Знайди і одягни свою маску: навіщо Рух опору малює стіни за двадцять кілометрів від кордону з РФ

Фокус розбирався, кому воно адресоване і чому за орнаментом з рушника ховається інструкція з виживання.

Що заховано в сновському орнаменті

Із Чернігівщиною в цієї війни свої стосунки. У лютому 2022-го російські колони йшли звідси на Київ, обласний центр місяць тримав облогу, а після відходу ворога прикордоння так і не стало тилом: дрони, КАБи, балістика по Новгороду-Сіверському прилітають із регулярністю, яку місцеві давно перестали коментувати. Саме сюди у 2026 році й приїхала команда Руху опору Сил спеціальних операцій ЗСУ разом із художниками-волонтерами, що вже другий рік перетворюють архітектуру міст на маркери ідентичності.

Мурал у Сновську перший та показовий. З відстані той читається як орнамент, а зблизька – як зашифрований лист. Дві перехрещені смуги: одна – армійський піксель, друга червоний тканий рушник. Причому не музейний експонат, скопійований один в один, а ретельно вивчений та відтворений переспів ткацьких мотивів Східного Полісся. Хто звик до качечок, півнів чи двоголових орлів на бабусиних рушниках, тут їх не знайде. Замість них – вовки й круки.

«Наші символи глибоко вкорінені в природу життя і війни. Круки летять туди, де полюють вовки, і сідають до бенкету, а вовки знаходять здобич там, де кружляє птаство. Так само тримається зв'язка військових і наших людей на окупованих територіях – одним без інших важко, а разом вони перемагають», – пояснює автор сновського муралу.

Є і третій шар, який без підказки помітить хіба що уважний. Перехрещені смуги повторюють знак Руху опору, що прочитується на всіх муралах серії: дві крокви, вкладені одна в одну. Менша розповідає про минуле, досвід поколінь, які вже ставали до боротьби за цю землю. Більша, розгорнута вперед, – вона про майбутнє, заради якого все і робиться. Між ними жевріє червона крапка. Це сьогодення, спротив тут і зараз. І саме крапка тримає конструкцію: без неї минуле лишається спогадом, а майбутнє – обіцянкою.

Одна маска на всіх: Корюківка, яка не пустила ворога

Якщо історія у Сновську про систему, то в Корюківці про особистий вибір. На стіні тут кожен з нас – гітарист, кухар, зварник, студент із ноутбуком чи маляр із пензлями. Люди, яких можна зустріти у магазині, кафе чи у черзі на пошті. Кожен підносить до обличчя білу маску зі знаком Руху опору. Не ховається за нею – приміряє.

«Ідея тут гучніша за слова. Національний спротив – справа багатьох, але починається вона з рішення кожного. І маска тут не ховає людину, а долучає її», – каже представник Руху опору ССО.

Місце для такого сюжету обрали не навмання. Корюківка ворога до себе так і не пустила: у лютому 2022-го назустріч російській колоні вийшли беззбройні містяни, і техніка розвернулася. Тож тут не треба пояснювати, що таке спротив без зброї — місто це вже зробило саме, за чотири роки до появи муралу. Художники, по суті, лише зафіксували те, що мешканці й так знають про себе.

Це, до речі, і є відповідь на поширений скепсис: мовляв, стіна – не окоп, малюнком дрон не зіб'єш. Не зіб'єш. Але й завдання в муралу інше: не воювати замість людей, а нагадати їм, ким вони були в найгірший день і ким завжди залишаються.

Біля кордону: постать у капюшоні на алеї героїв

Від села Тур'я до державного кордону — менше двадцяти кілометрів. Дорога сюди складна, ворог поруч, і за логікою мап тут мало би бути порожньо. Та в селі є люди і життя триває. Громада власними силами облаштувала алею загиблих героїв-захисників України, і саме на ній тепер стоїть постать у капюшоні. За спиною вовк, на плечі крук, поруч із ноутбуком – гвинтівка наготові.

Ескіз цього сюжету розробив художник і військовий Андрій Єрмоленко; на стіну його перенесли за згодою автора. Для тих, хто стежить за його роботами, впізнаваний почерк очевидний. Для решти — це просто людина, яка вміє і в код, і в приціл, і чиє обличчя ви не побачите. Що, власне, і є найточнішим портретом Руху опору.

Північний форпост: вишивка з краєзнавчого музею

Новгород-Сіверський – останній великий населений пункт перед російським кордоном. Прильоти тут не подія, а сумний фон. Роботу в місті зарифмували зі сновською: ті самі перехрещені смуги, той самий знак. Але для ескізу взяли не полісський рушник, а автентичну вишивку саме цього регіону — на основі експонатів місцевих краєзнавчих музеїв. Тобто орнамент, який на стіні побачить містянин, його прабабуся впізнала б без пояснень.

«Ми свідомо прийшли в місто, яке відчуває прильоти ледь не щодня. Люди тут мають бачити, що опір поруч – у сусідньому дворі, а не десь у новинах. Що вони його частина. І це не новий обов'язок, а знак того, що поруч із кожним є плече підтримки», – додає художник, який виконав мурал.

Тут варто нагадати: мурали Руху опору мають щонайменше двох адресатів. Перший – свої: ті, хто живе і боронить. Другий – ті, хто дивиться з іншого боку кордону. І для другого адресата вовки з круками на стіні за два десятки кілометрів від нього – це не фольклор, а нагадування, що за лінією його чекають не з хлібом-сіллю, а з кулею, на якій написано його імʼя.

Що було торік і навіщо це все

«Стінопис опору» — не разова акція. У травні 2025-го мурали з'явилися на Сумщині: у Сумах біля Театральної площі робота відсилала до знищеного монумента Шевченку, у Конотопі на стіну вийшла конотопська відьма, у Ромнах – одразу два сюжети. У Білопіллі тоді ж намалювали Малевича в ролі сучасного козака.

За фасадом мистецького проєкту стоїть цілком прикладна річ. Рух опору – це громадянська діяльність проти окупаційних сил, спрямована на звільнення територій і відновлення суверенітету; координують її ССО ЗСУ. Мурал у цьому ланцюжку – точка входу: людина бачить знак на стіні, потім у новинах, потім на сайті opir.org.ua і в якийсь момент розуміє, що це не про когось абстрактного.

Чи спрацює? Корюківка вже відповіла на це питання у 2022-му, не маючи жодного муралу. Решті міст прикордоння стіни дедалі частіше нагадують, яким має бути спротив.