Касетні боєприпаси в Україні. Що відомо про "заборонену" зброю, і про що мовчать експерти

Збройні сили України незабаром можуть отримати від Сполучених Штатів озброєння, до якого існує неоднозначне ставлення в міжнародній спільноті. Йдеться про касетні боєприпаси — авіаційні бомби та артилерійські снаряди натівського зразка, застосування яких заборонено Конвенцією щодо касетних боєприпасів, яку США, Україна і Росія не підписали. І хоча тема застосування цього виду озброєння вельми чутлива, оскільки угоду щодо нього імплементовано в 123 країнах, зокрема в Німеччині та Великій Британії, військове керівництво України переконане, що воно значно допоможе ЗСУ звільнити українські території і врятує життя багатьох українських солдатів. Чи справді касетні боєприпаси можуть істотно сприяти успіху українським бійцям на полі бою, або ж від них більше шкоди, ніж користі, розбирався Фокус.

Історія створення

Мабуть найближчим предком касетних боєприпасів є картеч — артилерійський снаряд для ураження відкритої живої сили противника на відстані до 300 метрів, що набув значного поширення у XIX столітті. Ідея касетних снарядів проста — одним боєприпасом вдарити по площі з метою завдати максимальної шкоди супротивнику, тож у XX столітті військові зрозуміли, що кілька десятків дрібних бомб є значно ефективнішими, аніж одна бомба, наприклад, вагою 250 кг.

Касетні боєприпаси активно застосовували під час Другої світової війни, причому родоначальником касетної бомби заведено вважати Третій рейх, де було розроблено так звану Sprengbombe Dickwandig "бомба-метелик" або SD-2.

Інші країни, які брали участь у війні, теж намагалися не відставати від Німеччини. Наприклад, у США незалежно розробили 9-кг осколкову бомбу М41, скомпоновану в кластери по 6 або 25 штук із високочутливими детонаторами.

Після закінчення Другої світової вже через 20 років касетні бомби стали стандартним озброєнням НАТО, а також країн соціалістичного табору, і його практичне застосування не змусило себе чекати. Під час В'єтнамської війни касетні бомби активно застосовувалися американцями — за деякими даними, під час бомбардувань Лаосу було скинуто близько 260 млн міні-бомб.

Касетні боєприпаси США

Наразі на озброєнні армії США перебувають касетні боєприпаси у вигляді 105-мм і 155-мм артилерійських снарядів, які іменують — Вдосконалений звичайний боєприпас подвійного призначення або DPICM.

Зокрема американські військові використовують касетні артилерійські снаряди M80 на 105-мм гаубицях M119, а також 155-мм снаряди M864 на знаряддях більшого калібру, таких як M777 і САУ M109 Paladin. При цьому кількість суббоєприпасів у снаряді може досягати 48 одиниць, а дальність ураження цілі, у випадку з M864, досягає 30 км.

Також у розпорядженні Пентагону є авіаційні бомби з касетною бойовою частиною МК-20 Rockeye II, CBU-52 і CBU-71. Зокрема, МК-20 — це 222-кг бомба, яка несе в собі 247 кумулятивних суббоєприпасів із зарядами, здатними пробивати броню товщиною близько 190 мм. Зазначимо, що одна така бомба може "накрити" площу, що дорівнює розміру футбольного поля — 100 на 70 метрів. Як носій авіабомб може бути застосований, наприклад, американський штурмовик A-10 Thunderbolt II.

Крім того, існують касетні боєприпаси до реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) M142 HIMARS. До таких реактивних снарядів належать деякі типи 227-мм ракет GMLRS.

Принцип дії та різновиди

Касетні боєприпаси — це різновид вибухової зброї, що скидається з повітря або наземного базування, яка вивільняє або викидає суббоєприпаси меншого розміру. Вони активуються і вибухають незалежно один від одного, створюючи широку зону ефективного ураження.

У разі наземного базування боєприпаси застосовуються системами залпового вогню, артилерійськими та мінометними системами.

Касетні авіабомби являють собою авіаційний боєприпас у вигляді тонкостінної бомби, споряджений мінами або дрібними бомбами різного призначення — протитанковими, протипіхотними, запальними тощо. Вони розкидаються викидним або розривним зарядом, що детонується дистанційним детонатором на певній висоті над ціллю.

