучасність: сама ідея Речі Посполитої продовжує жити й понині і навіть користується певною популярністю.

Як зникло Київське князівство, а іноземці запанували у Києві

Колись наймогутніша держава Східної Європи, Русь на середину XVI століття вже була історією. Майже сто років минуло з часів ліквідації останнього удільного князівства – Київського. Коли у 1470 році Великий князь Литовський Казимир Ягелончик (він же був і польським королем) ухвалив рішення скасувати Київське князівство і прислати до міста свого намісника, волелюбні кияни навіть спробували бунтувати — і цілий рік не пускали іноземного вельможу до столиці колись величної держави.

Проте довго опиратися могутньому на той час Литовському князівству кияни не змогли і врешті змирилися зі своєю долею. Так українські землі стали провінційною територією держави, яку інколи називають Литовсько-Руською.

Король Казимир Ягелончик (Пам'ятник в Мальборку). Кияни двічі відмовлялися прийняти призначеного Казимиром київського воєводу Мартина Гаштовта

Владу до рук беруть магнати — олігархи Середньовіччя

Устрій Великого Князівства Литовського був доволі демократичним (якщо вимірювати мірками XV століття). Тому представники колишньої верстви князів-державців зберегли вплив на територіях, що колись були їхньою родовою власністю. У Латинській Америці початку минулого століття їх би назвали латифундистами, в сучасній Україні — олігархами, а тоді на них стали говорити магнати.

Втративши державну владу де-юре, зберігши свої статки (основним економічним активом залишалася земля) вони фактично утворювали держави у державі.

Паралельно магнати займали й ключові адміністративні посади. Так, знаменитий рід Острозьких зазвичай управляв Київщиною, ставлячи на посаду її очільника представника своєї династії. Князь Костянтин Іванович Острозький ще й займав високу військову посаду, наприклад, очолював литовське військо у славнозвісній битві під Оршею у 1514 році, яка поклала на кілька десятиліть край експансіоністським планам Московського царства.

Небезпечні сусіди: Велике князівство проти Орди

Основною проблемою українських земель у складі Литви було сусідство зі степовими ордами, які спустошували цю територію.

Постійні напади кочівників, які грабували та руйнували міста, а також забирали в полон їхніх жителів, щоб перепродати на невільничих ринках, призвели до того, що економічним центром та найбільшим містом на сучасних українських землях став Львів. А він з 1434 року перестав бути столицею удільного князівства (тобто незалежної держави), а став адміністративним центром Руського воєводства, тобто польського регіону. Цьому передувала майже столітня війна поляків за Галичину, яку вони врешті перетворили на свою звичайну провінцію.

Дві держави — один монарх. А на варті кордонів — козацтво

Польща із середини XIV століття боролася з Литвою за територіальний спадок зруйнованої монголами Русі. Врешті, як би не парадоксально це виглядало, їхня взаємодія перейшла у союз. Він передбачав дві повноцінні держави зі спільним монархом — як згадувалося вище, Великий князь Литовський також був польським королем. Перехід Галичини до складу Польщі був частиною міждержавних зв’язків вже у цьому форматі. Як показала подальша історія, польська еліта не збиралася відмовлятися від планів подальшого захоплення решти давньоруських територій. Потрібно було лише дочекатися моменту — і ось він трапився.

На середину XVI століття міжнародне становище Великого Князівства Литовського було критичним. Як вже згадувалося, південно-східні кордони були повністю відкритими. Князівство не могло захистити населення значної своєї території (практично усі українські землі, підконтрольні ВКЛ) від постійних набігів кочовиків, які несли руйнування, смерть та рабство у далеких країнах для наших предків.

Врешті це зумовило виникнення окремого добровільного війська, яке захищало литовське прикордоння від набігів степових орд. Згодом воно отримало найменування козацтво. Історія появи козацтва більш широка і складна, тому в нашому разі просто зауважимо, що воно було. У часи, коли державу формували армії, функціонування окремого повністю автономного війська на значній території князівства яскраво вказувало на суттєві недоліки в його устрої та загальну нестабільність системи.

Союз проти спільного ворога: чому знадобилася унія

Проте екзистенційною загрозою для Великого Князівства Литовського була агресія Московського царства, яке вело з князівством війну за Лівонію (сучасна Балтія).

