Завоювати не означає підкорити: чому імперія Александра Македонського не пережила свого творця

Майже дві з половиною тисячі років тому один амбітний молодик здійснив те, що здавалося неможливим – об’єднав Схід та Захід. Ну, як – об’єднав? Він силою зброї пройшовся від східного Середземномор’я до Індійського океану. При цьому не зазнавши жодної поразки. Александр Македонський став символом успішного полководця. На нього рівнялися великі воїни наступні тисячі років. Проте його звершення виходять далеко за межі воєнних здобутків. Настільки, на скільки сам Александр, ймовірно, ніколи не задумувався.

Александр успадкував трон загиблого в результаті змови батька Філіпа у двадцять років. Його батько зумів володіючи маленькою, загубленою серед гір країною, підкорити майже усю Грецію, яка тепер дісталася у спадок його сину. Сам Александр у юному віці дуже сумував, що батько завоює усе на світі і йому нічого не залишиться. Сам македонський принц взяв участь у своєму першому поході ще у шістнадцять років. Ставши через чотири роки царем, Александр виявив, що світ достатньо широкий і місця для завоювань вистачить не лише йому, а й численним прийдешнім поколінням.

Греко-перські війни: що далі

Ще в кінці VI століття до н. е. грецькі міста-держави (поліси) стикнулися із загрозою зі сходу. На них напала хижа та жорстока Перська імперія. Проте несподівано для багатьох грецькі поліси, які змогли згуртуватися перед обличчям спільного ворога, перемогли гігантську перську імперію. В історію ця серія воєн, які тривали до середини V століття до н. е. увійшла під найменуванням «греко-перські війни».

Ці війни стали епічними через надто очевидну різницю між супротивниками. Персія та Греція були протилежними ледь не в усіх аспектах людського життя. Гігантська деспотична Персія воювала численною, але дуже слабко мотивованою армією, натомість маленькі демократичні, волелюбні поліси змогли зібрати не таку численну, зате вкрай мотивовану, ініціативну та креативну армію. Військо, яке боролося за право вільно жити на своїй землі, сенсаційно перемогло завойовників.

Сюжети, які породила ця серія воєн можна перераховувати досить довго, проте ключове питання: що ж далі? Адже історія не завершується як казка щасливим кінцем, а продовжує тривати. А далі йшло століття співжиття величезної та багатої імперії, яка програла експансію, проте зберегла свої сили та багатство. Проти численних дрібних грецьких полісів, які після нівелювання явної загрози пересварилися між собою і…врешті були підкорені іншою державою – тим самим царем Філіпом із Македонії.

Архаїчні горяни на чолі класичної Греції

Македонія була за межами грецького світу. Лише її царі з династії Аргеадів (правили країною орієнтовно з VIII століття до н.е.) вважалися греками. З легендою, цю династію заснував відомий герой Геракл. Тож македонські царі брали участь в Олімпійських іграх, натомість звичайних македонців греки вважали дикунами. Проте одного моменту «цивілізовані» греки не виявили у собі сил протистояти цим «дикунам».

Македонці розуміли усі переваги грецької культури, тож не знищили її, а навпаки перебирали собі. Так наставником того ж Александра став відомий грецький філософ Аристотель. Тож молодий правитель добре знав історію Греції і розумів, що настав час вписати своє ім'я золотими літерами в сторінки світової науки музи Кліо, здійснивши неможливе – знищити одвічного (на той час протистояння між грецькими полісами та Перською державою Ахеменідів тривало уже майже два століття).

Македонці на краю світу

На її завоювання пішло близько половини часу правління Александра. Далі невгамовний полководець рушив на схід – на землі, де не ступала раніше нога європейців. Македонські війська вирушили до Центральної Азії, де розгромили скіфів та перейшли річку Інд, де розгромили армію, споряджену «танками стародавнього світу», тобто бойовими слонами. Проте впіймавши справжній кураж, Александр розгромив і їх.

