Арабо-ізраїльський конфлікт. Чек-лист з 10 фактів: хто за, хто проти і чому все так вийшло

1. Біблійне коріння (ні)

Хоча євреї справді поселилися на території Палестини понад 3 тисячі років тому, проте у I столітті нашої ери римляни провели каральну акцію проти єверїв, наслідком якої стало розселення цього народу по усій імперії та еміграція за її межі. А араби "прийшли" у Палестину (відвоювали її у Візантії — уламка Римської імперії) у VII ст. Тобто з євреями вони до кінця ХІХ ст. на цій території практично не перетиналися.

2. Сіонізм

У кінці ХІХ ст. серед активної частини єврейської громадськості почали ширитися ідеї побудови держави для євреїв, що вберегла б їх від утисків, яких вони зазнавали у багатьох державах, де проживала ця етнічна група. Рух за повернення євреїв на рідну землю отримав найменування "сіонізм" (термін з Біблії, який сакралізує ідею створення єврейської держави, адже позначає Єрусалимську фортецю, яка захищала євреїв на їхній землі від ворогів). Найоптимальнішим місцем здалася біблійна батьківщина єврейського народу — Палестина.

3. Суть конфлікту

Спосіб переселення був доволі колоритним. Багаті євреї жертвували кошти у фонд, який скуповував землі у турецьких феодалів, що володіли землею у Палестині. Також землі скуповувалися і у приватному порядку, що давало змогу легше обходити обмеження, які накладав османський уряд. В Османській імперії, яка тоді володіла усім Близьким сходом, зберігся ще середньовічний суспільний лад, за якого землею володіли військові, які її завоювали. А місцеве арабське населення, поневолене на початку XVI століття, орендувало землю, на якій проживали і яка їх годувала. Фактично діяв османський різновид кріпацького права. Турецькі (османські) феодали охоче продавали свої родинні наділи, а арабське населення залишалося ні з чим.

4. Державотворення: близькосхідний колорит

За результатами Першої світової війни, яку Османська імперія програла, її території були розділені між державами-переможцями. Британія та Франція отримали мандати на управління Близьким Сходом. У міжвоєнний період більшість країн регіону отримали державність. Їх кордони були накреслені Британією та Францією, що створило проблеми, які не вирішені й досі. Палестина через конфлікт між арабами та євреями (поки що — внутрішньодержавний, за землю) отримала державність вже після Другої світової війни.

5. Перша невдача ООН

Уже на третьому році існування ООН зазнала першої невдачі. Палестинське питання вирішувалося в межах цієї молодої міжнародної організації. Було видано резолюцію Генеральної асамблеї ООН №181 (29 листопада 1947 року), яка передбачала утворення у Палестині двох держав — єврейської (56% території) та арабської (44% території). Порушили цю резолюцію саме араби, які були переконані у своїй військовій перевазі та мали намір знищити єврейську державу (яка була проголошена 14 травня 1948 року й назвалася Ізраїль) й розділити усю Палестину між утвореними ще в міжвоєнний період арабськими державами.

6. Арабо-ізраїльські війни

Упродовж 1948–1973 років відбулося чотири великих війни (маленькі збройні конфлікти тривали перманентно). Точилися вони між коаліцією арабських держав (Єгипет, Сирія, Саудівська Аравія, Йорданія та інші — в різні роки були різні склади учасників) та Ізраїлем, який здебільшого морально та збройно підтримували США та інколи інші західні держави. На противагу Заходу арабів став підтримувати СРСР. Останньою великою війною виявилася війна Судного Дня 1973 року, в якій фактично переміг Ізраїль.

7. Територія "Палестини"

Тут в лапках, бо зайняті Ізраїлем у 1967 році території — це не вся Палестина

Палестиною називається уся територія, на яку до 1948 року поширювався мандат управління Великої Британії. Проте, коли у 1967 році в результаті Шестиденної війни Ізраїль окупував території, на яких відповідно до згадуваної вище резолюції Генасамблеї ООН №181 мала сформуватися арабська держава, терміном "Палестина" стали здебільшого позначати саме ці землі. Після війни Судного Дня арабські держави фактично визнали право на існування єврейської держави, тобто Ізраїлю, проте лише на визначених резолюцією Генеральної асамблеї ООН №181 — 56% територій. На інших 44% мала бути утворена нова держава з робочою назвою "Палестина", чого не було зроблено у 1948 році. Тоді ці території були фактично розділені між арабськими державами.

8. Організація визволення Палестини, ХАМАС, Хезболла та інші

Війна Судного Дня та участь Ізраїлю в громадянській війні у Лівані стали водорозділом в арабо-ізраїльському конфлікті. Якщо до 1973 року Ізраїль воював з коаліцією арабських держав, то пізніше і до сьогодні він воює з недержавними утвореннями, які визнані у західному світі терористичними організаціями. У 1964 році було утворено Організацію визволення Палестини (ОВП), згодом її очолив Ясір Арафат. ОВП ставила за мету утворення арабської держави Палестина. У 1987 році був утворений Рух ісламського опору (в арабській абревіатурі — ХАМАС), який, базуючись на ісламському фундаменталізмі, ставив за ціль знищення держави Ізраїль. Між цими подіями, в межах громадянської війни в Лівані, у якій брали участь ізраїльські війська, у 1982 році була утворена Партія Аллаха (араб. — Хезболла). Саме ці три недержавні сили зараз є сторонами конфлікту з Ізраїлем, в той час як арабські держави дотримуються миру, хоча i підтримують ці організації фінансово. Варто зазначити, що Хезболлу підтримує Іран.

9. ХАМАС та Фатх

Ясіру Арафату вдалося добитися міжнародного визнання і врешті досягнути домовленостей в Осло (1993–1994 роки), в яких Ізраїль фактично надав Палестині автономію у визначених сторонами межах. Структури ОВП трансформувалися у Фатх, який визнають представником палестинського народу західні держави. Натомість ХАМАС — ультрарадикальне угрупування, яке продовжує ставити за мету "визволення" усієї Палестини, тобто не визнає права Ізраїлю на існування. У 2006 році ХАМАС здобув перемогу на виборах у Палестинській автономії. Фатх результати цих виборів відмовився визнати, узурпувавши владу на підконтрольному йому анклаві — на Західному березі річки Йордан. ХАМАС же взяв під повний політичний контроль крихітний сектор Гази.

10. Статус Єрусалиму

Єрусалим як місто, що відіграє важливу роль у культурі обох народів, було визнано ООН нейтральним. За результатом першої арабо-ізраїльської війни Єрусалим було розділено на дві частини (за прикладом тогочасного Берліна). Очевидно, що в задумах функціонерів ООН Єрусалим мав стати таким собі вільним містом-культурним центром. Проте обидві сторони декларували намір колись зробити саме Єрусалим столицею своєї держави. Оскiльки фактичний контроль за містом з 1967 року опинився в руках Ізраїлю, саме єврейська держава розмістила в ньому свої політичні центри та проголосила своєю столицею у 1980 році. У 2018 році США визнали Єрусалим столицею Ізраїлю. За ними пішли деякі інші держави. Україна щодо цього питання дотримується чинних положень та рішень ООН.