Донедавна існував лише один напрямок міграції вчених з усього світу — на Захід. Сьогодні розумні голови активно скуповує Китай, а середина століття загрожує стати "епохою Індії". Чи зможуть США утримати звання глобального технологічного лідера?
У грудні минулого року муніципальний суд Бостона визнав професора Гарвардського університету Чарльза Лібера винним в економічному шпигунстві на користь Китаю. У записаному на плівку інтерв’ю вчений зізнався, що подорожував з Уханю до Бостону з сумками, де лежало від $50 тис. до $100 тис., про які податкове управління США й гадки не мало. І це не враховуючи $200 тис., що розміщувалися певний час на банківському рахунку дослідника.
Майбутня доля Лібера, якого в 2011 році медіакомпанія Thompon Reuters поставила на перше місце в рейтингу "100 найкращих хіміків десятиліття", видається незавидною. На фото в оточенні наїжачених мікрофонів і телекамер ця хвора на рак людина, чиї дослідження британський The Economist назвав "предтечею амбітних ідей Ілона Маска щодо наповнення людського мозку нанотехнологіями", має втомлений і відчужений вигляд. Учений не визнає себе винним, проте йому загрожує до 26 років в’язниці та $1,2 млн штрафу.
Як заявляє прокуратура, 62-річний Лібер, прагнучи здобути Нобелівську премію, у 2011 році погодився стати "науковцем-стратегом" в Уханьському технологічному університеті, таким чином узявши участь у китайській кампанії з набору персоналу під назвою "Програма тисячі талантів". Університет, як стверджується, виплачував професору до $50 тис. щомісяця з покриттям витрат на проживання в сумі $158 тис. Крім того, Ліберу виділили $1,5 млн на створення лабораторії.
Незадекларовані доходи, приховування своєї участі в китайській програмі, а також те, що професор із 2008 року отримував гранти на загальну суму $15 млн від Національного інституту охорони здоров’я та Міністерства оборони США, отже, був зобов’язаний звітувати перед урядом про будь-які фінансові зв’язки з іншими державами, і сформували пакет звинувачень.
Хоча близько третини провідних світових фахівців у галузі ШІ є вихідцями з Китаю, лише десята їх частина фактично працює там
Колеги професора, звичайно, "шоковані" та "засмучені" падінням плідного хіміка-дослідника, як наприкінці січня написав ресурс The Harvard Crimson. Але вони також стурбовані майбутнім міжнародного наукового співробітництва.
Шон Р. Едді, професор молекулярної та клітинної біології та прикладної математики, каже: "Ідея про те, що результати фундаментальних досліджень можуть бути вкрадені через міжнародні канали, дратує всіх нас у науковій спільноті як щось неправильне". А за кілька місяців до того доктор Росс МакКінні-молодший, головний науковий співробітник Асоціації американських медичних коледжів, побачив у переслідуваннях знаменитого хіміка тривожний знак: "Ми [американське суспільство] повільно, але неминучою дорогою йдемо до чогось на зразок маккартистської перевірки чистоти".
Говорити про те, що відбувається, як про тенденцію, дозволяє кількість прецедентів: випадок Лібера не єдиний. Нещодавно The New York Times надрукувала статтю про долю Ган Чена, ученого з Массачусетського технологічного інституту. Іммігранта, який став громадянином США 2000-го, рік тому також взяли під варту, звинувативши в приховуванні шпигунських зв’язків зі своєю історичною батьківщиною. У січні цього року звинувачення зняли, але, як висловився доктор Чен, збитки — йому та американській науці — зберігаються. Але, можливо, ще важливіше в цих казусах те, що вони є красномовним глобальним маркером: тренд останніх десятиліть, відомий як "відтік мізків", буквально на наших очах змінює свій напрямок. Якщо раніше процес brain drain був подібний до подорожі з квитком в один кінець, Америку, то сьогодні пунктів призначення значно більше. Китай — один із них.