Македонську експансію зупинили самі македонці. Воїни Александра після восьми років практично одного довгого безперервного походу просто відмовилися йти далі до ріки Ганг, де як тоді вважалося мала закінчитися територія відомого світу, а саме Азії, як її уявляли давні греки.

Тоді Александр повернувся назад через Індійський океан, використавши для логістики свого війська флот. Проте питання куди це «назад»? Александр Македонський більше ніколи не повернувся до рідної Македонії. Навіть після смерті.

Він розмістив столицю своїх неозорих володінь у місті, яке вже в той час вражало усіх своєю старовинністю – Вавилоні. Там він готував похід вже цього разу на захід. Александр мав намір підкорити арабів та остаточно вирішити скіфське питання, захопивши їх сакральні землі, що знаходилися у Північному Причорномор’ї – зробити те чого так і не змогли зробити перси. Проте цим планам так і не судилося здійснитися, адже молодий правитель несподівано помер ймовірніше за все від лихоманки у віці неповних тридцяти трьох років.

Про військові звитяги Александра Македонського писано й переписано. Не менше є матеріалів з різноманітними теоріями його несподіваної ранньої смерті. Але не менш важливим моментом є його спадщина. Як завоювання понад двохтисячолітньої давності впливають на наше сьогодення?

Спадщина Александра

Імперія Македонського – це найбільша на той час відома імперія в історії людства. Суперечки можуть виникати лише на основі ранньої імперії Ахеменідів, наскільки загалом можна визначити реальні площі стародавніх держав. Врешті, Македонському на відміну від Ахеменідів вдалося здолати скіфів. Важливіше інше. Держава Александра – це перший, принаймні за часів писемної історії «Євразійський проект». Македонський володар вирішив силою зброї поєднати непоєднуване і зазнав фіаско.

Історія імперії Александра – це наочний приклад нетривалості будь-чого, що базується виключно на силі. Маленька країна внаслідок куражу свого правителя (звичайно були об’єктивні причини кожного окремо взятого успіху армії Александра – причини визначені аналітиками постфактум; але сукупність усіх цих обставин за короткий період життя македонського царя нічим іншим окрім фарту реально пояснити важко) силою зброї збільшилася у десятки разів. Але ж ми ніколи ніде не чуємо про Македонську імперію? Жодних суттєвих наслідків для самої Македонії, яка до речі, мало має спільного із сучасною європейською державою, ці завоювання не принесли. Скоріш навпаки. Александр став останнім повноцінним правителем династії Аргеадів, яка якраз і припинила своє існування не переживши чварів за те нечуване багатство, яке впало їй на голову.

Європа+Азія=Євразія

Сам Александр пробував проводити реформи, спрямовані на стабілізацію здобутої ним гігантської території. Його ноу-хау стали так звані «весілля в Сузах». Він намагався об’єднати Європу та Азію спільними шлюбами як між знаттю, так і між простими воїнами. Таким чином він мав намір отримати нову євразійську знать та не менш євразійську армію. Можливо, якби Александр правив довше, а теоретично його правління могло розтягнутися на кілька десятиліть, з огляду на вік царя, то з цієї ідеї справді вийшло щось оригінальне та унікальне. Проте жоден навіть наймогутніший володар на світі не може управляти тривалістю свого життя. Не зміг цього зробити й Александр. Тому маємо те що маємо. 

Імперія Александра досить швидко розпалася на менші частини. Її поділили його найближчі соратники — діадохи. Так проявляється інституційна неспроможність держави. Македонія не була організаційно готовою до такого розширення. Усе це лише доля випадку та ролі окремих особистостей. Першою з них, звичайно був сам Александр. Але його полководці теж здійснили свій внесок у ці перемоги, тож після його смерті, не дивно, що вони захотіли скористатися таким шансом. Та й врешті хто упустить можливість стати деспотом у величезній імперії, до того живши звичайним воїном десь на задвірках світу.

