Олександр Родькін: чому хороший маркетолог спочатку слухає, а потім говорить

Про маркетинг сьогодні говорять мовою показників та інструментів: воронки, атрибуція, автоматизація. І майже ніколи — мовою простих управлінських звичок, з яких насправді складається робота команди.

Олександру Родькіну 25 років, він очолює відділ маркетингу в міжнародній компанії й зізнається: будь-яке рішення починається не з брифу і не з цифр, а з розмови з людьми, які будуть його виконувати.

Про це, а також про шлях від аналітики споживчої поведінки до посади директора з маркетингу, він розповів у інтерв’ю.

— Олександре, добрий день. Чому спочатку слухати, а потім говорити? Хіба директор з маркетингу не повинен саме визначати напрямок?

— Напрямок — так, я його визначаю, але робити це наосліп не має сенсу. Якщо я спочатку скажу, що робити, а потім дізнаюся, як це виглядає зсередини команди, це означає, що рішення вже прийнято неправильно. Переробляти все після цього буде набагато дорожче, ніж один раз вислухати.

— Як це виглядає на практиці? Чи існує якийсь конкретний ритуал, чи це, скоріше, загальний принцип?

— Ритуал простий: перед будь-яким важливим рішенням я збираю короткий відгук від тих, хто його виконуватиме. Не для галочки, а справді закладаю на це час у свій план. Іноді це повністю змінює рішення.

— А якщо команда не погоджується з вашою ідеєю, ви її змінюєте чи відстоюєте?

— Дивлюся, на чому ґрунтується незгода. Якщо це страх перед новим, пояснюю й продовжую. Якщо це досвід, якого я не маю, — змінюю підхід. Різниця між цими двома ситуаціями і є, власне, робота керівника.

— Виходить, ви витрачаєте чимало часу на розмови з людьми?

— Саме так. І це усвідомлений вибір, а не побічний ефект зайнятості.

— Як ви взагалі потрапили в сферу маркетингу? Чи був якийсь поштовх?

— Ще з юності мене зацікавили аналітика та психологія споживача — я багато читав про те, як люди приймають рішення щодо покупок. Потім я почав думати, як монетизувати ці знання, і знайшов себе саме в маркетингу.

— Чи легко далися перші проєкти?

— Не сказав би. Через вік спочатку доводилося виходити на ринок через старшого колегу — він знаходив замовлення на закордонній фріланс-платформі, я виконував майже всю роботу, а отримував лише невелику частину оплати. Зате з перших днів отримував справжній практичний досвід.

— Озираючись назад, ви вважаєте це несправедливою ситуацією чи нормальною ціною за вступ до професії?

— І тим, і іншим одночасно. Несправедливо — так. Але саме тоді я навчився працювати на результат, і ця звичка залишилася зі мною.

— Розкажіть про команду. Що для вас найважливіше у її формуванні?

— Люди — це головний пріоритет. Атмосфера, в якій можна говорити відверто, система зворотного зв’язку та вміння прислухатися до думки експертів — без цього все інше не працює. Бюджети та плани є другорядними порівняно з цим.

— А як ви знаходите людей, яким можна довірити серйозні завдання?

— Насамперед звертаю увагу на бажання розвиватися, а досвід у резюме можна й вигадати. Є фахівці з формально невеликим досвідом, у яких палають очі й є внутрішнє прагнення до кінця розібратися в питанні — з такими працювати цікавіше, і результат зазвичай кращий.

— Чи є приклад, яким ви особливо пишаєтеся?

— Так. Один фахівець, з яким я працював дуже цілеспрямовано й особисто, за три роки пройшов шлях від нуля до генерального директора компанії. Я намагаюся не афішувати такі історії, але справді пишаюся нею.

— Цього літа вас запросили до складу комітету з відбору спікерів міжнародної цифрової конференції Evn Conference. Що передбачає ця роль?

— Оцінка заявок спікерів: наскільки тема актуальна для аудиторії, наскільки людина компетентна саме в темі виступу — у цьому плані простої впізнаваності та медійності недостатньо. Це відповідальність, адже від відбору залежить рівень усієї ділової програми.

— Що найчастіше відсівається на цьому етапі?

— Заявки, в яких тему обрано заради гучної назви, без конкретної користі для аудиторії. Це помітно майже відразу.

— Якби у вас була можливість змінити щось одне в галузі маркетингу, з чого б ви почали?

— Об’єднав би сильних фахівців і цілеспрямовано шукав би майбутніх експертів — тих, хто ще не на виду, але вже готовий розвиватися.

Галузі бракує системної уваги саме до таких людей, усі покладаються лише на вже визнаних фахівців.

— І наостанок — що допомагає переключитися після насиченого робочого тижня?

— Спорт і подорожі. Теніс, автоспорт, музика та подорожі: я встиг побувати у понад півсотні країн.

Ще іноді я допомагаю різним організаціям, не афішуючи цього — теж не люблю говорити про це вголос, але для мене це важлива частина життя поза роботою.

На завершення

За цим інтерв’ю не стоїть історія про "прорив" чи гучне ім’я компанії — і в цьому, мабуть, полягає його головна цінність.

Олександр Родькін говорить про речі, які рідко згадуються у публічних матеріалах про маркетинг: зворотний зв’язок, індивідуальне наставництво, допомога без розголосу.

Філософія управління, за якою спочатку слухають, а потім говорять, звучить просто, але саме тому її складно застосовувати на практиці.