Друга світова війна по той бік планети: як воювали Китай, Японія, США й СРСР у Азії

8 травня 1945 року за середньоєвропейським часом беззастережною капітуляцією нацистської Німеччини завершилася Друга світова війна в Європі. Сама ж найжахливіша в історії людства війна припинилася через кілька місяців — 2 вересня того ж року. В цей період між завершенням бойових дій у Європі та повним закінченням війни загалом загинули ще сотні тисяч людей і відбулося перше в історії людства застосування ядерної зброї.

Друга світова війна — це не війна європейських метрополій

Друга світова війна, на відміну від Першої, справді охопила більшу частину світу. Основні театри бойових дій відбувалися в Європі, Африці й Азії. Якщо під час Першої світової війни понад 90% бойових дій відбувалися в Європі й світовою вона стала лише через те, що європейські країни колонізували майже весь світ (тобто, якщо подивитися на карту й замалювати на нiй країни-учасниці одним кольором, то він охопить більшу частину політичної карти світу), то Друга світова війна охопила саме реальними бойовими діями значну частину планети.

Під час Першої світової війни понад 90% бойових дій відбувалися в радіусі близько тисячі кілометрів, у межах Другої світової війни лише лінії фронту на окремих напрямках розтягувалися та тисячі кілометрів. Тисячами кілометрів вимірювалися й рейди, які здійснювали війська країн-учасниць у межах виконання бойових операцій. Також без зайвого пафосу можна стверджувати, що Друга світова війна відбувалася на суші, морі та в повітрі, тоді як під час Першої світової війни повітряні та морські операції носили явно допоміжний і третьорядний характер.

Спільним в обох війнах було безпосереднє залучення території України та страждання українського народу, зумовлене бойовими діями в ареалі масового компактного проживання українського населення. Тому у сприйнятті більшості українців Друга світова війна асоціюється саме з Європейським театром бойових дій. А робота радянської пропаганди зумовила ототожнення радянсько-німецької війни (22.06.1941 — 08.05.1945 рр.) із Другою світовою війною. Тому багато хто сприймав і сприймає завершення Радянсько-німецької війни та бойових дій у Європі за московським часом (9 травня 1945 року) як завершення Другої світової війни. Проте насправді це був лише один із театрів цієї багатоактової бійні світового масштабу.

Також радянський варіант датування Другої світової війни відсікає навіть українську історію, адже території Західної України у вересні 1939 року входили до складу Польщі, тож для мільйонів українців Друга світова війна розпочалася саме в день свого офіційного початку. Що ж до значення Європейського театру бойових дій, то можна говорити, що питання переможця у війні вирішувалося в Європі, адже до падіння нацистської Німеччини та її європейських союзників бойові дії в Азії відбувалися на периферії основних учасників (окрім Китаю, проте його статус "основного учасника" доволі спірний), тоді як у Європі бойові дії відбувалися саме за участю столиць основних учасників — Лондон був бомбардований, Москва зустрічала ворога вже фактично у своїх передмістях, а Париж узагалі був окупованим.

Натомість Азійський театр бойових дій — це про грандіозні морські баталії та несподівані амбіційні й зухвалі повітряні операції.

Японсько-китайська війна

В академічних історичних колах досі наявні дискусії щодо остаточної дати початку Другої світової війни саме в азійському контексті. Адже бойові дії на території Китаю розпочалися в липні 1937 року, а до того Японія вела проти Китаю гібридну війну через окуповану Маньчжурію, де було проголошено фейкову державу Маньчжоу-го (нічого не нагадує?).

У той же рік відбулося вторгнення радянської армії в Сіньцзян із метою придушення повстання уйгурів (тоді Москва допомагала Гоміньдану та його лідеру Чану Кайші), а також пряме зіткнення японської армії з радянською в Монголії — бої на озері Хасан і Халкін-Голі. Поразка від радянських військ убезпечила від Японії Монголію та зупинила її експансію на північ.