Ця багаторічна кривава війна жахливо позначилася на долі обох держав. Коли литовська еліта, вбачаючи усю загрозу, яку несе східний сусід, звернулася по допомогу до Польщі, з якою їх об’єднувала майже двохсотрічна історія існування спільного монарха, поляки виставили умови, яких не очікував ніхто.

Перемовини в Любліні і "рейдерство" поляків

Щоб обговорити переформатування союзу, польська та литовсько-руська верхівка зібралися у місті Люблін в січні 1569 року. Поляки одразу висунули умови, які були неприйнятними ні для литовців, ні для русько-української знаті.

Врешті литовці покинули Люблін, так і не змігши домовитися зі своїми "заклятими друзями". Натомість Король Польщі Сигізмунд Август пішов на сепаратні переговори із частиною української знаті та почав просто приєднувати литовські землі (які де-факто продовжували контролювати руські вельможі) до складу Польщі. Побачивши, як земля у прямому сенсі відходить з-під їхніх ніг, литовці прислали на сейм нову делегацію — проте вже було пізно і поляки відмовилися повертати Литві відібрані в неї території.

Король Польщі Сигізмунд Август затвердив Люблінську унію, за якою Королівство Польське й Велике князівство Литовське об'єднувалися в єдину федеративну державу — Річ Посполиту

Так усі сучасні українські землі, що входили до складу Великого Князівства Литовського, відійшли до Польського королівства. Ті руські землі, які залишилися у складі ВКЛ, стали основою майбутньої білоруської держави, українці ж від цього моменту пішли своїм шляхом.

Річ Посполита без альтернатив. Єдина валюта, виборний король та столиця у Варшаві

Литовська делегація, що повернулася на спільний сейм, погодилася на більшість стартових умов, які висунули поляки. Відтак 28 червня було ухвалено рішення про створення нової держави – Речі Посполитої. А 1 липня воно набуло чинності.

Результатом стало утворення нової держави зі столицею у Варшаві, Вальним (спільним) урядом — сеймом та єдиною валютою. Сейм обирав короля усієї Речі Посполитої, ухвалював закони, що розповсюджувалися на усю територію країни, ухвалював інші рішення, відповідно до умов унії.

Для історії України унія стала переломним моментом. Переважна більшість території сучасної України з майже усім українським населенням опинилися в межах однієї держави. Навіть в кордонах самої Речі Посполитої українські землі опинилися в складі Королівства Польського. На них став розповсюджуватися польський адміністративний поділ та законодавство королівства.

Більшість території сучасної України з майже усім українським населенням опинилася в межах однієї держави — Речі Посполитої
Фото: Коллаж: Фокус

Польська шляхта: лицарі та гнобителі

Шляхта — це стан воїнів. В ті часи більшістю держав Європи управляли воїни та духовенство, лише от у Польщі в піковий період воно становило майже 10% від загальної чисельності населення. Тобто частка "громадян" у населенні Польщі і, відповідно, згодом Речі Посполитої, була однією із найбільших у Європі.

Проте очікувано польські шляхтичі не мали наміру терпіти конкуренції. Також вони не мали наміру поважати права (яких не було) інших безправних верств населення.

Економічною основою життєдіяльності шляхти було сільське господарство — фільварки. На них працювали залежні селяни-кріпаки, які були зобов’язані за користування землею (уся земля в країні належала виключно шляхті) відробити на шляхтича певну кількість днів безкоштовно (так звана панщина).

В середині XVI століття в Європі різко зростав попит на зерно та інші сільськогосподарські продукти, що складало сприятливі умови для експорту цієї продукції з Речі Посполитої. Отримавши можливість фактично безмежного збуту продукції, шляхта взялася за різке збільшення селянських повинностей — так лише панщина зросла із трьох обов’язкових днів до шести, тобто удвічі.

Релігія має значення. Католицизм витісняє православ'я

З переходом українських земель до складу Королівства Польського описаний спосіб ведення господарства став реаліями українського села. Не мала наміру шляхта ділитися владою і з українською знаттю, яка разом зі своїми володіннями опинилася у складі королівства.

Задля отримання її голосів на Люблінському сеймі русько-українським князям спочатку гарантувалися збереження їхніх привілеїв. Так князь Василь Костянтин Острозький став сенатором об’єднаного сенату Речі Посполитої та зберіг за собою посаду Київського воєводи вже у складі Польщі. Свої привілеї зберегла й династія Вишневецьких — інша могутня русько-українська князівська родина. Проте згодом для збереження свого суспільного статусу вони мали прийняти католицизм, тобто відмовитися від русько-української ідентичності і стати польськими шляхтичами. Є версія, що саме православне віросповідання не дало змогу князю Острозькому обратися королем Речі Посполитої після смерті Сигізмунда Августа у 1572 році.

