Українська Держава. Міфи і правда про Павла Скоропадського

29 квітня відзначаємо 100 років від дня Української Держави Павла Скоропадського — утворення, що проіснувало лише недовгі сім з половиною місяців. Але те, що вдалося зробити гетьману за цей період, вражає.

Коротка історія Гетьманату заповнена надзвичайно інтенсивним і плідним процесом українського державотворення. Він охопив усі сфери суспільного життя: від зовнішньої політики, військового будівництва, створення державної адміністрації та проведення земельної реформи до відкриття українських університетів і національної Академії наук.

Але з особистістю самого гетьмана не все так просто. Одні звинувачували його у зраді Російської імперії, другі — у зраді України заради тієї самої Росії, треті — у роботі на Німеччину, четверті — у надмірних особистих амбіціях.

Знайшлися й ті, для кого він став лідером, харизматичною і неординарною особистістю, яка обросла чутками і міфами ще за життя. Деякі з них не розвіяні досі.

Міф 1. Прийшов до влади на німецьких багнетах

Що кажуть: Існує думка, що Скоропадський вступив у змову з німецьким фельдмаршалом Германом фон Ейхгорном, головнокомандувачем групи армії "Київ", яка зайняла столицю. Нібито саме Ейхгорн допоміг Скоропадському здійснити спланований переворот і повалити Українську Центральну Раду на чолі з головою Ради народних міністрів Всеволодом Голубовичем.

Як було насправді: Зауважимо, що не Скоропадський привів в Україну німців. Ще 27 січня 1918 року було підписано Брест-Литовський мирний договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною, Османською імперією та Болгарським царством з одного боку та Українською Народною Республікою з іншого. Виходячи з нього, Україна зобов'язувалася не вступати в союзи з іншими державами і повинна була постачати продовольство і сировину центральним державам. Згідно з Брестським миром від 3 березня, за яким Радянська Росія вийшла з Першої світової війни, УНР звернулася до Німеччини та Австро-Угорщини по військову допомогу проти більшовиків. У результаті 450 тис. німецьких і австрійських військових увійшли на територію України як тепер уже союзники.

До квітня ситуація в українському суспільстві настільки загострилася, що УНР її не контролювала. Влада не могла виконувати взяті на себе зобов'язання, не скасувала соціалізацію землі, яка в буквальному сенсі паралізувала економіку аграрної України. Встановлення окупаційного режиму, що не має нічого спільного з українством, було питанням найближчого часу. Союзники планували організувати німецько-австрійське генерал-губернаторство або навіть малоросійське намісництво під формальним керівництвом російських офіцерів і чиновників.

По суті, інтереси Павла Скоропадського і німців вдало збіглися в часі. Скоропадський був затятим противником соціалістичних ідей, його вважали розумним, енергійним, а крім того, відомим у країні опозиційним політичним діячем. Такий політик, на думку німців, міг швидко покінчити з хаосом і анархією.

Молебень на честь відновлення Гетьманату в Україні, 29 квітня 1918 р.

Що ж сталося 29 квітня 1918 року? О 10:00 ранку Всеукраїнський з'їзд земельних власників, на якому були присутні 8 тис. осіб, що представляли інтереси 7-8 млн селян-землевласників із 9 губерній (до речі, найбільше в історії народне волевиявлення з часів Богдана Хмельницького), проголосив Павла Скоропадського гетьманом України. Паралельно з цим, як він пізніше напише в мемуарах, "мої загони виступили і захопили установи згідно з виробленим уже порядком. На відміну від частин, що перебували на боці Центральної Ради, у кожного мого прихильника була біла пов'язка на лівому рукаві й малинова на правому... Центральна Рада з підходом наших частин січовиків розбіглася, тож майже нікого не заарештували. Німці були офіційно нейтральними. Але, як я чув, ця нейтральність була радше на нашу користь".

Міф 2. Царський генерал і проросійський політик

Що кажуть: Скоропадського часто звинувачують у недостатньому відстоюванні інтересів самостійності України, у "прогинанні" під російський білий рух. Аргументують це тим, що генерал-лейтенант імперської армії, яким був Скоропадський до реставрації Гетьманату, не міг мислити по-іншому. Згадують той факт, що в період його правління в Україну з'їжджалися дворянські та військові кола з більшовицької Росії. Побутує думка, що Павло Скоропадський не любив галичан, критикував їхній діалект тощо.

