Маршрут на вихідні: з Києва - на південь! Кращі туристичні місця для автоподорожі в Херсон і Миколаїв

Закриття кордонів в умовах тривалої пандемії коронавірусу підвищило популярність внутрішнього туризму. В Україні чимало цікавих місць, які зараз наші співвітчизники відкривають заново. Ось і ми вирішили відправитися туди, де вже, здавалося б, все виходжено і виїжджено. А саме — в Миколаївську та Херсонську області.

У цих двох регіонах зосереджено кілька туристичних локацій з розряду must see. Це, наприклад, Олешківські піски і Лемурійське озеро. До того ж, будучи розташованими недалеко одне від одного, вони в сумі дарують таку гаму вражень, що цей маршрут можна сміливо рекомендувати, як один з кращих в Україні.

І доповнювати його можна прямо на ходу — благо, туристичних родзинок тут удосталь. Наприклад, ми заодно побували на морі в одній з найцікавіших точок Чорноморського узбережжя і побачили стародавній Актовський каньйон. У підсумку за чотири дні поїздки — чотири найцікавіших природних локації плюс одна гастрономічна.

В такій подорожі не обійтися без авто. І, як показав наш досвід, зовсім необовʼязково це повинен бути кросовер або позашляховик. Ми їздили на гібридній версії оновленого седана Toyota Camry.

День 1. Устрична ферма "Устриці Скіфії"

Миколаївська область, село Червоноукраїнка

Першою точкою подорожі стала устрична ферма "Устриці Скіфії", яка знаходиться на півдорозі між Одесою і Миколаєвом по трасі М14 неподалік від курортного селища Коблево.

Ферма, яка відкрилася у 2014 році, розташована на березі Тилігульського лиману, а вирощують тут устрицю Crassostrea Gigas, взяту з устричного розплідника на заході Франції. У неї — ніжне мʼясо з тонким морським ароматом і горіховим післясмаком. За 16 місяців вирощування устриці проходять природний афінаж (очищення від зайвих солей) у слабосоленій воді лиману, що надає їм особливий смак.

В меню є не тільки устриці (від 30 до 60 грн за штуку залежно від розміру), але також вершковий устричний суп, плов з мідіями, рапани у вершковому соусі і багато іншого. Прямо біля дегустаційного шатра під відкритим небом встановлені столики (одночасна посадка близько 100 осіб), можна зі своїм алкоголем (місцеве устричне вино не вразило), облаштовані громадькі туалети — загалом, непогано.

Єдиний мінус — огидна дорога від траси М14 безпосередньо до ферми. До того ж з двох можливих шляхів жоден з них не заслуговує доброго слова.

Як дістатися на авто до ферми "Устриці Скіфії"

До геомітки "Устриці Скіфії" (або "Устрична ферма") гугл-навігація веде через село Бессарабка. І те, що починається відразу за зʼїздом з траси, інакше як жахом не назвеш. Це не дорога — це жива ілюстрація крилатого вислову "яма на ямі"! Обʼїжджаючи одну, ти неминуче провалюєшся колесами в іншу — і так близько 6 кілометрів. Їхати швидше 10 км/год не виходить, а за селом чекає ще 5 кілометрів розбитої грунтовки: ям менше, але теж дуже некомфортно. У підсумку шлях зайняв 40 хвилин.

У самій Червоноукраїнці, біля якої розташована ферма, вулиці також усіяні ямами, зате тут ми дізналися про існування більш проїжджої ґрунтової дороги через село Виноградне (Ленінка). За часом це втричі швидше (ми вклалися в 15 хвилин), але потрібно мати на увазі, що грунтовка проходить берегом лиману і має кілька підйомів і спусків — під час дощу все розкисає, а на ухилах потрібна особлива обережність.