На шляху до 1000 талантів. Китай, Кремнієва долина та новий світовий порядок
У травні 2017-го Ке Цзе, юний китаєць в окулярах у квадратній оправі, сутулячись і потираючи скроні, вів напружену битву з невидимим супротивником, за якою стежило безліч людей. Ке Цзе краще, ніж будь-яка інша людина на Землі, умів грати в го — гру з 2500-річною історією, що в Стародавньому Китаї вважалася за одне з чотирьох мистецтв, якими повинен був володіти будь-який учений Піднебесної. Цього разу він боровся з однією з найрозумніших машин — AlphaGo, оснащеною потужним штучним інтелектом (ШІ), за створенням якого стояла вся міць технологічних ресурсів Google.
"Для деяких спостерігачів із США перемоги AlphaGo означали не так перемогу машини над людиною, як перемогу західних технологічних компаній над усім іншим світом", — стверджує Кайфу Лі в книзі "Наддержави штучного інтелекту. Китай, Кремнієва долина та новий світовий порядок".
Нині Китай розгортає більше промислових роботів із застосуванням ШІ, ніж будь-яка інша країна. А в 2020 році він випередив Америку за кількістю цитат у журналах у цій галузі
Ке Цзе програв. Менш ніж за два місяці після показового розгрому Державна рада КНР випустила сміливий план щодо розвитку та впровадження ШІ з метою наздогнати та перегнати США.
"Були поставлені чіткі завдання, які мають виконатися до 2020-го і 2025 року, — пише Кайфу Лі, — і позначено головну мету: до 2030-го зробити Китай центром глобальних інновацій у галузі штучного інтелекту, який відіграє провідну роль у сфері теоретичних розробок, технології та впровадження. До 2017 року китайські венчурні інвестори вже відреагували на заклик, вклавши в стартапи рекордні суми, що склали 48% усього венчурного фінансування ШІ у світі. Щодо цього вони вперше обігнали США".
Сьогодні Піднебесна демонструє безперечні успіхи на цій ниві, змушуючи Захід частіше ставити питання: "Чи зможе Китай створити найкращу в світі індустрію штучного інтелекту?"
Стаття під таким заголовком, що з’явилася в січні в The Economist, відкривається цікавим прикладом. Мовній моделі ШІ під назвою Wu Dao 2.0 вдалося написати рядок, який не відрізняється за розміром і тоном від стародавньої поезії: "На південь від річки Хуайхе крізь дощ і сніг видніється кілька гусей". Це був прорив у використанні нейронної мережі, що містила 1,75 трлн змінних. За рік до цього дослідникам із Сан-Франциско вдалося "вбити" в аналогічну систему лише 175 млрд параметрів.
Чи означає це, що Пекін утер носа Вашингтону чи що зробить це найближчим часом? Особливо з огляду на те, що нині Китай розгортає більше промислових роботів із застосуванням ШІ, ніж будь-яка інша країна. А в 2020 році він випередив Америку за кількістю цитат у журналах у цій галузі. Відповідь аналітиків із The Economist: ні.
У 2020 році, пише видання, через три роки після початку реалізації генерального плану, приватні китайські фірми, що займаються розробкою ШІ, не отримали навіть половини того обсягу інвестицій, який надійшов їх американським колегам. До того ж є сумніви щодо ефективності використання коштів. За словами Джеффрі Дінга зі Стенфордського університету, багато державних інвестицій у ШІ були "безрозсудними та зайвими". За оцінками консалтингової компанії Deloitte, у 2018 році 99% самопроголошених китайських ШІ-компаній виявилися фіктивними.
Ну й нарешті проблема кадрів. Хоча близько третини провідних світових фахівців у галузі ШІ є вихідцями з Китаю, лише десята їх частина фактично працює там. Нестача зарубіжних дослідників ще більше стримує можливості Китаю, зазначає Метт Шихан із вашингтонського аналітичного центру "Фонд Карнегі".
І все ж ситуація високотехнологічного "армреслінгу" між Пекіном і Вашингтоном не така однозначна, як раніше. Як пише вчений-комп’ютерник Ноа Сміт, "з 1980-х до початку 2010-х США не потрібно було нічого робити, щоб спонукати найкращих учених та винахідників переїхати сюди — ми були очевидним пунктом призначення. Тепер, коли наш імідж заплямований, імміграція падає; нам, імовірно, доведеться активно конкурувати за таланти, які у минулому потрапили б прямо до нас у руки".