Що було насправді: Зазначимо, що українських генералів на той момент узагалі не існувало за винятком хіба що "ряджених" і "намальованих" урядом Директорії УНР. Скоропадський заслужив своє звання на фронтах Російсько-японської та Першої світової воєн. При цьому він ніколи не був штабним генералом, завжди перебував на передовій. У битві під Краупішкеном отримав орден Святого Георгія 4-го ступеня. Примітно, що саме Скоропадський створив Перший український корпус — професійне військо з 30 тис. солдатів і офіцерів. Завдяки йому орди більшовиків не дісталися Києва в січні-лютому 1918 року.

Називати Скоропадського постаттю російського зразка неправильно. Хоча б тому, що за Гетьманату Українська Держава досягла значних успіхів у зовнішній політиці. Упродовж восьми місяців було відкрито 11 дипломатичних і близько 50 консульських представництв у 20 країнах, а на своїй території — 12 дипломатичних і 42 консульських представництва 24 держав. Військовий аташе австро-угорського посольства Спанокі, оцінюючи становище в Україні, писав до Відня: "...якщо справа піде в такий спосіб бодай кілька років, ми й справді будемо читати в географії Європи про Українську Державу".

А чого варті слова Володимира Леніна, сказані на той час: "Якщо втримається Гетьманщина, то Росія повернеться в межі Московського князівства XV століття!"

Усього за неповних вісім місяців існування Гетьманату Скоропадський створив Академію наук, Національний архів, театр, музеї, 50 середніх шкіл, 150 гімназій, два університети. За цей час видано більш ніж 1000 книжок українською, і ця мова офіційно стала державною. Це ніяк не схоже на дії українофоба.

ОПОРА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. Гетьман серед делегатів Всеукраїнського з'їзду земельних власників, 1918 р.

Можливо, такий епітет Скоропадський заслужив за деякі свої різкі висловлювання і критику на адресу земляків. Ось тільки деякі з них:

"В українців жахлива риса — нетерпимість і бажання домогтися всього одразу; в цьому відношенні мене не здивує, якщо вони рішуче проваляться. Хто бажає все відразу, той зрештою нічого не отримує".

"Інтелігенції в Україні майже немає: все це напівінтелігенти. Коли я говорив українцям: "Зачекайте, не кваптеся, створюйте свою інтелігенцію, своїх спеціалістів у всіх галузях державного управління", вони одразу ж ставали на диби і казали: "Це неможливо".

"Якщо вона, тобто Директорія, не схаменеться і знову вижене всіх російських чиновників і посадить туди всіх своїх безграмотних молодих людей, то з цього вийде хаос, не кращий за той, що був при Центральній Раді".

Щодо питання про галичан Скоропадський справді бачив різницю в їхньому діалекті та менталітеті з наддніпрянцями. "Галичани інтелігентніші, але, на жаль, їхня культура через історичні причини надто різниться з нашою, — вважав він. — Потім, серед них багато вузьких фанатиків, особливо в сенсі сповідування ідеї ненависті до Росії". Але таке ставлення гетьмана до жителів Західної України не завадило йому дати уряду молодої ЗУНР літаки, підтримати військовою силою для захисту держави.

Є ще один цікавий факт: пізніше, вже в еміграції, Скоропадський не відмовився від українського руху, продовжив співпрацю з ним, політично вибудовуючи ідею Української Держави у формі Гетьманщини. До цього доклалися В'ячеслав Липинський, Дмитро Дорошенко, Олександр Скоропис-Йолтуховський, Микола Кочубей та інші. Син Павла Скоропадського Данило став гідним свого батька.

Повний титул глави Української Держави звучав так: Ясновельможний Пан Гетьман Усієї України. Це вказує на соборність України від Сяну до Дону. Крим Скоропадський також вважав українським. "Україна не може жити, не володіючи Кримом, це буде як тіло без ніг. Крим повинен належати Україні", — уточнював він.

Міф 3. Ворог селянства, друг великих землевласників

Що кажуть: На думку радянської та почасти української історіографії, у селян вилучали продовольство задарма, ті не хотіли віддавати, тому організовували повстання. Опора гетьмана на великих хліборобів призвела до того, що бідняки не могли нічого заробити. Правитель про них навіть не думав.