Чим цікава ферма "Устриці Скіфії"

• Смачні устриці безпосередньо в місці вилову
• Відпочинок у заповідній зоні, можна з наметами
• Нові враження: екскурсія по устричній фермі, кайт-станція з можливістю покататися на кайті або катамарані під вітрилом

День 2. Олешківські піски

Херсонська область, селище Олешки

Ночівля в Миколаєві, а на наступний день нас чекають Олешківські піски. Найбільший піщаний масив України і один з найбільших в Європі, має статус Національного природного парку. Я вже бував тут раніше, до того ж їздив тутешніми пісками на позашляховику, беручи участь в журналістському ралі-рейді, але у Toyota Camry інше призначення. До того ж заїхати в парк на авто, квадроциклі або мотоциклі без домовленості з адміністрацією не вийде.

Квиток коштує 50 грн для дорослих і 25 грн для дітей (до шести років безкоштовно), але не чекайте особливого сервісу. Інфраструктура включає невеликий паркувальний майданчик, урни для сміття та туалет безпосередньо біля старту туристичного маршруту.

Втім, не за цим сюди їдуть туристи. Піднімаєшся на перший пагорб — і перед очима скільки сягає око простягається справжня пустеля: піщані дюни (деякі досягають у висоту 20 м), рідкісна рослинність і вітер, який несе з собою пісок. Тут облаштована кільцева туристична стежка з покажчиками, протяжність якої становить 2,2 км. На маршруті є чотири видові зупинки, а обійти його по периметру можна за кілька годин.

Але можна і відхилитися від стежки, щоб, пішовши подалі від туристів, опинитися наодинці з собою і пустелею. Півгодини такої прогулянки прочищають думки краще сеансу медитації! Головне — не втратити з поля зору край лісу, щоб не заблукати, адже мобільний звʼязок тут практично відсутній.

Влітку температура піску може досягати 77 градусів за Цельсієм, тому в цей час року в Олешківські піски краще приїжджати рано вранці або ближче до вечора, коли не так спекотно.

Як доїхати на авто до Олешківських пісків

При старті з Одеси дорога поведе вас через Миколаїв і обʼїзну Херсона. Час у дорозі становитиме близько чотирьох годин, а кілометраж — трохи менше 250 км. Ми ж їхали з Миколаєва — по часу і відстані це приблизно вдвічі менше.

Якщо не брати до уваги практично зруйнований залізничний переїзд на виїзді з Миколаєва, дорога не завдасть проблем навіть звичайним легковикам. За вікном будуть миготіти мальовничі пейзажі: шматочок Тилігульського лиману, мости через Південний Буг і Дніпро, сосновий Цюрупинський ліс, в якому варто зробити зупинку, щоб подихати найчистішим повітрям.

Безпосередньо на підʼїзді до Олешківських пісках потрібно бути уважним, оскільки геомітка "Олешківські піски" в гугл-навігації приведе до закритого шлагбауму при вʼїзді у військову частину, розташовану по сусідству з парком. Щоб не робити гак, звернувши з траси Е97, потрібно за залізничним переїздом повернути праворуч, щоб через кілька кілометрів опинитися біля будівлі Адміністрації парку. Або відразу внести в навігацію правильний маршрут проїзду до Олешківських пісків.

Чому варто відвідати Олешківські піски

• Побачити найбільший піщаний масив України і один з найбільших у Європі
• Насолодитися тишею і чаруючими пустельними пейзажами
• Покататися з дюн на сноубордах або тарілках
• Зробити памʼятну фотосесію немов у справжній пустелі

День 2. Півострів Гіркий Кут

Херсонська область, село Хорли

Далі ми взяли курс на знамените Лемурійське озеро, маючи намір зупинитися на нічліг якомога ближче до нього, щоб побачити його знамениті рожеві води наступного дня. Однак знайти житло через інтернет ніяк не вдавалося, і чим нижче сідало сонце, тим виразніше вимальовувалася перспектива ночувати в машині посеред степу. Це в наші плани не входило, тому коли гугл запропонував зупинитися в селі Хорли за 70 км від озера, ми, майже зневірені, погодилися. І нітрохи не пошкодували.

Вранці ми несподівано для себе прокинулися біля моря. Хорли — єдиний населений пункт маленького півострова Гіркий Кут на чорноморському узбережжі. Півострів, що колись був островом, іноді називають маленьким Кримом завдяки схожим контурах і чудовим краєвидам: з високих берегів (місцями висота досягає семи метрів) відкриваються захопливі види.