Князь Василь Костянтин Острозький — один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів, сенатор Речі Посполитої, засновник Острозької академії
Ярема Вишневецький виховувався у православній родині, однак згодом прийняв римо-католицизм

Врешті до середини XVII століття практично вся тогочасна українська знать прийняла католицизм, тобто стала поляками, а Ярема Вишневецький (нащадок засновника Запорізької Січі Дмитра Вишневецького) у війни проти Богдана Хмельницького став чи не основним ворогом козаків.

Вихід є — українська козацька держава!

Торкнулися суттєві зміни й тодішнього середнього класу, так званих напівпривілейованих верств або міщан. Вони опинилися сам на сам із могутніми магнатами, що, розбагатівши, стали розбудовувати у містах на зміну цехової форми господарства мануфактури. Зараз це б назвали конфліктом малого і середнього бізнесу із монополіями. З часом стали виходити відверті дискримінаційні акти. Наприклад, у Львові заборонили вступати в цехи (тобто вести бізнес) православним.

Нові порядки, встановлені унією, ущемлення громадянських, економічних, релігійних та культурних прав значною мірою саме українського населення призвело до зростання опору.

Козаки, які на момент укладання унії, були невеликими загонами відчайдухів та авантюристів, стали поповнюватися доведеними до відчаю селянами, міщанами та навіть шляхтичами, які відчували на власному прикладі, що перед законами Речі Посполитої усі рівні, проте католики-поляки таки рівніші (інколи "рівнішими" могли бути і багаті православні вельможі).

Тому з кінця XVI століття на українських землях спалахують козацькі повстання, що у середині наступного століття вилилися у повноцінну національно-визвольну боротьбу, яка завершилася утворенням де-факто української козацької держави.

Що дало Україні перебування у складі Речі Посполитої

Підсумовуючи, варто сказати, що, звичайно, в Люблінській унії можна знайти і позитивні сторони — як-от взаємодія української культури із західноєвропейською.

Саме в Речі Посполитій було засновано перший на території сучасної України університет (у Львові у 1661 році). У Києві було засновано Колегіум, який, щоправда, академією став-таки в козацькій Україні (Києво-Могилянська академія у 1701 році).

Києво-Могилянська академія

За понад двохсотрічне існування Речі Посполитої (1569–1795 рр.) проти її уряду було організовано три великі (Національно-визвольна боротьба Богдана Хмельницького; Паліївщина під проводом Семена Палія та Коліївщина під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти) та понад десять малих повстань. Цей факт яскраво говорить про те, як до Речі Посполитої на українських землях ставилися сучасники подій.

Проти влади Королівства Польського українці сформували аж три течії національного та соціального рухів опору — козацтво, гайдамаччину та опришків (в регіоні Карпат). Значна кількість українського героїчного епосу — Іван Богун, Максим Кривоніс, Олекса Довбуш, Верлан — боролися саме проти уряду та порядків Речі Посполитої.

За понад двохсотрічне існування Речі Посполитої проти її уряду було організовано три великі та понад десять малих повстань
Фото: 112.ua

Російська імперія та Річ Посполита — вибір з двох тюрем

Зараз поширеним трендом є порівняння становища українців у Речі Посполитій та Російській імперії, що доводить до логічного висновку про помилковість повстання Богдана Хмельницького. Проте ці порівняння не є повністю коректні через різницю в часі (Російська імперія та Річ Посполита існували паралельно лише кілька десятиріч).

Але якщо вже порівнювати, то йдеться про порівняння умов у тюрмах українського народу. Так, в Речі Посполитій ситуація була кращою, ніж у Росії, проте вона впевнено займає другу позицію серед найжорстокіших поневолювачів українців за останні сотні років.

Утворення Речі Посполитої є важливим етапом історії України. Воно започатковує модерну історію нашої держави, остаточно розділяє історію України та Білорусі і є рубежем між історією давньоукраїнської руської державності та нової історії України — найяскравішим моментом якої є українська козацька історія.

Проте також це є початком історії поневірянь українського народу без власної держави та водночас його героїчної боротьби за її утворення.