Запальні касетні бомби призначені для розпалювання пожеж, як і звичайні запальні бомби. Вони містять суббоєприпаси з білим фосфором або напалмом. У деяких сучасних суббоєприпасах використовується термобаричний аерозоль, який під час займання призводить до вибуху під високим тиском.

Протипіхотні касетні бомби мають осколково-фугасну дію для ураження військ і знищення неброньованих цілей. У деяких випадках вони оснащувалися детонаторами-пастками, які детонували із запізненням. Також вони використовувалися з контактним детонатором при атаці окопів.

Більшість протитанкових боєприпасів містять бойові частини з кумулятивними зарядами, призначені для пробивання броні танків і бойових броньованих машин. У сучасних керованих суббоєприпасах, таких як американський CBU-97, може використовуватися або кумулятивний заряд, або проникаючий елемент вибухової форми. Така зброя також може бути застосована під час атаки укріплених позицій супротивника, який має укриття від атак з повітря.

Варто згадати про протиелектричний боєприпас CBU-94/B. Кожен суббоєприпас містить невеликий заряд вибухової речовини, який розкидає 147 котушок тонкого струмопровідного волокна з вуглецю або скла з алюмінієвим покриттям. Їхнє призначення — виведення з ладу та пошкодження систем електропередачі шляхом виникнення коротких замикань у високовольтних ЛЕП і підстанціях.

Окремо відзначимо артилерійські боєприпаси подвійного призначення або DPICM. До їхнього числа входить чотири типи снарядів і їхні модифікації. У калібрі 105 мм були виконані вироби M915 і M916. Для 155-мм гармат призначаються більші і важчі M483(A1) і M864. У 155-мм снаряд вдалося помістити 88 вражаючих елементів, з них 24 — осколково-кумулятивні.

Для РСЗВ розроблено різні касетні реактивні снаряди. Американська система MLRS може бути оснащена двома видами некерованих касетних боєголовок. Бойова частина одного з видів містить 644 протипіхотні або протитанкові бойові елементи М77. Максимальна дальність стрільби такими ракетами перевищує 30 км. Крім того, існує керована ракета М30А1 з дальністю польоту до 84 км, яка оснащена 180 вольфрамовими елементами у вигляді кульок.

Бойове застосування

Касетні боєприпаси в другій половині XX століття широко застосовували у збройних конфліктах, зокрема у В'єтнамі (1960-1970-ті роки), під час війни в Перській затоці (1991), в Афганістані (1998 року і на початку 2000-х років), у Югославії (1999), в Іраку (2003-2004) тощо.

Одним із найсумніших епізодів — застосування армією США касетних авіабомб під час В'єтнамської війни. За деякими даними, незважаючи на те, що війна закінчилася 50 років тому, досі від бомб, що не розірвалися, страждає мирне населення.

"У Лаосі, країні з найбільшою кількістю бомбардувань на душу населення, останню бомбу скинули 50 років тому, і досі там 80 мільйонів снарядів, що не розірвалися, вкривають третину території країни, що заважає людям безпечно користуватися землею", — заявила експертка з роззброєння з Arms Control Association Александра Хінікер.

На жаль, касетні боєприпаси знайшли своє застосування і під час повномасштабної військової агресії Росії проти України. Російські окупанти не гребували даним видом озброєння практично з перших днів війни — українські правоохоронні органи вже з квітня 2022 року доповідали про обстріли касетними боєприпасами в Харківській, Сумській, Київській, Донецькій, Одеській, Херсонській та Миколаївській областях.

Використання окупантами "забороненої" зброї підтвердили і в ООН. Згідно з даними моніторингової місії організації з прав людини за перший місяць війни 2022 року російські військові застосували касетну зброю в населених пунктах України щонайменше 16 разів.

Для нанесення ударів по українській території ЗС РФ використовували РСЗВ "Ураган", "Смерч", "Торандо-С", ракетні комплекси "Іскандер-М", а також бомби РБК-500 з бойовими елементами ПТАБ-1М.