Калеб Уотні, співзасновник американського Institute for Progress, зазначає, що Китай намагається зробити щось схоже на США за допомогою наявної з 2008 року "Програми тисяч талантів" (TTP) — далеко не єдиного його інструмента подібного роду. В хід ідуть різні пільги та фінансові стимули.
Ремко Цветслот, науковий співробітник Центру безпеки та нових технологій Джорджтаунського університету, наводить на перший погляд скромну цифру успіху щодо реалізації програми TTP: 7 тис. людей за десять років. Однак це у 3,5 рази більше, ніж спочатку планувалося. Більшість із них становлять категорію "китайці, які повернулися з-за кордону". На сленгу їх називають "морськими черепашками" через омонімічність двох понять у китайській мові.
За межами TTP можуть проглядатися й числа іншого порядку для "повернених". Наприклад, за даними китайського Міністерства освіти, оприлюдненими у 2018 році, кількість репатріантів склала пів мільйона людей. При цьому кількість студентів, які виїхали за кордон, виявилася ще вищою — 650 тис. осіб. До того ж ніде не вказано, чи є ті, хто вирішив знову ступити на рідну землю, "вершками суспільства", які покликані піднести Піднебесну на технологічні небеса.
У Пекіна, щоправда, є ще одна "таємна" зброя в битві за таланти: студенти, які приїжджають на навчання до КНР. Їхнє число зросло з 225 тис. у 2008-му до 492 тис. у 2018 році. З-поміж них Китай також зможе формувати кадри в тих напрямках, які об’єднані абревіатурою STEM, — наука, технології, інженерія, математика. І якщо Пекіну не завжди вдається зробити реверс для процесу "відтіку мізків" у випадку з мігрантами в США, то приплив молодої крові та висококваліфікованих фахівців із Азії він організує досить успішно. Весною минулого року влада Тайваню заявила про те, що Китай краде в них технології та переманює кадри. У зв’язку з цим міністерство праці острова заборонило своїм компаніям із пошуку персоналу надавати послуги компаніям КНР.
У такій гострій конкурентній боротьбі деякі аналітики вгадують ситуацію, коли монополія Кремнієвої долини може зійти нанівець. Згідно з проведеним у 2019 році опитуванням великої міжнародної компанії KPMG зі штаб-квартирою в Нідерландах, майже 60% технологічних лідерів ринку вважають, що Кремнієва долина втратить звання світового технологічного центру протягом наступних чотирьох років. Вакансія, що звільнилася, на думку аналітиків KPMG, може залишитися і в Америці. У кандидатах тут ходять Нью-Йорк, Бостон та Остін. Проте Пекін із науковим центром Чжунгуаньцунь — "китайською Кремнієвою долиною" на північному заході столиці — також серед основних претендентів відразу за Нью-Йорком.
Z-Park, як ще називають Чжунгуаньцунь, зі своїми кількома тисячами іноземних співробітників не може поки зрівнятися за цим показником із Сан-Франциско: у Кремнієвій долині кожен третій талант — закордонний. Проте ті, хто працює в китайських технологічних гігантах, мають інший плюс — разючу працездатність.
Ендрю Ин, засновник Google Brain, який також працював з ШІ для китайської компанії Baidu, на одній із конференцій порівняв ці два середовища: "Темп роботи в країні [КНР] просто неймовірно високий. Очолюючи групу колег у Китаї, я міг скликати нараду в суботу чи неділю, або будь-коли, і всі приходили, і не було жодних скарг. Я був у США, займався продажами. Не називатиму імен, але наш постачальник одного разу мені зателефонував і сказав: "Ендрю, ми в Кремнієвій долині. Ви повинні перестати поводитися з нами, як з китайцями, тому що ми просто не можемо виконувати ваші замовлення з такою швидкістю".
