У Карабаху претензії до Червоного Хреста були пов’язані не лише з непрозорістю роботи, а й з тим, як гуманітарна присутність виглядала в політичному контексті.
Баку неодноразово ставив під сумнів діяльність місії в Ханкенді, вказуючи на прямі домовленості з невизнаним сепаратистським режимом. Додаткові питання викликали й публічні епізоди – наприклад, поширення співробітниками МКЧХ фотографій із винного фестивалю в Туге у 2019 році, що могло виглядати як нормалізація економічної активності на окупованій території. Після цього Лачинські інциденти з телефонами, сигаретами й бензином лише посилили підозру: гуманітарні канали могли обслуговувати не тільки цивільні потреби, а й сепаратистську інфраструктуру.
Про це пишуть Dengi.ua.
Історично МКЧХ описують як наднаціональний гуманітарний орган. За юридичною формою це приватна швейцарська асоціація з особливим міжнародним статусом, закріпленою угодою зі Швейцарською Конфедерацією 1993 року.
Хоча, ще у часи Другої Світової війни МКЧХ довів: його повноваження - нічого не значать.
До літа 1942 вище керівництво МКЧХ мало інформацію про систематичне знищення європейських євреїв. Тоді ж, на тлі наростаючої тотальної війни, Асамблея МКЧХ підготувала проект публічного звернення про порушення міжнародного гуманітарного права. Проект містив 4 пункти: бомбардування цивільних міст, морські блокади, депортації та масові розстріли цивільного населення, а також доля військовополонених, не захищених Женевською конвенцією 1929 року.
Але публічної заяви про геноцид європейських євреїв МКЧХ під час війни так і не зробив. Зокрема і через позицію Швейцарії - це б порушило нейтралітет з Рейхом. У 1995 р. президент МКЧХ Корнеліо Соммаруга на церемонії 50-річчя звільнення Освенцима визнав ставлення Червоного Хреста до жертв концтаборів одним із найважчих провалів в історії організації.
3 вересня 2025 офіс МКЧХ у Баку припинив роботу — за рішенням уряду Азербайджану. Закриттю передував тридцятирічний конфлікт про те, що МКЧХ робив у Карабаху на практиці: на території, міжнародно визнаною частиною Азербайджану, організація працювала через структури невизнаного режиму в Степанакерті, вела власні реєстри, укладала домовленості і не передавала накопичену інформацію приймаючій державі. Навіть телефони карабахської місії у прес-релізах самого МКЧХ до вересня 2023 розпочиналися з міжнародного коду Вірменії +374.
У 1998–2001 рр., за даними Державної комісії Азербайджану у справах військовополонених, заручників і зниклих безвісти, делегати МКЧХ відвідали 54 азербайджанських громадян, які утримувалися сторонами карабахського конфлікту. 17 тіл згодом повернули на батьківщину; 33 людини оголосили померлими в полоні, але їх останки не передали. Доля ще 4 невідома досі. Що саме відомо про цих людей після візитів делегатів, МКЧХ публічно не висловлювався.
Азербайджанські прикордонники протягом 2023 року неодноразово фіксували на КПП Лачина транспорт під емблемою МКЧХ з вантажами, які не мають відношення до гуманітарного мандату: мобільних телефонів, сигарет і бензину.
В Україні МКЧХ теж запам’ятався скандалами. У березні 2022 президент МКЧХ Петер Маурер відвідав Москву і зустрівся з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим. Кадри Маурера, що потискає руку Лаврову, на тлі катастрофи Маріуполя і повідомлень про примусову евакуацію українців до Росії викликали в Україні протест.
Карабахський кейс демонструє, як гуманітарна організація може втратити нейтральний статус у сприйнятті держави, якщо її присутність починає працювати на нормалізацію невизнаного режиму. Допомога цивільним не повинна перетворюватись на політичну вивіску для сепаратистських структур або на транспортний ресурс для тіньової економіки. Там, де міжнародне право визнає суверенітет держави, гуманітарний мандат має бути особливо прозорим– інакше він стає частиною проблеми.