Як таліби за кілька тижнів розбили армію Афганістану, яку США створювали 20 років

Збройні сили Афганістану були адаптовані до американських збройних сил і впали без американської розвідки та підтримки з повітря. Фокус переклав розбір Wall Street Journal про ситуацію в Афганістані і причини поразки афганської армії.

"В останні дні не було ні їжі, ні води, ні зброї", — розповів 38-річний солдат Тадж Мохаммад. Рятуючись на штатному бронетранспортері, афганські солдати втекли до сусідньої ще не зайнятої талібами провінції (на момент написання статті). Тікаючи, вони залишили талібам ще 11 БТР-ів.

38-річний Тадж Мохаммад служив у місцевому поліцейському підрозділі протягом 9 років, але втік, коли таліби зайняли одну з ключових опорних точок. Втрата опорника розцінювалася як частина краху збройних сил афганської держави.

Оскільки район за районом переходили в руки талібів в результаті їх наступу, не зустрічаючи особливого опору з боку поліції та армії, солдати просто вирішили, що воювати більше не варто, особливо якщо таліби запропонують їм повернутися додому після здачі — адже зазвичай вони так і робили.

Національна армія і поліцейські сили Афганістану, які теоретично налічують 350 000 осіб, навчені і оснащені за величезні гроші США і західними союзниками, повинні були стати потужним стримувальним фактором проти талібів. Це одна з причин, по якій президент Байден оголосив у квітні про своє рішення вивести всі американські сили з Афганістану. Він висловив тоді впевненість у здатності афганських збройних сил триматися самостійно.

"Вони будуть продовжувати відважно битися, за всяку ціну", — сказав він тоді.

Відтоді афганські сили безпеки зазнали принизливого краху, втративши в останні дні фактично всю свою країну.

Цей вражаючий провал стався через структурні недоліки афганських збройних сил, посилені стратегічною помилкою уряду президента Афганістану Ашрафа Гані. Таліби скористалися мирними переговорами, які спонсорує США, щоб обдурити Кабул щодо своїх намірів. Насправді вони підготували і здійснили блискавичний наступ.

Афганська армія, яка бореться пліч-о-пліч з американськими військами, була побудована так, щоб відповідати принципам дій американської армії. Американські збройні сили, найпередовіші у світі, значною мірою покладаються на поєднання наземних операцій з військово-повітряними силами, використовуючи авіацію для постачання аванпостів, нанесення ударів по цілям, перевезення поранених і збору розвідувальних даних.

Те ж саме відбулося з іншою невдалою спробою американців, південнов'єтнамською армією в 1970-х роках, розповів генерал-лейтенант у відставці Деніел Болджер, який керував місією очолюваної США коаліції з навчання афганських сил у 2011-2013 роках.

"Завжди є тенденція використовувати відому вам модель, яка є вашою власною моделлю", — сказав генерал Болджер, який зараз викладає історію в Університеті штату Північна Кароліна. "Коли ви будуєте таку армію, і вона призначена для того, щоб бути партнером з такою складною силою, як армія США, ви не можете кинути їх раптово, тому що тоді вони втрачають повсякденну допомогу, до якої вони звикли і якої потребують", — сказав він.

Коли американські війська ще діяли тут, афганський уряд прагнув до максимального збільшення своєї присутності у великій сільській місцевості країни, підтримуючи більше 200 баз і аванпостів, підтримка яких могла бути тільки з повітря. Поширення урядових операцій на більшу частину з більше ніж 400 районів Афганістану довгий час було головною опорою американської стратегії боротьби з інсургентами.

Президент Гані отримав попередження про відхід США після того, як адміністрація Трампа підписала в лютому 2020 року угоду з талібами, в якій всі сили і підрядники США закликали піти до травня 2021 року. Це була нова реальність і багато чиновників у глибині душі не вірили, що американці дійсно поїдуть.