У Токіо вирішили зосередитися на завоюванні Китаю, в чому до 1939 року японські війська йшли від успіху до успіху. Водночас не гребували застосуванням хімічної та бактеріологічної зброї. Є відомості навіть про застосування отруєних бліх і отруєння колодязів у Китаї та застосуванні окремих видів інфекцій проти радянських військ у Монголії. Проте потім Китаю вдалося стабілізувати лінію фронту. В Токіо розуміли, що вони потрапляють у трясовину тривалої війни, а китайський уряд відмовлявся від примирення, поки японські війська повністю не залишать країну.

Війна стає світовою. Створення Осі

І тут розпочалася війна в Європі. У Країні вранішнього сонця сприйняли це як можливість побудови власної імперії на уламках Європейських колоніальних держав, які мали бути знищені під ударом нацистської Німеччини. 27 вересня 1940 року в Берліні було укладено союзницький договір між Німеччиною, Італією та Японією, який увійшов в історію під найменуванням "Вісь", а ці держави часто називають країнами Осі. Пізніше до Берлінського пакту долучилися Румунія, Болгарія, Угорщина, Словаччина, Югославія, Хорватія й Таїланд. У всіх цих країнах за різних обставин було сформовано маріонеткові до основних учасників Осі режими. Хоча японці й отримали звання "почесних арійців", по-справжньому цей союз так і не запрацював. Яскравим прикладом його недієздатності стало підписання вже у квітні 1941 року договору про нейтралітет між Токіо та Москвою, і це напередодні вторгнення Рейху в СРСР, яке вже готувалося.

У японців був свій план, і вони його дотримувалися. У липні 1941 року вони вторгнулися в Індокитай. У ньому в Токіо вбачали ресурсну базу для можливості продовження ведення війни. У відповідь США ввели ембарго на постачання енергоресурсів до Японії, яка на 80% залежала від американської нафти, — доволі болючий удар по подальших амбіціях імперії.

У Токіо було вирішено завдати превентивного удару по США. Розрахунок мілітаристської країни був простий — після потужного удару по передових частинах американських військ демократичний уряд у Вашингтоні вирішить самоусунутися від подій на заході Тихого океану, і Японія залишиться сам на сам із колоніальними державами, метрополії яких, крім Великої Британії, були окуповані німецькими військами в Європі та слабкими у військовому плані британськими домініонами. Під час розробки плану нападу на США японський генерал Ямамото Ісороку у своїй доповіді прем’єр-міністру зазначив, що Японія зможе протриматися у великій війні рік, а далі, якщо до цього часу США не вийдуть із війни, результат вирішить значно більший промисловий потенціал американців.

Вступ у війну всіх основних учасників. Рік японських перемог

Усе ж було вирішено ризикнути, і 7 грудня 1941 року японська морська авіація здійснила атаку на американську військову базу на Гаваях (Перл-Гарбор). На другий день США, Велика Британія та Нова Зеландія синхронно оголошують війну Японії, яка вже вторглася в Таїланд і Малайзію — території фактичного британського впливу. Важливий факт — формально велика Британія та США першими оголосили війну як Японії, так і Німеччині. І держави Осі використовували цей юридичний казус до самого кінця війни. "Цю війну розпочала Англія" — таке гасло звучало повсюдно в Німеччині. Токіо та Берлін просто "захищалися" впродовж Другої світової війни від підступних "західних імперіалістів".

До весни 1942 року японці захоплюють майже всі європейські колонії в Південно-Східній Азії та розпочинають повітряні рейди над Австралією.

Особливо болючим ударом для Великої Британії стало падіння Сінгапуру, який був вузловою базою британських військ і їхніх домініонів. Місто впало під натиском японців 15 лютого 1942 року. В полон потрапили 100 тисяч військових. Фактично це був розгром військ союзників у Азії. Японія взяла під контроль французький Індокитай, підконтрольні американцям Філіппіни, Нідерландську Індонезію (держава була утворена вже після завершення війни) та численні британські колонії на схід від Індії. Були здійснені атаки на Цейлон і готувалося вторгнення до Індії.