Утім, є заяви про те, що касетні боєприпаси застосовували й українські сили. Про це заявила Міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch. У документі зазначено, що 2022 року в районі окупованого Ізюма, Харківської області, ЗСУ застосовували касетні снаряди 9М27К реактивної системи залпового вогню "Ураган" проти російських військ. Також у звіті Cluster Munition Monitor 2022, який було опубліковано в серпні минулого року організацією Human Rights Watch, було зазначено, що українські військові застосували касетні боєприпаси щонайменше два рази.

"І Росія, і Україна повинні відмовитися від застосування касетних боєприпасів і приєднатися до міжнародного договору 2008 року про їхню заборону", — закликали у зв'язку з цим у Human Rights Watch.

Однак офіційні українські джерела заперечують застосування касетних боєприпасів біля Ізюма. У Міністерстві оборони заявили, що "касетні боєприпаси не використовувалися в межах або навколо міста Ізюм у 2022 році, коли воно перебувало під російською окупацією".

Конвенція "Осло"

"Відтоді, як касетні боєприпаси вперше були застосовані в 40-х рр. XX століття, і досі ненадійність і неточність цих боєприпасів спричиняє великі втрати серед цивільного населення. Ця зброя, що розкидається у величезних кількостях на великих територіях, принесла загибель і страждання тисячам цивільних осіб в охоплених війною країнах Азії, Європи та Близького Сходу", — з таких слів починається Конвенція про касетні боєприпаси, яку ухвалили в Дубліні 30 травня 2008 року, а її підписання розпочалося через півроку в Осло.

У 2010 році норми Конвенції набули чинності. На сьогоднішній день документ підписаний 123 країнами, але серед підписантів немає Сполучених Штатів, Росії, України, Китаю, Ізраїлю, Індії, Південної Кореї та інших країн.

Реакція на передачу Україні касетних боєприпасів

Рішення Адміністрації президента США Джо Байдена надати Україні касетні боєприпаси викликало неоднозначну реакцію у світовій спільноті. Насамперед обурилися офіційні особи РФ. Так, офіційна представниця МЗС РФ Марія Захарова наголосила, що такі поставки ставлять під удар мирних жителів і націлені на затягування кризи в Україні.

Неоднозначну позицію зайняли Велика Британія і Німеччина, які підписали Конвенцію. Хоча офіційний представник уряду ФРН Штеффен Хебештрайт заявив, що це рішення для США було непростим, але слід узяти до уваги, що Росія вже давно використовує касетні боєприпаси проти України, а Київ же застосовує зброю для звільнення українських територій.

У зв'язку з цим генсек НАТО Єнс Столтенберг сказав, що певна кількість союзників підписала Конвенцію, але певна — не підписала, тому кожен союзник Альянсу ухвалює рішення з цього питання самостійно.

Деякі експерти говорять про "гуманність" і зазначають, що причина, через яку більше сотні країн підписали Конвенцію, полягає в тому, що до 14% касет можуть не вибухнути. Це призведе до загрозливих наслідків для мирного населення після завершення конфлікту, бо ненавмисна детонація таких снарядів і бомб призведе до загибелі та каліцтв тисяч мирних громадян.

Однак експерти не беруть до уваги те, що завершення конфлікту в Україні — подія, яка ще не відбулася, і не очевидний факт. Ба більше, противники поставок в Україну цього виду озброєння не беруть до уваги офіційні заяви Білого дому, в яких ідеться про те, що боєприпаси з більш ніж 2% неспрацьовування не постачатимуть ЗСУ.

Зі свого боку Київ зобов'язується застосовувати кластерні боєприпаси виключно проти російської армії. У лютому 2023 року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, закликавши західних союзників надати країні касетні боєприпаси, запевнив, що вони будуть використані "виключно проти російських військових сил".

Щодо їхньої ефективності на полі бою, то деякі експерти однозначно вказують на те, що Сили оборони України можуть досягти вагомої переваги під час контрнаступу. Так старший науковий співробітник Королівського коледжу в Лондоні Майк Мартін, коментуючи потребу України в касетних боєприпасах, зауважив, що насамперед касетні боєприпаси ефективні для знищення маршрутів постачання та паливних складів. Крім того, американська допомога вирішить питання з нестачею боєприпасів в українських сил.

"Ми не можемо сказати, що якась одна система зброї буде тим, що потрібно Україні, щоб виграти війну. Але вони дуже корисні для України", — підсумував Мартін.