"З політичної точки зору це було самогубством — покинути одні регіони і сконцентруватися на інших, і це зробило афганську армію надмірно напруженою і критично залежною від безпосередньої авіаційної підтримки в плані матеріально-технічного забезпечення, медичної евакуації та бойових операцій", — сказав міністр закордонних справ Афганістану Ханіф Атмар.

"У нас не було достатньо часу на перехід, щоб перейти від цієї схеми до нової, вивести війська з районів, які важко захищати, і зосередитися на основних населених пунктах", — додав він.

Коли в травні таліби почали свій наступ, вони зосередилися на захопленні цих ізольованих аванпостів, вбивстві солдатів, які були сповнені рішучості чинити опір, але забезпечували безпеку тим, хто здався, часто за допомогою угод, укладених місцевими племінними старійшинами. Деяким з цих військовослужбовців, які місяцями не отримували зарплату, Талібан давав гроші.

На той час, коли таліби почали штурм великих населених пунктів, афганські військові були настільки деморалізовані, що надали мало опору. Провінційні лідери і старші командири повторили угоди про капітуляцію, укладені на місцевому рівні раніше. Виняток становили елітні загони командос, але їх було занадто мало, і у них не було літаків, щоб переміщати їх по країні.

Більшу частину минулого року афганський міністр оборони, якого у червні змінив ветеран боротьби з талібами генерал Бісмілля Хан Мохаммаді, перебував за межами країни і лікувався в Об'єднаних Арабських Еміратах. Президент Гані почав звільняти командирів і переставляти кадри. Наприклад, останній командувач армією протримався менше двох місяців.

Організовані США мирні переговори в Досі дозволили талібам виступити в якості помірної і доброзичливої сили, так само як політичні суперники Гані в Кабулі задумували замінити його якоюсь перехідною адміністрацією, яка сприяла б мирній угоді. Колишній президент Хамід Карзай, зокрема, намагався позиціювати себе як нейтральну третю силу, часто роблячи нападки на президента Гані і на США.

"У підсумку уряд повністю ізолювати від дуже багатьох людей", — сказав Хекмат Карзай, колишній заступник міністра закордонних справ і двоюрідний брат колишнього президента. "Він просто розмовляв сам з собою і займав дуже високі пости на чолі з дуже недосвідченими людьми, які заледве розуміли реальність", — сказав він.

Ендрю Уоткінс, старший аналітик по Афганістану в Міжнародній кризовій групі, дослідницькій і правозахисній організації, сказав, що немає ніяких доказів того, що таліби збільшили свої сили для початку наступу цього літа, за винятком свідчень деяких з 5000 заарештованих повстанців, які були звільнені з Дохинською угодою.

Він зазначив, що між лютим 2020 року і оголошенням Байдена про виведення військ американські авіанальоти припинилися, але ж вони наносили тяжкі втрати бойовикам.

"Дохинська угода дала талібам відстрочку на один рік", — сказав пан Уоткінс. "Вони змогли перегрупуватися, спланувати, зміцнити свої лінії постачання, отримати свободу пересування, не побоюючись американських бомбардувань".

"Коли провінція Кундуз впала перед талібами, було вбито дуже багато солдатів. Ми були оточені", — сказав Абдул Кудус, 29-річний солдат, якому цього тижня вдалося дістатися до Кабула. "Не було підтримки з повітря. В останні хвилини наш командир сказав нам, що вони нічого не можуть для нас зробити і краще просто втекти. Всі покинули поле бою і просто втекли".

Ярослав Трофимов — головний кореспондент The Wall Street Journal з міжнародних справ. Приєднався до видання у 1999 році і раніше працював кореспондентом в Римі, Близькому Сході та Сінгапурі в Азії, начальником бюро в Афганістані і Пакистані, а також в якості оглядача в Дубаї по Великому Близькому Сходу. Автор двох книг: "Віра на війні" (2005 рік) і "Облога Мекки" (2007 р).