Також Хорли славляться цілющими джерелами. На півострові їх кілька, у всіх вода має температуру +8-10 градусів цілий рік. Над самим облаштованим джерелом споруджено каплицю, в ще одному воду за своїми лікувальними властивостями прирівнюють до відомої "Нафтусі".

Справжню цивілізацію на Гіркий Кут принесла на межі XIX-XX століть Софія Богданівна Фальц-Фейн, відома підприємниця того часу. Її зусиллями тут були облаштовані морський порт, монетний двір, метеостанція, устричний завод, грязьова лікарня. Цікаво, що син Софії Богданівни, Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн, заснував знаменитий заповідник Асканія-Нова, але доля самої жінки трагічна: у 1919 році її застрелили більшовики.

Сьогодні порт практично покинутий, а основним джерелом заробітку для нечисленних місцевих жителів залишається туризм, до того ж на тлі інших морських курортів ціни досить демократичні.

У Хорлах є кілька пансіонатів різного рівня — від досить пристойного комплексу під назвою Помістя з басейнами і міні-садом з павичами (саме в ньому ми зупинилися на нічліг) до маленьких дощатих будиночків без будь-яких зручностей. Море тут дрібне, а пляж, дарма що широкий, відрізняється недоглянутістю — берег покривають водорості, які залишаються неприбраними навіть в сезон.

Як дістатися на авто до села Хорли і півострова Гіркий Кут

З Херсона по трасі М17 проїхати 71 км в бік Джанкоя, повернути праворуч у напрямку смт Каланчак, проїхати його наскрізь, повернути праворуч і, рухаючись по головній, через 21 км прибути в Хорли.

Чому варто побувати в Хорлах

• Відпочинок біля Чорного моря
• Невисокі ціни на житло в курортний сезон
• Чудові краєвиди та незаймана природа
• Цілющі водні джерела
• Місце з історією

День 3. Лемурійське озеро

Херсонська область, село Григорівка

У межах проекту "Красива країна 2021" Фокус вже докладно розповідав, що собою являє Лемурійське озеро, яке також іменоване Рожевим. У тому матеріалі ми детально пояснили, чому вода тут має рожевий колір, який здається нереальним, і які її цілющі властивості. Тут додамо кілька подорожніх спостережень, зроблених безпосередньо під час відвідування озера.

Ми приїхали до озера по гуглівському путівнику — тобто через захід, з боку села Григорівка. На жаль, з цього боку озеро обміліло і вже не має тієї невимовної краси, яка його прославила. Зокрема, вловити рожевий колір води можна ледь-ледь. Тому підʼїжджати краще зі сходу, від села Іванівка. З цього боку, як і годиться, відкривається неймовірний вид на рожеве озеро.

Втім, у західного маршруту теж є плюс. З цього боку берег озера буквально усіяний величезними вітряками, що додає пейзажу особливого сюрреалізму. А низький рівень води, яка ледь покриває дно озера, дозволяє відійти далеко-далеко від берега, відчувши себе героєм фантастичного фільму, що висадився на іншу планету.

Як доїхати на автомобілі до Лемурійського озера

За замовчуванням гугл-навігація веде до Лемурійського озера із західного боку. Якщо ви виберете цей маршрут, тримайтеся від Херсона автошляхом Т2206 ("Херсон — Нова Каховка — Генічеськ") до перетину з дорогою Т2202, після чого на перехресті поверніть праворуч. На цій ділянці нещодавно покладене повністю нове покриття, і їхати по цій дорозі суцільне задоволення.

Від Григорівки до озера веде гравійна дорога, посипана великим щебенем. Вона відносно рівна, але пил, який піднімається колесами, змушує скинути швидкість. Також є ризик отримати камінь з під коліс зустрічного або автомобіля, який обганяє.

