Розділи
Матеріали

"Голови нам голитимуть на вулицях": росіяни в ЄС заявили про утиски й намилилися додому

Юлія Шевченко

Росіяни скаржаться, що після початку війни в Україні на них косо дивляться у Європі, намагаються принизити, і вони невпевнені у завтрішньому дні.

Громадяни Росії, які тривалий час прожили за кордоном, все більше стали думати про повернення на Батьківщину. Про це пише російське видання "Новая газета Европы". Все через те, що росіян нібито в ЄС почали утискати за національною ознакою.

За даними видання, у 2021 році РФ перебувала в першій трійці світового рейтингу країн за кількістю емігрантів. За даними ООН, з 1990 по 2019 роки з Росії на постійне місце проживання за кордон виїхало майже 2,5 мільйона осіб. Загалом для проживання росіяни обирали Німеччину, США, Ізраїль, Іспанію, Японію, Францію, Болгарію, Австрію, Фінляндію та Польщу. Розв'язана РФ повномасштабна війна проти України спровокуваланові хвилі еміграції з Росії: одна почалася 24 лютого 2022 року, друга — після оголошення "часткової мобілізації" 21 вересня 2022 року. Влада РФ не афішує, скільки точно росіян втекли за кордон, але журналісти The Bell, спираючись на відкриті дані, підрахували, що впродовж 2022 року з Росії виїхали щонайменше 512 тисяч людей.

Втім, серед "старих мігрантів" знайшлися ті, які хочуть повернутися до Росії.

Людмила, 63 роки, мешкає у Латвії

Жінка розповідає, що до 28 років мешкала в Астрахані, а у 1988 році вийшла заміж за громадянина Латвії і переїхала до нього з Росії.

"Радянський Союз розпався, Латвія відокремилася. На моєму житті тоді це ніяк не вплинуло. Сім'я чоловіка говорила російською, тому ні я, ні дочка латиську мову не вчили. Я працювала старшим кухарем у чудовому ресторанчику. Там колеги теж говорили російською мовою, ми всі були дуже дружні і, звичайно, не відчували себе людьми з різних країн. Для мене Латвія так і залишилася частиною СРСР навіть після її відокремлення. Те, що на папірці статус змінився… Ну знаєте, написати все, що завгодно можна. Якщо в країні всі, за рідкісними винятками, говорять російською, то що це за країна? Не Росія? А що тоді? Україна? Білорусь?", — розповідає росіянка.

Вона говорить, що "приросла" до Латвії, але коли РФ почала війну проти України, ставлення до росіян у Латвії змінилося.

"Значить, у країни [Латвії] немає власної сили, армії, але вони вирішили, як собака з-за рогу, тявкнути щось у бік Росії. Я тоді подумала: "Хлопці, у вас із коробочкою взагалі все гаразд? Ви б проти Росії краще не виступали". Як кажуть, не вступай у бій, якщо не впевнений, що зможеш перемогти. Коли латиші почали зносити пам'ятники, мені було смішно і боляче. Смішно, бо хотілося спитати: серйозно? Ви вирішили їжака голою дупою налякати? Думаєте, пам'ятники знесли і що? Росія тепер вас боїться? Смішно, ну. І гидко", — говорить Людмила.

Вона додала, що стала почуватися зрадницею Батьківщини і хоче бути зі своєю країною, яка "переживає важкі часи", але чоловік проти того, щоб вона поверталася до РФ.

Олександр, 31 рік, планує повернутися з Чехії до Росії

Росіянин з дитинства мріяв жити в Європі, тож після закінчення школи вступив на медичний факультет Карлового університету в Празі. Після навчання влаштувався працювати до лікарні.