У цей важкий час 18 квітня 1942 року американці здійснили несподіваний авіаналіт на Токіо. Його здійснила угрупування бомбардувальників В-25, які злетіли з авіаносця "Корнет", що зміг підійти на потрібну відстань, заховавшись від японського флоту в безкраїх просторах Тихого океану. Ця акція "групи Дулітла" несла більше емоційний ефект, що мав на меті підняття бойового духу, проте вона створила прецедент і згодом зіграла свою роль у розгортанні війни.

До кінця весни американські війська, яким вдалося перегрупуватися, дещо стабілізували фронт, завдавши поразки в битві в Кораловому морі. Це була перша в історії битва авіаносних груп, коли в морі з противником контактувала лише авіація, натомість кораблі не вступали у вогневі зіткнення одні з одними. Стало зрозуміло, що в повітрі перевага за американцями. Уже через місяць відбулася битва за Мідвей, яка стала переломною на усьому Тихоокеанському театрі бойових дій. Американцям вдалося потопити чотири японські авіаносці та знищити їхній наступальний потенціал. Через кілька днів японці з пропагандистською метою атакували Алеутські острови (неподалік від Аляски), формально долучивши до театру бойових дій Північну Америку. У вересні цього ж року японському гідролітаку вдалося скинути кілька бомб на штат Орегон — така собі відповідь на рейд Дулітла. Проте надалі японські війська перейшли до стратегічної оборони.

Японія своїми завоюваннями утворила кілька кілець оборони з військових баз на маленьких островах у західній частині Тихого океану. В Токіо сподівалися завдати максимально великих втрат союзникам і мали надію на успіхи Німеччини на Європейському фронті.

Боротьба за підступи до Японії

У вересні 1942 року розпочався наступ британських військ на Бірму, а в жовтні американські війська висаджуються на Гуадалканалі, битва за який тривала наступні пів року. У квітні 1943 року американським винищувачам вдалося перехопити повітряний кортеж і знищити головнокомандувача японської армії генерала Ямамото. Після цього імператор Хірохіто заявив, що шлях полонених американських пілотів у одну сторону — до пекла. Відбулися страти полонених пілотів. Війна загострилася. Японці стали завдавати ударів по цивільних суднах союзників у Тихому океані. Американці почали підводну війну проти японського флоту.

Увесь 1943 рік проходив у битвах за Соломонові острови та Бірму на суходолі. А до літа 1944 року американський флот боровся за Маріанські острови, звільнення яких відкрило далі шлях до Японії. Кільця оборони було прорвано. Важливо зазначити, що 5 червня 1944 року відбулося перше бойове застосування бомбардувальників В-29, спеціально розроблених для операцій у Тихоокеанській кампанії. Тоді 77 літаків здійснили авіаналіт на японську транспортну інфраструктуру в Таїланді. А вже через десять днів 47 цих літаків здійснили бомбардування металургійного заводу в м. Явата на суверенній території Японії, куди вони долетіли з індійського аеродрому.

19 червня почалася масова авіаційна битва над Маріанськими островами, у якій було розгромлено японський повітряний флот. У перший же день — 220 знищених японських літаків проти 20-ти американських, а загалом США втратили 123 літаки, Японія — 600.

Восени 1944 року розпочинається операція з визволення Філіппін. Також американці, які облаштували військові бази на звільнених островах, розпочинають регулярні рейди В-29 на японську територію.

Крах вранішнього сонця: масові бомбардування та застосування ядерної зброї

У січні 1945 року американські війська розпочали підготовку до вторгнення на власне японську територію. Генерала Макартура призначено командувачем об’єднаними сухопутними військами союзників, а адмірала Німіца — морськими. 19 лютого розпочалося вторгнення на Іодзіму.

У ніч на 10 березня під командуванням генерала Кертіса Лемея, легенди американської авіації часів війни, відбулася масована атака Токіо. 279 бомбардувальників В-29 скинули спеціально створені для атаки на дерев’яне перенаселене середмістя японської столиці запалювальні бомби з напалмом. У пожежі, яка виникла в результаті бомбардування, загинули близько 80 тисяч осіб.

