Зберегти історію, яка твориться просто зараз: як Національний військово-історичний музей створив цифровий архів війни
Працювати в умовах повномасштабного вторгнення для головного мілітарного музею країни — це щоденний виклик на межі безпеки та наукової відповідальності. Музей у центрі столиці опинився в унікальному становищі: його фахівцям доводиться фіксувати новітню історію в режимі реального часу, збирати свідчення безпосередньо з полів боїв і водночас дбати про збереження фондів під час постійних загроз.
Нещодавно установа спільно з ГО «Український центр розвитку музейної справи» за підтримки Українського культурного фонду завершила проєкт «Цифрова музеєфікація сучасної воєнної спадщини: фото, 3D та аудіогід Національного військово-історичного музею України».
Результатом цієї роботи стало створення повноцінного цифрового архіву з понад 500 унікальних музейних предметів періоду від 2014 року до сьогодення, а також запуск двомовного мультимедійного аудіогіду. Відтепер відвідувачі музею та користувачі з усього світу можуть взаємодіяти з експонатами через QR-коди, роздивлятися деталізовані 3D-моделі та переглядати відеосюжети про історію кожного артефакту.
Головна складність у збереженні сучасної воєнної спадщини полягає в тому, що свідчення виникають постійно, а речі без зафіксованого походження втрачають цінність для майбутніх дослідників. Водночас робота закладу вимагає суворого дотримання безпекових правил та пошуку балансу між збереженням оригіналів і відкритістю для суспільства.
Про головні виклики та роль цифровізації розповідає керівник Національного військово-історичного музею України Юрій Кошель:
«Я б сказав, що найсерйозніший виклик — це відповідальність за історію, яка ще не завершилася. Коли ми працюємо з подіями столітньої давнини, перед нами вже є певне коло документів і музейних предметів. А сьогодні нові свідчення виникають постійно: змінюється озброєння, способи ведення бойових дій, сам повсякденний досвід військових. І ми повинні встигнути зафіксувати те, що через кілька десятиліть може стати безцінним джерелом для істориків.
Безпека людей і збереження музейних предметів для нас пріоритетні. Саме тому найцінніші експонати приховані з міркувань безпеки. Але музей не може існувати лише у форматі закритого сховища. Якщо повністю прибрати з експозицій справжні предмети, суспільство втратить можливість безпосередньо знайомитися зі своєю історією. Цифровізація не убезпечить фізичний експонат від пошкодження, але допоможе зберегти інформацію про нього. І це вже дуже суттєво. Тому цифровий архів для нас — не модна технологія, а додатковий рівень відповідальності за колекцію».
Рішення оцифрувати саме 500 артефактів Війни за Незалежність — від подій 2014 року, Криму та АТО до деокупації Херсона у листопаді 2022-го — обумовлене бажанням зберегти не просто окремі об'єкти, а цілісну хронологію. Проєкт поєднав якісне збережувальне фотографування за міжнародними стандартами (FADGI, ISO 19264), створення 30 тривимірних 3D-моделей та 35 сюжетів аудіогіда.
Як зазначає Юрій Кошель, саме така послідовна експозиція дозволяє наочно побачити масштаб змін, через які пройшла країна та її захисники:
«Є ще одна річ, яку дуже добре видно саме в такій послідовній експозиції: наскільки відрізняється українське військо 2014 року від війська після 2022-го. Форма, спорядження, зброя, безпілотники та їхня роль у бойових діях — усе це змінилося на наших очах. У щоденному потоці новин ми не завжди замислюємося над масштабом цих змін, а коли бачимо предмети поруч, цей контраст стає очевидним».
За словами очільника закладу, новий цифровий формат дає змогу краще відповісти на запити сучасних відвідувачів, чий досвід суттєво змінився за роки війни:
«Мені здається, змінилися передусім запитання, з якими люди приходять до музею. Раніше багато хто сприймав військову історію як щось віддалене. Тепер для значної частини відвідувачів це їхній власний досвід або досвід людей, яких вони знають.
Війна не може бути просто видовищем, а музей — місцем, де складну історію підміняють ефектною картинкою. Ми маємо говорити зрозуміло й сучасно, але з повагою до людей і з відповідальністю за точність фактів. Я вважаю, що найкращий результат музейної роботи — коли після відвідування людина виходить не лише з враженнями, а й із глибшим розумінням того, що відбулося і чому це важливо».