"У змаганні з перешкодами": філософія "бути людиною" у романі "Планета людей" Антуана де Сент-Екзюпері
Мемуари "Планета людей" 1939 року французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері (1900-1944) вважаються однією з найкращих робіт автора, де він порушив питання відносин між людьми, цінність життя та вибору. Фокус розповість у Міжнародний день філософії, який відзначається 19 листопада, про ключові лейтмотиви тексту та чому слід перечитати культову роботу льотчика-митця.
Документально-публіцистична робота французького письменника буквально починається з присвяти своєму другу Анрі Ґійому, а потім — буквально першим реченням у тексті лунають слова, які визначать подальшу оповідь для читачів. Екзюпері не збирається грати в словесну еквілібристику, а чесно та прямо словами літературного героя (через художній прийом оповіді від першої особи) каже:
Земля краще за всі книги допомагає нам збагнути самих себе. Бо вона чинить нам опір. Людина пізнає себе у змаганні з перешкодами. Проте, щоб їх подолати, потрібне знаряддя.
Що значить "знаряддя" і про що це письменник? Далі француз говорить — для роботи на землі треба рубанок чи плуг, для висоти — літак, який виступає знаряддям споглядання на красу та велич поверхні з висоти пташиного польоту. Так і в житті — у нас мають бути інструменти, аби правильно все розуміти та діяти.
Саме політ над Аргентиною уночі, як він говорив, мав значення. Екзюпері каже, що там "кожен вогник звістував диво духу людського" — хтось веде розмову про зорі та всесвіт, хтось "мудрує як виміряти туманність Андромеди", а хтось — відпочиває чи кохається.
У цьому вступі автор говорить, що серед пітьми з висоти неба видні різної сили вогні, які мають свою місію. Француз радий їх бачити, і втішений, що вони "живі", а може — "десь згаслі", і мріє, аби вони подали одне одному звістку, і "можливо, який і відгукнеться".
Йдучи далі за текстом історії, де буде історія польотів, Сахара та Патагонія, Латинська Америка, Європа та Африка, письменник через власний досвід розумів, що найважливіше питання, яке непокоїтиме людину завжди, — це питання місії та розуміння відповідальності: перед собою, перед іншими, перед природою і вічністю.
То які ключові теми порушив письменник у своїй роботі, яку написав буквально та знову на волосині від смерті? Про це — в наступній частині тексту.
Людина означає відповідальність: Екзюпері про перешкоди та Homo sapeins
Робота "Планета людей" виконана в впізнаваному стилі митця — автобіографічна оповідь, описи природи та сузір'їв, а також точна поетична метафора до подій і людей, яких він бачив. Завдяки цьому помітні три наративи автора — як людина пізнає себе, якою є міра її відповідальності та завдяки кому чи чому вона набуває сенсу буття.
Перша теза французького автора очевидна, її можна сформувати приблизно за текстом так — ми пізнаємо себе, йдучи через перешкоди. Екзюпері у своїй роботі буквально вказує, що важкі часи не тільки перевіряють та гартують наш характер, а фактично відкривають незвідані досі резерви та ресурси. І в мить відчаю виявиться, що ми здатні на куди більші речі та вчинки, про які навіть й подумати не могли.
У другому лейтмотиві Екзюпері з нами чесний: бути людиною і означає бути відповідальним. Тобто, якщо робимо свою справу, повинні діяти та виконувати, бо на кону стоять близькі, незнайомці, товариші, друзі та кохані. Брати відповідальність, як пише сам автор, це буквально — "відчувати, що ти за все відповідаєш", бо від літака героя та його місій, як ми бачимо, залежить величезна кількість людей, а значить — покинути цю ношу чи перекласти її означає приректи і себе, і других на нещастя, турботи та незгоди.
Третій лейтмотив у романі "Планета людей" — це суть нашого буття і де він проявляє. Автор нам буквально говорить це словами пілота серед пустелі, де самотність (не одинокість, адже це — два різних поняття) дозволяє на якийсь час розгледіти проблему, але без підтримки, без найближчих і без думки про "своїх", "повернутися до своїх" ми боремося. Цей сенс буття і є головним у нашому житті, вважає автор, адже немає нічого важливішого в житті, аніж ті, хто з тобою має спільну працю та відповідальність, а значить — сенс бути людиною означає не статус, походження чи матеріальні блага, а чого ми варті самі для себе.
Показово, що коли автор перебував і потрапив у пустелю, то його роздуми дуже добре відображають цю суть. Зацитуємо фрагмент культового тексту:
Авжеж, я й сам відкрив цю істину. Витерпіти можна все. Завтра й позавтрьому я в цьому переконаюсь: витерпіти можна все на світі. [...] Ось і зараз не чекаю особливхи тортур. Завтра я зроблю відкриття ще дивовижніше. Я вже не сподіваюся, що наш заклик дійде до людей. "Та хіба я за себе..."
Замість висновків: чому варто перечитати роботу "Планета людей"
В підсумку в читачів виникне логічне запитання — то про що написано роман Антуана де Сент-Екзюпері? Автор матеріалу переконаний, це — не просто книга про авіацію, пригоди та мужність пілотів, а й про те, хто ми є, що робить нас людьми і як ми це пізнаємо.
Француз усім своїм текстом говорить, що простори (пустеля, гори, ніч, зорі) — це простори самопізнання, а людина — бачить в ній себе, опираючись світу. Всі випробування — це шлях до відповідальності: перед самими собою, перед другими, перед тими, хто залежить від нас.
В цім гуманізм Антуана де Сент-Екзюпері нагадує пізнього Альбера Камю з його питанням, чому людина завжди залишатиметься ключовою категорією буття. Тільки не слід думати, що Екзюпері був екзистенціалістом, скоріше — погляди на життя письменника-льотчика мали виразний гуманістичний характер, а екзистенційні мотиви тільки підтверджують шлях "пізнати себе", "йти через перешкоди" та "бути відповідальним".
У фіналі цього тексту процитуємо ту саму фразу, в якій, на думку автора матеріалу, і лежить ключовий посил до читачів. Екзюпері завершує свою історію чудовим підсумком:
Я казав собі: ці люди навіть не страждають від своєї долі. І не співчуття мене мучуть. Не в тім річ, щоб лити сльози над виразкою, що ніколи не гоїться. Ті, хто її мають, її не відчувають. Виразка вразила не окрему людину, вона роз'їдає людство. І не вірю я у співчуття. Мене мучить виразка садівника. Мене мучить не вигляд злиднів — кінець кінцем люди звикають до злиднів, як звикають до безділля. Ото все, що мене мучить, не вилікувати безкоштовним супом для бідарів. Болісна не потворність цього безформеного, зім'ятого людського ґлею. Але в кожному з цих людей, можливо, вбито Моцарта. І тільки Дух [до життя], торкнувшись ґлею, творить з нього Людину.