Кері-Лінн Вілсон, всесвітньо відома канадська оперно-симфонічна диригентка українського походження, розповіла Фокусу свою історію про зв’язок з Україною.
Диригентка Кері-Лінн Вілсон відвідує Україну, щоб виступати з Київською Камератою. Вона також заснувала Ukrainian Freedom Orchestra — колектив, що складається з провідних українських музикантів біженців та артистів європейських оркестрів українського походження. Про зв'язок з Україною, ставлення до Трампа та хвилювання через війну — читайте в інтерв'ю Фокусу.
— Ви створили Ukrainian Freedom Orchestra. Які були передумови цьому, як виникла ідея?
Це була реакція, просто реакція з крові. Від свого серця щось робити, допомагати щось для України, з початку повномасштабного вторгнення. Я канадка українського походження і дуже сильно відчуваю себе близькою до своїх українських родичів. Я маю українські корені і дуже пишаюся цим.
— До своєї української сім'ї?
Так. Мої українські родичі. Перший раз я була в Києві в 2005 році. Я приїжджала в Київську національну філармонію. Після того я виступала два рази в Київській опері. І це було так тепло — працювати з українськими людьми, з музикантами. Я завжди почувалася тут як вдома. І я багато працювала в Росії. Повномасштабне вторгнення стало для мене чимось немислимим. Я одразу зрозуміла — потрібно допомогти Україні.
Тоді я думала, що я можу зробити як диригент. А я можу. Виникла ідея, просто ідея — створити оркестр із музикантів біженців. В мене були зв'язки з польською оперою. І разом зі своїм чоловіком ми сконтактували з ними. Через п'ять місяців у нас вже був великий міжнародний тур. П'ять місяців. Це була така енергія, таке бажання зробити, допомогти Україні. Це (війну, ред.) було просто жахливо бачити. 2022. Історія повторюється. Коли я була маленька і мені розповідали про Другу Світову війну, я завжди думала, що це кошмар, якого ніколи більше не буде.
А тут наші брати на фронті в Україні. Їм гірше, ніж нам. І це стало моєю мотивацією, щоб боронити Україну на культурному фронті. Я з Чернівців.
— Розкажіть, будь ласка, про свою українську сім’ю.
На початку (війни — ред.) я стала дуже близька з кузинами. Двоє — сестричка і братик. Я ніколи з ним не зустрічалась до цього. Він був на фронті вже з 2014. Він професор Чернівецького Університету, кафедра журналістики. І він одразу пішов боронити свою країну. Моя мама, яка українка, була в контакті з ним, з Андрієм. І cпочатку вона питала в них, чи все добре і що ми можемо зробити для них. Через дві розмови з Надією (кузина), ми стали близькі, не може бути ближче, ніж з нею. Вона працює вчителькою. Кожен раз, коли я тут, в Україні, вона зі мною.
Бачиш, війна — це трагедія. Але розквітають відносини між близькими. Після чотирьох турів тут в Україні, адже в нас є українські музиканти з Києва, зі Львова, Одеси, Харкові, які живуть в Україні, і половина оркестру, які біженці, які вже почали працювати в новому оркестрі в Європі — ми теж стали сімʼєю. Тоді всі працюють в інших оркестрах, можливо, тільки коли є вільний час. Після чотирьох турів ми стали сильнішими. Семеро, фактично всі музиканти з Київської Камерати грають в Ukrainian Freedom Orchestra.
Я дуже сумую, коли виїжджаю, тому що я хочу кожен день робити щось для України. Я не можу спати, знаючи новини. Постійно читаю. Я хвилююся, якщо є тривога.
— Навіть якщо ви знаходитесь за кордоном у себе вдома, так?
Так. Я знаю. Вночі, коли починається тривога, у мене в телефоні додаток. Я працюю, але ж це лякає. І це відволікає. Проте я хочу знати. І я думаю, як же це для українців, які знаходяться в Україні. Я не можу жалітися. Але я хочу знати, щоб розуміти. Допомагати — моя місія. Я не можу жити без цього. Це щось внутрішнє. І я в шоці, що це продовжується. І ми (Америка — ред.) ніколи не допомагаємо. Ми — американці, герої. Всі демократи. На що ми чекаємо? Ми думаємо! Може бути. Скільки років? Три роки Байден вирішував стосовно петріотів? Нарешті, є рішення. Але скільки наших людей померли?
— Розкажіть, будь ласка, про Андрія. Ви бачилися з ним?
Тільки два рази до вторгнення. До повномасштабного вторгнення. Він дуже втомлений. Він воює досі на Сході. Зараз вже підполковник. Працює з дронами, з комп'ютерами. Фактично, я тільки бачила відео. І от він подякував мені, тому що я багато разів надсилала допомогу. Комп'ютери. Обмундирування, взуття. Що їм треба. За 4 роки він посивів. Йому тільки 47. Так, це терор, це страх, це стрес. Не можна представити, як це. Він був в Бахмуті. В Покровську. В самих гарячих точках. Місяць назад він надіслав фото. Їх бомбардували. Будинки зруйновані. Слава Богу, з ним все гаразд.
— Ми вже почали розмовляти про допомогу світу для України. як ви вважаєте, чому так, що далі?
Я дуже розчарована, дуже розчарована нашим керівництвом, Трампом. Тому що війна продовжується. І Америка це продовжує. Якщо б ми дали вам все, що вам треба, що у нас є, всю допомогу, яка у вас є — не було б війни. Вона б закінчилася.
— На який він стороні, як ви вважаєте? Він все ж таки за Україну? Або за стосунки з Росією?
Навіть не знаю. Не знаю. Я дуже розчарована. Ми не знаємо, які в нього принципи. Америка зараз без принципів. І зараз це дуже нове для Америки. Так, ми не перфект, ми не були перфект. Але зараз це просто трагедія. Але хочу додати. Додати, що половина Америки хоче перемоги для України. Перемоги для України. Коли мене запитують, чому я це роблю, я відповідаю, що ми маємо щось зробити (для перемоги України — ред.).
Інтерв’ю записували 19 вересня, коли Кері-Лінн Вілсон приїжджала в Київ минулого разу. Тоді концерт "Сталь. Фіалка. Лють" було зірвано із-за російської атаки.
2 грудня Київська Камерата відіграла програму в Київський національний філармонії під диригентством Кері-Лінн.