До літа 1945 року американці окуповують острови Іодзіма й Окінава. Вторгнення на основний японський архіпелаг планувалося на листопад. У розробленому Комітетом об'єднаних штабів плані можливі втрати американських військ оцінювалися в близько 225 тисяч осіб, що більш ніж удвічі більше, ніж ті, яких вони вже зазнали на цьому напрямку бойових дій. Тому, щоб уникнути таких численних жертв, новий президент США Гаррі Трумен ухвалює рішення про застосування ядерної зброї в серпні 1945 року. Бомбардування японських міст Хіросіма та Нагасакі змушує Японію капітулювати. Акт капітуляції було підписано 2 вересня 1945 року, що ознаменувало завершення Другої світової війни.

Друга світова війна в Азії: історичне значення

Азійський театр бойових дій був важливою самостійною частиною Другої світової війни. Як вказувалося вище, Європейський театр був вагомішим, оскільки саме тут були метрополії, які в основному й управляли бойовими діями в Азії. До того ж він був масштабнішим. Проте назвати події, які відбувалися на Далекому Сході, другорядними чи епізодичними неможливо.

Тут відбувалася своя військова драма зі своїми повноцінними героями, ідеями та перипетіями, які залежали від подій на іншій стороні світу не більше, ніж самі впливали на них.

Найважливішим підсумком азійського фрагмента Другої світової війни стало руйнування колоніального світу. Адже навіть хронологічно воно почалося з Азії. По-перше, основну ініціативу боротьби з японською експансією взяли на себе США. Саме їх вступ у війну визначив її результат. Самурайський романтизм поступився місцем американському раціоналізму, який втілився у величезний промисловий потенціал Штатів, що, зі свого боку, надало їхнім військам матеріально-технічну перевагу над супротивником. Час рицарів і самураїв остаточно відійшов у минуле, і центр сили змістився з Європи в Америку. Слід зауважити, що США були єдиною країною, яка брала повноцінну участь на всіх театрах бойових дій Другої світової війни.

Японія могла стати лідером колонізованих народів Азії. На початку схожий сценарій обрала нацистська Німеччина й особисто її лідер Адольф Гітлер (простий сирота-доброволець, який зміг стати канцлером). Саме під гаслом повстання знедолених і пригнічених народів та суспільних верств Європи війська нацистів пройшли маршем по континенту в перші роки війни. Проте згодом стало очевидним, що йдеться про заміну одних "панів" на інших, і ідеологічна концепція країн Осі остаточно збанкрутувала.

У Токіо ж із самого початку замість того, щоб намагатися загравати з патріотичними почуттями колонізованих народів, використовувати карту расової відмінності між метрополіями та колоніями, зосередилися на власній історичній міфології, просуваючи концепцію Вранішнього Сонця. У результаті японців одразу сприймали як жорстоких шовіністів-поневолювачів, проти яких потрібно боротися.

Натомість патріотичну карту використали майбутні переможці. На Каїрській конференції в грудні 1943 року лідери США та Великої Британії на рівних вели переговори з генералісимусом Чаном Кайші — представником найбільшої та найдревнішої азійської цивілізації. Пізніше лідера Гоміньдану запросили й на Потсдамську конференцію. Саме Китаю надали можливість зайняти місце лідера колонізованих народів. Піднебесна прекрасно вжилася в цю роль, настільки, що сама повірила в неї та через десятиліття після цих подій намагається її використовувати вже для просування своїх національних інтересів.

Проте національно-визвольний рух народів Азії, який пробудився під гаслами боротьби з японськими окупантами, уже неможливо було загасити. Мільйони людей, які піднялися на захист рідної землі від японців, уже не бажали пускати назад колишні метрополії. Індія, Індокитай, Індонезія та інші території прагнули розбудовувати власні держави. Їхні народи були готові продовжувати боротьбу зі зброєю в руках за право бути господарями своєї долі та землі.

Так Друга світова війна назавжди змінила долю Азії. Повернення до довоєнного порядку тут не відбулося й не могло відбутися. Зміни в цьому регіоні, які принесла перемога над агресором, стали набагато суттєвіші та, мабуть, і позитивніші в порівнянні з тим, як розвивалася повоєнна Європа. Результатом Другої світової війни стало формування тої Азії, яку ми бачимо зараз, — тої частини світу, яка претендує на роль укладача глобального порядку денного у XXI столітті.