Воїни, які спустилися з архаїчного царства, що було далеко в горах стали володарями найзаможніших міст світу, своєрідних тодішніх мегаполісів, оповитими пафосом слави та багатства, які вважалися центрами світу. Чия б психіка таке витримала? Чвари та інтриги розпочалися одразу по смерті правителя. Суперечки виникали навіть над тим де його поховати, попри те, що покійний залишив чіткий заповіт – Александр хотів навічно спочити у Некрополі (місті мертвих) фараонів давнього Єгипту. Проте його тіло ніколи не дісталося ні туди, ані додому. Найдовше воно перебувало в Александрії – місті, яке заснував та назвав на свою честь Александр, які десятки інших міст. Тут воно було виставлене напоказ і до нього ходили наче до відомого музейного експоната відомі правителі наступних поколінь, поки воно безслідно не зникло в тумані історії в часи кризи Римської імперії.

Не усі діадохи пережили перші етапи поділу; дехто не дожив навіть до урочистого похорону (чим можна вважати спорядження саркофага із тілом померлого) Александра. Наступні кілька десятиліть його імперію сколихнули «діадохійські війни», які не пережила уже родина самого Александра. Увесь елліністичний світ трусило аж поки найживучіші діадохи уже в наступних поколіннях не утвердилися як повноправні монархи у своїх державах.

Елліністичний світ: корені нашого сьогодення

Цікаво, що ці династії правили у своїх царствах, які подекуди нагадували справжні імперії наступні кілька століть. Період, який отримав ціле найменування в історії – Елліністичний світ.

Це час, коли мандрівник міг більш менш (на скільки це взагалі було можливо у стародавні часи) вільно переміщуватися від Афін до долини Інду та від Мемфіса до оазисів Центральної Азії. Це перша така відома спроба глобалізації світу – об’єднання в певних соціокультурних рамках різних народів, цивілізацій та світоглядів.

Раніше для європейця протягом століть, якщо не тисячоліть Схід був чимось ворожим, закритим і загадковим. Тепер же ці «ворота» несподівано відкрилися. Вавилонська астрономія та єгипетська геометрія, грецька філософія та індійські знання разом із перською містикою. Усе це створило підґрунтя для цілковито нового світогляду, який заклав фундамент для того, що ми досі називаємо європейською цивілізацією.

Можливо у колективній свідомості європейців саме тоді зародилося бажання розширюватися та досліджувати щось нове, незнайоме десь там на сході у невідомих землях. Це вікно можливостей закрилося в часи пізньоримської імперії. Історичний маятник тоді розвернувся в іншу сторону і навпаки народи сходу почали проникати до Європи: гуни, араби, монголи. Аж поки в Добу Великих географічних відкриттів, він знову не змінив свій напрямок руху.

Україна: робимо висновки, точи осторонь

Територія сучасної України опинилася поза імперією Македонського, але була долучена до елліністичного світу через наявні у Північному Причорномор’ї грецькі колонії. Проте історія держави Александра є певною мірою посібником для невеликої вільної держави, яка живе на фронтирі поруч із гігантською деспотією. З іншого боку вона є повчальним прикладом Давида, який здолав Голіафа. Перемогти велетня важко, але що робити потім, коли великої недосяжної мети досягнуто?

Також в нашій історії яскраво відгукуються різноманітні сюжети. Тут і боротьба між воєначальниками легендарного володаря (давня історія) і поділ територій між захланними спадкоємцями, і перейняття слабше розвинутими народами культурних досягнень більш цивілізованих держав, в незалежності від того хто кого завоював.

Коротке життя Александра було насичене подіями. Його звершення стали настільки масштабними, що уже майже дві з половиною тисячі років прийдешні покоління черпають звідти неймовірний досвід, мабуть, кожне наступне покоління знаходитиме у цій історії для себе щось нове.