Як було насправді: Усе продовольство не вилучалося, а купувалося державою для виконання домовленостей, взятих ще УНР за Брест-Литовським договором. Якщо врахувати те, що до приходу більшовиків голоду не було, це більше схоже на золотий період української кооперації в усіх галузях життя XX століття, ніж на "тяжку долю села". Правда в тому, що "працьовитих" українців деякі адміністрації все ж змушували засівати землі. А організовані "повстання" селян були забезпечені російсько-більшовицькою зброєю.

МАЙСТЕР-КЛАС ВІД ПОЛКОВНИКА. Павло Скоропадський демонструє кавалерійську вправність, 1910 р.

Серед найважливіших проблем, що стояли перед гетьманом, пріоритетом було вирішення земельного питання та проведення прийнятної аграрної політики. Від цього багато в чому залежало подальше існування Української держави. Павло Скоропадський пізніше напише про це так: "Я був переконаний, що тільки міцна організація великих, середніх і дрібних власницьких елементів зможе поставити нашу державу на правильний шлях розвитку, а будь-яке начальство, яке спирається на соціалістичні партії, у нас неминуче в короткий час докотиться до більшовизму".

З перших кроків своєї діяльності гетьманський уряд поставив завдання здійснити масштабну земельну реформу, метою якої було створення економічно сильного середнього класу і заможного селянства, кажучи сучасною мовою, — фермерів. Цей стан мав отримати землю за допомогою держави шляхом парцеляції (дроблення землі) великої земельної власності за рахунок викупу з держбюджету. З цією ж метою планувалося заснувати Державний земельний банк, який мав забезпечити селян дешевим і вигідним кредитом і допомогти їм у придбанні землі.

На початок листопада 1918 року проєкт земельної реформи передбачав примусовий викуп державою всіх великих земельних маєтностей, що мали бути парцельовані між селянами за допомогою Державного земельного банку в розмірі не більш як 25 десятин на одне господарство. Від відчуження землі звільнялися ті господарства, які мали агрокультурне значення і лише до 200 десятин кожне. На думку фахівців, цей закон був одним із найдемократичніших серед земельних законів держав тогочасного світу.

Міф 4. Виступав за "федерацію з Росією"

Що кажуть: На думку більшості істориків, оголошена гетьманом грамота від 14 листопада 1918 року про "Федерацію з Росією" призвела до повстання проти Української Держави і послужила каталізатором приходу до влади Директорії. Скоропадського позбавили влади шляхом перевороту — методом, яким свого часу скористався він сам.

Як було насправді: Не будучи ані істориком, ані юристом, у термін "федерація" Павло Скоропадський вкладав дещо інший, популярний на той час зміст, а не той, який ми маємо 100 років потому. Як зазначає історик Ярослав Пеленський, слово "федерація" в гетьманській грамоті було б коректно замінити на "союз" або "конфедерація". Ось пряма цитата з цього документа: "У цій федерації Україні належить одне з чільних місць, оскільки від неї пішов порядок і законність у краї та в її межах уперше свідомо відродилися всі принижені й пригноблені більшовицьким деспотизмом громадяни колишньої Росії".

Не все просто і з самим "повстанням". Якщо почитати тогочасну пресу на кшталт "Известий", стає зрозуміло, що утворенню Директорії сприяли більшовики.

ROLLS ROYCE СКОРОПАДСЬКОГО. Автомобіль глави Української Держави біля палацу пана гетьмана, 1918 р.

Відомо, що на виконання Берестейського договору Радянська Росія мала скласти мирний договір з Україною. Але, на жаль, 12 червня 1918 року підписали лише перемир'я. До цього часу, за словами Володимира Винниченка, антигетьманці "вступили в переговори з представниками російської радянської мирної делегації Христофором Раковським і Дмитром Мануїльським для координації наших дій під час повстання". Під чесне слово Винниченко склав договір із Москвою та повстанцями проти гетьмана.

