Чому російські кібератаки — не воєнні злочини, але кримінальні

Продовжується млява суперечка щодо застосування IHL (International Humanitarian Law — Міжнародне гуманітарне право) до "кібер". Цього разу, як пише Politico, наша сторона продовжує наполягати на тому, що російські кібератаки можна розцінювати як воєнні злочини.

Я не те щоб надто кровожерливий і підтримую пом'якшення моралі, але якщо довести принципи, викладені в конвенціях, до абсурду, то арміям, що воюють, бажано зустрічатися де-небудь на Північному полюсі і, щоб уникнути зайвих страждань, зіграти в шахи, після чого сторона, яка програла, здійснює ритуальне самогубство, а відсторонене, і від того безневинне населення радісно переходить під руку переможця. Може, якось так воно й було за часів битви при Гастінгсі, але щось мені підказує, що й тоді подібний погляд на світ не мав нічого спільного з реальністю.

Так, "кібер" не дотягує до тієї кількості смертей і руйнувань, як "звичайна" війна. Але сама ідея завоювати цілий народ і навернути його в рабство не лише є злочинною, а й просто божевільною. Ось цей момент я підкреслив би, і коли в майбутньому російські хакери попадуться в чіпкі лапи правосуддя, їм цілком про це можна нагадати в межах кримінального права. Незалежно від того, "скоординовані" атаки чи ні (насправді — ні). Крім координації, буває ще реакція — просто як зміна поведінки на обставини, що змінилися.

Стосовно страждань цивільних від кібератак, то ними цілком можна знехтувати, адже санкції в цьому плані діють анітрохи не гірше за кібератаки, і від переходу з "Макдональдса" на "Вкусно і Точка" ще ніхто не вмирав.

А в The Record зазначають, що даних у Росії хакнуто вже пристойно, і вони ще чекають на свого дослідника (винесено у заголовок). Тут я хотів би зазначити, що в паблік потрапляє лише мізерна частина даних і що громадськість не є споживачем (consumer) інформації, тому проблема полягає не в аналізі, а, скоріше, в координації, щоб перетворити отриманий доступ не на медійний (це другорядне завдання), а на економічний і фізичний ефект, що потребує часу. Але, здається, ми наближаємось саме до того моменту, коли росіяни від "звичайних" до "незвичайних" відчують його на власній шкурі. Якщо можна, звичайно, не доводячи до воєнних злочинів, але й не розширюючи їх список до порізаних пальців і збитих колін.

Джерело