Бенґалуру, спрямований у майбутнє
Коли наприкінці листопада минулого року Параг Агравал змінив на посаді гендиректора співзасновника Twitter Джека Дорсі, індійці вибухнули цілим шквалом привітань. А одна з користувачок соцмережі захоплено написала:
"Twitter — Параг Агарвал
Google — Сундар Пічаї
Microsoft — Сатья Наделла
IBM — Арвінд Крішна
Adobe— Шантану Нарайєн
VMWare — Рагу Рагурам
Так багато керівників індійського походження в глобальних технологіях!"
Так воно і є. Троє з чотирьох айтішників на світовому ринку — індійці. Бенґалуру, третє за величиною місто в країні та столиця штату Карнатака, виробляє 38% IT-експорту Індії. Найближчими роками, на думку низки "цифрових пророків", він може обійти Сан-Франциско з його Кремнієвою долиною як найважливіший світовий центр інформаційних технологій.
Кількість індійських "єдинорогів" — стартапів вартістю понад мільярд доларів — зростає як на дріжджах. Особливо в "індійській Кремнієвій долині" — Бенґалуру
Як таке взагалі стало можливим? Причин кілька.
Одну з них назвав Рамабадран Гопалакрішнан, співавтор книги "Менеджер: зроблено в Індії" та колишній виконавчий директор інвестиційного холдингу Tata Sons: "Жоден народ у світі не влаштовує своїм громадянам таких гладіаторських тренувань, як Індія". Адаптуючись до жорсткої конкуренції у невпорядкованому середовищі, людина зрештою виходить із цих випробувань "менеджером від Бога".
Друга причина в тому, що в Індії своя історія з розвитком інформаційних технологій та вмілим використанням у цій сфері людського капіталу. Коли в Китаї ще йшла культурна революція, у Делі вже схвалили державну програму під компанії, що спеціалізуються на розробках програмної продукції. Субсидії, пільгові кредити, знижені митні ставки — там було все. У 1973 році під Мумбаєм з’явилася перша спеціальна економічна зона SEEPZ, яка дала поштовх експорту програмного забезпечення. У 1975-му заснована сімома роками раніше перша індійська IT-компанія Tata Consultancy Services щосили продавала софт для банків Канади, Швейцарії та ПАР. Минулого року ця корпорація, що стала транснаціональною, мала капіталізацію $200 млрд.
Третя причина — зміна імміграційної політики США у 1960-ті, коли розподіл квот на міграцію для різних країн був поставлений у залежність від двох факторів — професійної кваліфікації та перспективи возз’єднання сімей. Так в Америку поїхали спочатку індійські вчені, інженери та лікарі, а потім — програмісти. Іноді вони залишалися за Атлантикою, іноді поверталися додому, аби запустити власний бізнес.
Нарешті, четверта причина — уміння працювати на аутсорсингу. За цим показником Індія далеко попереду всієї планети.
Усе це разом зіграло на руку Бенґалуру, де зосереджені половина стартапів країни, безліч великих компаній, а також університетів, коледжів та дослідницьких центрів. І сьогодні, коли черга за грінкартами в США помітно подовжилася, а можливості для бізнесу в самій Індії розширилися (особливо після того як у 2015 році уряд Нарендри Моді зробив умови для IT-проєктів ще зручнішими), багато індійців, як пише оглядач агентства Bloomberg за високими технологіями Саріта Раї, "воліють відкриття стартапів у себе на батьківщині "американській мрії".
Не надто перебільшуючи, можна сказати, що кількість індійських "єдинорогів" — стартапів вартістю понад мільярд доларів — зростає як на дріжджах. Особливо у Бенґалуру. Багатьох із них згодом поглинають великі міжнародні "акули". Так, наприклад, у серпні 2018-го 77% акцій онлайн-магазину Flipkart придбав за $16 млрд американський Walmart. Утім в цілому це свідчить про те, що Бенґалуру цілком під силу генерувати могутній технологічний бізнес, створюючи основу для того, щоб його назва "індійська Кремнієва долина" перетворилася з символіки на реальність. Експерти не стверджують, що це станеться завтра. Йдеться швидше про середину XXI століття: саме вона здатна здобути титул "індійської епохи" у світовій економіці подібно до того, як початок століття певною мірою був "китайською епохою".