Топ 7 воєнних конфліктів сьогодення. Війна Ізраїлю та Палестини

Криваві війни на Святій землі. Ізраїль проти арабів та Палестина проти Ізраїлю

• Учасники: Ізраїль vs арабські країни, Палестинська автономія
• За що воюють: право на одноосібне управління територією раніше підмандатної Великобританії Палестини
• Початок: 1948 р. (умовно)
• Кількість жертв: десятки тисяч (точні цифри важко підрахувати через значну кількість різних за масштабом конфліктів)
• Ключові імена: Давид Бен-Ґуріон, Голда Меїр, Ясір Арафат, Іцхак Рабин
• Зацікавлені сторони: США, СРСР/РФ, Туреччина, Франція, Великобританія, Іран
• Український інтерес: коли конфлікт розпочався, Україна входила до складу СРСР і водночас була членом ООН. Москва зайняла у конфлікті бік арабів, а Київ власної думки мати не міг. Зі здобуттям незалежності Україна, не маючи власних інтересів на Близькому Сході, абстрагувалася від конфлікту. Щоправда, наприкінці грудня 2016 р. Україна підтримала резолюцію РБ ООН, яка вимагає від Ізраїлю припинити будівництво поселень на Західному березі річки Йордан. Це призвело до певного дипломатичного охолодження відносин між Києвом та Єврейською державою. Однак це скоріше виняток із правил. Україні вигідна нормалізація відносин між арабами та Ізраїлем, оскільки це послабить позиції РФ та її ключового союзника Ірану у регіоні. Нейтралітет.

На рубежі XIX/XX ст. у світі набрав чинності сіоністський рух, який сповідував ідею повернення євреїв на історичну батьківщину. Малася на увазі підвладна Османській імперії та населена (з VII ст.) арабами територія Палестини, де в I тис. до н.е. існували єврейські держави.

З переходом території Палестини під британський контроль за результатами Першої світової війни, сіоністський рух лише посилився. Це спричинило конфлікти з місцевим арабським населенням і навіть переросло в трирічне арабське повстання 1936 р., придушене британськими військами. Бажаючи уникнути зайвого напруження в підмандатному регіоні, британська влада намагалася пригальмувати процес заселення території євреями. Все змінила Друга світова війна, коли значна кількість представників єврейського народу емігрувала до Палестини нелегально.

У 1945 р. сіоністів підтримали США. Стало очевидно, що наближається кінець британського панування в регіоні. Проте його майбутнє мала вирішити ООН. Підготували два варіанти облаштування Палестини — конфедерація арабів та євреїв або утворення двох незалежних держав.

На засіданні Генеральної асамблеї ООН 29 листопада 1947 року прийняли другий варіант — утворення єврейської держави, яка мала зайняти 56,47% підмандатного британського уряду Палестини, і арабської держави, яка мала зайняти 43,53% земель. Єрусалим мав залишитись під міжнародним контролем і відкритий для обох народів.

Проблема полягала в тому, що 1947 року в Палестині проживало вдвічі більше арабів, ніж євреїв. Тому щойно Палестину залишив останній британський солдат, утвореній за день до цього державі Ізраїль оголосили війну відразу 6 арабських держав — Єгипет, Трансйорданія, Сирія, Ліван, Саудівська Аравія та Ємен. Перші чотири зі списку цих країн ввели війська на територію Палестини.

Це виявилося лише першою з цілої серії арабо-ізраїльських воєн, що відбувалися у XX столітті. Вона завершилася окупацією єврейською державою частини територій, які згідно з резолюцією Генасамблеї ООН мають бути арабськими.

Де-факто резолюцію від 29 листопада 1947 р. так і не втілили у життя. Майже після кожної нової агресії арабів проти єврейської держави Ізраїль захоплював нові території. Після Шестиденної війни 1967 р. Ізраїль окупував у кілька разів більшу територію, ніж його власна площа — Синайський півострів, Сектор Гази, Західний берег річки Йордан та Голанські висоти.

Уряд єврейської держави заявив, що поверне ці землі, якщо арабські держави визнають її право на існування. У відповідь араби почали масово вступати до лав Організації звільнення Палестини, що утворилася в 1964 р. (ОЗП). У 70-80-х роках вона набула значної популярності серед світової спільноти, навіть попри те, що для досягнення своїх цілей не гребувала здійснювати теракти проти євреїв як у Палестині, тазк і за її межами.

Нарешті, 1988 р. лідер ОЗП Ясір Арафат оголосив про створення незалежної Палестинської держави. Будучи мудрим політиком, уже через місяць після цього він відмовився від терористичної діяльності та почав шукати можливості для мирних переговорів з Ізраїлем.

13 вересня 1993 р. у Вашингтоні за посередництва президента США Білла Клінтона Іцхак Рабін — від імені Ізраїлю — та Ясіра Арафата — від імені Палестини — підписали угоду про утворення Палестинської автономії. Після цього Ізраїль вивів свої війська з території Західного берега річки Йордан та Сектору Гази. Палестина отримала самоврядування, але не визнання.

Обидва народи неоднозначно сприйняли цю угоду. 4 листопада 1995 р. єврейський націоналіст убив прем'єра Рабина, помстившись за визнання Палестинської автономії.

У наступні десятиліття Ізраїль неодноразово окупував територію автономії. Однак до анексії більше не вдавався. Водночас спірні території активно освоюють єврейські колоністи. Зрештою, за підтримки США Ізраїль домігся визнання значною кількістю країн анексії Східного Єрусалиму та перенесення туди посольств (тобто фактично визнання міста столицею єврейської держави).

У 2020 р. підписали так звані Авраамові угоди, покликані нормалізувати відносини між Ізраїлем та арабськими країнами.

Ситуація на сьогодні

За останні два роки між Ізраїлем та Палестиною сталося два яскраві конфлікти із взаємними обстрілами територій та жертвами з обох сторін. Останній завершився на початку серпня 2022 року черговим перемир'ям. Але чи протримається вона хоч би до наступного року?

Прогноз Focus.ua

Остаточне завершення конфлікту в найближчій перспективі не передбачається, оскільки не видно предмета для компромісу. Однак, ймовірно, Ізраїль знайде спосіб домовитися з провідними арабськими державами та анексує всі цінні землі регіону.