Чим примітно Лемурійське озеро

• Одне з найкрасивіших місць на півдні України
• Вода нереального рожевого кольору (на окремих ділянках озера)
• Вода озера, збагачена мінералами, лікувальна на здоровʼя
• Присутні місця з лікувальною гряззю

День 4. Актовський каньйон

Миколаївська область, Вознесенський район, село Актово

Після Лемурійського озера передбачалося повернення до Києва, але туристи, які зустрілися на березі, із захватом описали своє нещодавнє відвідування Актовського каньйону. Переглянувшись з друзями, ми не змовляючись вирішили: їдемо!

Шлях додому все одно лежав через Одесу, тому невеликий гак до Вознесенська виглядав цілком виправданим, щоб побачити ансамбль древніх скель і гранітних валунів, який по геології і ландшафту схожий на знаменитий Великий каньйон в Колорадо. Більше того — вони і виникли приблизно в один час, а саме 65 млн років тому.

Каньйон починається буквально за околицею села Актово. У глибину він досягає 40-50 метрів, а загальна площа перевищує 250 гектарів. Це унікальна екосистема зі скелями, лісами і заплавами на річці Мертвовод, яка прорізає давні скелі.

З гранітних скель відкриваються приголомшливі види, від яких перехоплює подих. Можна забратися на одну з вершин і зробити фото на згадку, можна пройтися вузькою стежкою між скелями і Мертвоводом, дивуючись химерній фантазії природи і слухаючи дзюрчання води та спів птахів.

А можна сісти відпочити в маленькій затишній долині між камʼяними грядами (третя фотографія в галереї нижче). Вона вкрита від вітрів, покрита мʼякою травою — ідеальне місце, щоб зупинитися на нічліг з наметом. Власне, багато туристів так і роблять. Ну а для тих, кому потрібно трохи більше комфорту, на околиці Актово розташований кемпінг з електрикою і душем.

У селі є продуктовий магазин, але вибір там обмежений, а на схилах самого каньйону майже немає великих дерев, що обумовлює відсутність дров. Тому вугіллям для мангала і їжею варто запастися заздалегідь, якщо ви прямуєте сюди на кілька днів.

До речі, неподалік розташований ще один каньйон — Арбузинський. Він також відомий як Малий Актовський каньйон або "Долина Диявола". Примітно, що це один з найдавніших каньйонів в Україні. Кажуть, на тутешніх скелях взимку можна зустріти квітучі фіалки — вважається, що вулкан, який колись утворив каньйон, все ще до кінця не охолов. Тому радимо затриматися тут на цілий день, щоб побачити обидва каньйони.

Як дістатися на авто до Актовського каньйону

Від Миколаєва доїхати до Вознесенська, а далі слідувати до геомітки "Актовський каньйон". Якщо стартувати з Одеси, теж краще добиратися через Миколаїв (250 км, чотири години їзди), тому що альтернативний маршрут через Доброслав хоч і коротший (170 км), але за часом виграшу майже немає (3,5 години) через гірші дороги. При цьому потрібно мати на увазі що в між Миколаєвом і Вознесенському в районі Нової Одеси зустрічаються повністю розбиті ділянки, багаті ямами.

Останні кілька кілометрів до села Актово, біля якого розташований каньйон, — це стара дорога, вимощена бруківкою. Вона цілком прохідна для будь-якого автомобіля, включаючи легковика з маленьким кліренсом, але швидко по ній не поїдеш.

Чому варто відвідати Актовський каньйон

• Унікальна природна локація
• Незаймана природа: скелі і річка
• Повна відокремленість від зовнішнього світу
• Два варіанти відпочинку з наметами: в кемпінгу і в долині

Україна — прекрасна країна

Внутрішній туризм, який минулого літа в першу хвилю пандемії коронавірусу вважався єдиним виходом з безвиході закритих кордонів, поступово надбав для наших співвітчизників нового змісту. Ми по-справжньому багаті, володіючи чималою кількістю природних та архітектурних памʼяток.

До того ж вони є практично в кожній області і кожному регіоні. Наша подорож Миколаївською та Херсонською областями учергове наочно продемонструвала, що Україна — дуже гарна країна!