"Мені подобалося, що тут і в лікарів, і в пацієнтів більше прав, більше поваги один до одного, немає цього жаху, який є у більшості російських лікувальних закладів. Але я все більше схиляюся до того, щоб на час війни повернутися до рідного Петербурга. Це складне рішення. Але я просто втомився вести себе тут так, ніби я перед усіма страшенно винен. Я не винен, я просто росіянин, я нікого не вбивав, я, навпаки, завжди хотів допомагати людям. Але тут з початку війни, коли в компанії своїх друзів я представляюсь якимось новим людям і говорю, що я з Росії, я щоразу роблю це, опускаючи очі. Очі вже самі машинально опускаються. Я опускаю голову про всяк випадок. Щось на кшталт "тільки не бийте — я росіянин". Це не справедливо. І знаєш, що в цьому найтупіше? Найтупіше те, що я проти війни в Україні. Я хочу, щоб ви зрозуміли, що я не ватник. Я за мир, але я ціную себе, я знаю, що я чогось вартий, я хочу поваги, я не хочу всю молодість проходити з опущеною головою, соромитись у таксі відповісти на запитання, звідки я. Та йдіть ви в дупу. Я втомився. Я з Росії, і Пушкін з Росії, і Чайковський, і Чехов, і Вавілов, і Сєченов. До них також претензії? Ще є питання?", — розповідає Олександр.

Він зізнається, що вже півтора роки живе у фоновому стаху, що його можуть звільнити за національною ознакою, незалежно від того, чи добре він працює, чи ні.

"Ти не повіриш, якось я був з другом на заправці, говорили між собою російською. Він сам чех, але його батьки знають російську, тому і він теж може говорити. Так працівники цієї заправки нам пригадали 1968 рік (коли радянські танки увійшли до Праги). А чому б не якесь XV століття зараз згадати? Батько підтримав мене у рішенні повернутися, а мати відмовляє: "Синку, а якщо призвуть? Синку, тебе ж там уб'ють". А я вже так за*бався, чесно сказати. Призовуть — тоді й переживатиму", — говорить росіянин.

Тамара, 47 років, планує повернутися з Польщі до Росії

Тамара за професією інженер і виїхала до Польщі у 2007 році. Після однієї з міжнародних конференцій, на яку вона їздила, її покликали на роботу до польської залізничної компанії. У Польщі вона вийшла заміж, народила дочку і розлучилася. Говорить, що прижилася у Польщі та полюбила своє життя тут.

"Для мене все змінилося, коли почалася війна. Поляки просто зривалися з ланцюгів. Було таке відчуття, ніби сто років сиділи і чекали приводу, і він знайшовся: вони побачили, що Росія зараз вразлива і можна напасти. І як вони це зробили? Нишком. Стали цькувати цивільних людей, звичайних російських людей. Що не день, то новий закон проти росіян. Ви до нас не приїжджайте, ви не сидіть, ви тут не дихайте. Люди, я працювала на благо вашої країни понад 12 років… І ви були задоволені. А тут одного дня виявилося, що росіяни погані", — бідкається Тамара.

Вона говорить, що зараз пішов утиск за національною ознакою.

"І хто із нас фашист? Легко ділити все на чорне та біле, а я вас питаю, як називається держава, в якій ставлення до людини залежить від її національності? Я вирішила, що не хочу все це терпіти. Мене особисто ніхто не утискав — поки що. Але я не хочу жити і грати в ці ігри, у "добрих росіян". Я просто російська баба, не зобов'язана ні перед ким виправдовуватися. І я не хочу жити в цій ситуації, де інші з цим не згодні на державному рівні. Можливо, вони зараз росіянам у в'їзді відмовляють, а завтра голови нам голити на вулицях почнуть. Адже початок уже покладено, і він цілком конкретний", — говорить жінка.

Вона додала, що подумує повернутися до Росії, а її діти залишаться в Польщі, бо тут звикли.

"Я хочу до Нового року повернутися додому. Виселю квартирантів і житиму у своїй прекрасній двошочці на Маяковській, і ніхто мені слова не скаже. Наново побудую життя. У своєму будинку і стіни допомагають, як кажуть. Головне — жити у волі і ні під кого не прогинатись. У ці моменти і стає зрозумілим, хто любить свою країну, а хто просто нею користувався. Усі з неї біжать, як щури, а я повернуся", — обіцяє Тамара.

Нагадаємо, що у Туреччині працівники готелю побили росіянина, який приїхав на відпочинок із дружиною. Його вивели за межі готелю і надавали копняків за агресивну поведінку.

Раніше повідомлялося, що у Туреччині виселили з готелю неадекватного росіянина, який обурювався тим, що українці ще не загинули після прильотів аеробалістичних ракет "Кинджал" і заявив, що вбивав українців на Донбасі.