У ніч із 12 на 13 листопада в Білій Церкві Винниченко звернувся до народу, повідомивши, що влада переходить до Директорії, а гетьмана оголошено поза законом. У заяві не було жодного слова про плани Антанти, і вранці 14 числа грамоти "Федерації з Росією" ще не існувало. Та й Білої Росії, з якою номінально хотів укласти союз Скоропадський, теж на той момент як такої не було. По суті, ця грамота була не чим іншим, як геополітичним жестом у бік Держав Злагоди (Антанти), який у тих умовах був життєво необхідний Українській Державі. "Держави Згоди здавна були друзями колишньої великої і єдиної Російської держави. Тепер, після пережитих Росією великих безладів, умови її майбутнього існування повинні, безумовно, змінитися", — повідомляла грамота.

Під час зречення від влади гетьман, за словами публіциста і громадського діяча Віктора Піснячевського, передав уряду Директорії 3,8 млрд карбованців у різних валютах — суму, яку уряд Скоропадського збирав для повного повернення боргів Російської імперії перед Антантою в ім'я визнання України самостійною державою. Ці гроші були витрачені на особисті потреби нових міністрів і подальшу діяльність проти Павла Скоропадського вже в його еміграції.

Міф 5. Германофіл, який співпрацював із нацистами

Що кажуть: Павлу Скоропадському закидають симпатію до Німеччини і навіть співпрацю з німцями за часів нацистського режиму. Є думка, що він отримував гроші від німецького уряду, був близько знайомий із впливовими військовими діячами і навіть писав телеграми Адольфу Гітлеру.

Як було насправді: Те, що Павло Скоропадський народився в курортному містечку Візбаден у Німеччині й до 5 років говорив німецькою, не є причиною його любові до цієї країни. Він ніколи не був германофілом, оскільки на полях битв Першої світової воював саме проти німців.

Звинувачення в німецькій орієнтації переслідували його все життя. Так, він жив у Німеччині після еміграції з України, але жодних зарплат чи гонорарів від нацистського режиму не мав. Гетьман, нагороджений орденом Червоного орла, отримував пенсію з Державної канцелярії німецького президента. Спочатку за Еберта, потім за Гінденбурга, пізніше — за Гітлера. При цьому він продовжував спонсорувати роботу заснованого ним Українського наукового інституту в Берліні.

СОРАТНИКИ ГЕТЬМАНА. Павло Скоропадський на подвір'ї своєї резиденції разом із прем'єр-міністром Федором Лизогубом та іншими міністрами, 1918 р.

1920 року разом із В'ячеславом Липинським і Сергієм Шемметом створив Український союз хліборобів-державників. У 30-х роках організація розкололася, припинивши своє існування. Однак симпатики гетьмана об'єдналися в нове утворення — Союз гетьманців-державників, мережа якого розрослася по всьому світу від США до Китаю.

Так, він контактував із деякими представниками німецьких військових кіл. При цьому як "істинний германофіл" домігся звільнення з таборів Степана Бандери, Андрія Мельника, Ярослава Стецька та інших в'язнів. Протягом 1938-1941 років Скоропадський намагався об'єднати всі сили української еміграції.

"Коли німці не підтримали Карпатську Україну 1939 року, мій батько написав Гітлеру довгу телеграму, — розповість пізніше в одному з інтерв'ю Олена Отт-Скоропадська, донька гетьмана. — У ній він обурювався зрадою німецького керівництва. Я диктувала текст цієї телеграми телефоном. Пам'ятаю, як телеграфістка постійно перепитувала: "А таке можна писати?" Я твердо відповідала, що можна".

За свідченням людей, близьких до Скоропадського, він вважав, що в Гітлера немає шансів протриматися при владі довго. Він вірив, що внаслідок війни Україна стане незалежною.

Додамо, що перед початком Другої світової війни Скоропадський відправив свого сина Данила до Лондона. Цей факт свідчить про те, що гетьман керувався інтересами України, яка знову опинилася у вогні між двома блоками.

* * *

Період Другого Гетьманату є однією з найбільш суперечливих і все ще закритих для суспільства сторінок нашої історії. Як, зрештою, і особистість самого Павла Скоропадського, навколо якої не змовкають суперечки. Не всі його дії зрозумілі і прийняті сьогодні, не всі документи того періоду вивчені. Але навряд чи варто применшувати значення цього яскравого і самобутнього політичного діяча, якому свого часу вдалося за короткий термін домогтися майже неможливого — побудувати в хаосі війни і розрухи самостійну Українську Державу.