Влада отримала юридичний козир у суді Києва: як це допоможе стягнути $300 млрд активів РФ — думка експерта
Поки влада зосереджується на створенні реєстрів збитків і очікуванні репарацій після завершення війни, вже існує швидший і правово обґрунтований шлях.
Україна вже сьогодні має юридичну можливість розпочати процес стягнення до 300 млрд доларів заморожених активів Російської Федерації, з яких близько 210 млрд перебувають у юрисдикції Європейського Союзу. Втім, держава фактично не використовує цей механізм, покладаючись на менш ефективні та відтерміновані інструменти. Про це у своїй колонці на Цензор.НЕТ написав політолог Віталій Кулик, передають "Подробиці".
За його словами, поки влада зосереджується на створенні реєстрів збитків і очікуванні репарацій після завершення війни, вже існує швидший і правово обґрунтований шлях.
Йдеться про рішення Печерського районного суду міста Києва від травня 2024 року, яким було задоволено позов приватної особи до РФ та Центрального банку Росії про стягнення 12,19 млрд доларів. Ключовою особливістю цього рішення стало те, що суд кваліфікував дії Росії не як воєнні злочини, на які поширюється суверенний імунітет, а як економічний злочин у банківсько-фінансовому секторі.
Суд встановив факт організованого розкрадання коштів українського банку та їх відмивання під контролем РФ, що було частиною підготовки до повномасштабної агресії. Саме така правова кваліфікація дозволила українській Феміді не застосовувати державний імунітет Росії та створити повноцінний "юридичний титул" — легальну вимогу про стягнення коштів.
На думку Кулика, саме на відсутність такого юридичного титулу раніше посилалися окремі країни ЄС, зокрема Бельгія, пояснюючи неможливість передачі заморожених російських активів Україні. Водночас наявність судового рішення українського суду суттєво змінює правову рамку цього питання.
Експерт також звертає увагу на зволікання судів Європейського Союзу з розглядом подібних справ. За його оцінкою, повернення заяв без розгляду або тривала бездіяльність судових інстанцій порушує статті 6 та 13 Європейської конвенції з прав людини.
Додатковим юридичним аргументом є Гаазька конвенція про визнання іноземних судових рішень, яка зобовʼязує сторонивизнавати судові рішення одна одної. Відмова від застосування цього механізму, на переконання політолога, фактично створюєпобічну підтримку держави-агресора.
Окремо Кулик застерігає, що кредитні програми, запропоновані Європейським Союзом, можуть стати фінансовою пасткою для України. У такому разі доходи від заморожених російських активів спрямовуватимуться на обслуговування нових боргів, а не на потреби оборони та відновлення держави.
Експерт вважає, що наявний судовий прецедент дозволяє владі вимагати від Європи виконання юридичних зобовʼязань. Цевідкриває шлях до реального стягнення заморожених активів Російської Федерації вже зараз.