"Елвіс". Фільм про те, як короля рок-н-ролу знищив демон, якого класно зіграв Том Генкс

Відомий голлівудський режисер Баз Лурман ("Ромео + Джульєтта", "Мулен Руж!", "Великий Гетсбі") зняв потужний фільм про складні взаємини Елвіса Преслі та його продюсера полковника Паркера. Продюсер побачив у співаку геніального артиста, який може зробити найбільш продаване шоу світу. Разом вони цього досягли, але Паркер позбавив свого підопічного свободи, посадивши в золоту клітку розкішного способу життя та на кабальні контракти. Все разом це вбило найбільшого артиста в 42 роки.

Про що фільм База Лурмана "Елвіс"

Баз Лурман вміє створити інтригувальну атмосферу та красиво подати персонажів, які стали легендами. І тут не важливо, чи це літературні герої, на кшталт Гетсбі чи Ромео, чи реальний артист, який став культовим за життя. Баз Лурман вміло використовує міфи, роблячи їх максимально зрозумілими всім і наближаючи до глядача.

Наприклад, у картині перший серйозний виступ Елвіса (Остін Батлер) обставлений як магічний ритуал. Спочатку юний Елвіс слухав негритянський госпел і блюз у протестантських церквах. Преслі звернув увагу, що шаманська чорна музика дуже добре лягла у русло свіжовигаданих служб протестантських церков Америки. Він побачив, що створений там особливий настрій — суміш молитов і музики — досить швидко допомагає темношкірим парафіянам впадати у транс. Він запам'ятав ці прийоми та їхню дію на маси.

Й ось новачок — на сцені, білий хлопець виконує чорну музику. Й одразу — найсильніша, трансова реакція жіночої частини зали, зокрема на сексуальні ритмічні рухи співака. Що стосується музики, то Лурман у цій сцені майстерно вставив у виконання Елвіса фатальні повискування електрогітари. Такого інструменту не могло бути в 1955 році — так "завила" вона наприкінці 1960-х. Але режисер хоче в принципі показати магічні можливості року, те, як якась нова електрична сила майже містично впливає на юних слухачів та особливо слухачок — буквально зносить їм дах.

Через лаштунки за юним обдаруванням стежать уважні очі продюсера полковника Тома Паркера (Том Генкс), який не був ні полковником, ні Томом, ні Паркером. Імпресаріо був голландського походження — справжнє його ім'я Андреас Корнеліс ван Кейк. У 1955 році йому було 44 роки, кордон США він нелегально перейшов у 1920-х. Взяв собі "американські" ім'я та прізвище. У 1946 році був присвячений у полковники — на півдні США це почесний титул, а не звання. Проблеми з документами переслідували Тома Паркера все життя, тому він не дозволяв Елвісу Преслі гастролювати десь за межами Штатів.

Паркер точно підходив під формулу США: заповзятливий емігрант — вигідне діло — збагачення, тобто — американська мрія. Він слідував їй неухильно. І на момент зустрічі з Елвісом був успішним продюсером двох співаків кантрі середньої руки.

Весь 2,5-годинний фільм коментує саме Паркер. Про те, як він починав сніговиком у шоу ярмаркових цирків, де досконало освоїв мистецтво "відморожувати гроші в публіки". За іронією долі одним із його підопічних до Преслі був співак на прізвище Сноу (англ. "сніг").

Паркер саме тоді зрозумів: публіка прагне побачити яскраве балаганне шоу, щоб отримати якесь заборонене задоволення. Коли він побачив Елвіса то, вирішив: цей хлопець — найкрутіша спокуса, яка тільки може бути, щоб опинитися в центрі такого шоу. Треба не прогаяти шанс. "Можна 10 разів звалювати дурня, але головне — 11-й раз зробити розумно", — любив повторювати полковник Паркер. Саме так він і зробив, одразу уклавши багаторічний контракт з Елвісом Преслі.

І почав його оберігати, як курку, котра несе золоті яйця. Елвіс, який закоханий у чорну музику і співає її (блюз і госпел із нотками кантрі) виступив проти закону про сегрегацію, що обмежує права чорних, і загримів у в'язницю. Мудрий Паркер швидко вирішив, що настав час зірці в армію — це краще, ніж залишатися за ґратами. Елвіс із рок-бунтаря-початківця перетворився на законослухняного солдата і громадянина. І завжди, коли траплялися політичні вбивства — Мартіна Лютера Кінга чи Джона Кеннеді, Том Паркер радив зірці триматися від політики далі, а до грошей — ближче. На завершення угод Том був мастак. Зокрема й щодо свого контракту зі співаком, де частка Паркера з 25% зросла до 50%.

У чому була таємниця стосунків Паркера та Преслі?

З одного боку, це було схоже на угоду Мефістофеля та Фауста, але з іншого — Паркер десь замінив Елвісу батька — справжній тато, який отримав колись дворічний термін за звинуваченням у підробці чеків, завжди був для нього скоріше негативним прикладом.

І взагалі Елвіс вважав за краще довго залишатися дитиною, якою тепер опікується Великий Тато. Елвіс — це лише творчість, Паркер — їхній спільний квиток у респектабельність, до якої тяжіли обидва. Але поступово Елвіс остаточно перестав контролювати своє життя. Витрати. Загули. Він платив за це 30 концертами на місяць: допінгами — щоб співати, та снодійним — щоб спати. Здоров'я котилося по похилій.

Одна продюсерська команда хотіла "перезавантажити" короля рок-н-ролу в 1969-му — одягла у шкіру тощо, але Паркер переманив Преслі дорогим контрактом із готелем у Лас-Вегасі. Карт-бланш: Преслі може обирати для своїх концертів "все найкраще" І він це одержав.

Тоді ж Елвіс почав вигадувати свої незвичайні концертні костюми: суміш мундира з царським вбранням. Однак незабаром помітив на собі золотий нашийник: "Гончий пес" (знаменитий ранній хіт Hound Dog), яким він був, опинився на прив'язі. Артистичний разючий бунт, який у фільмі Елвіс влаштує Паркеру — одна з найкращих сцен стрічки. І що з цього вийде?

І яким би не був товстий Елвіс, котрий втратив до сорока років фізичну форму (їв цукерки, як дитина, крім "хімії"), коли він співає фінальну річ на своєму останньому концерті — важко стримати сльози.

У його голосі ми чуємо ангела, але на горлі співака тримав руки диявол.

Для Тома Генкса полковник Паркер — це видатна негативна роль: нарешті йому попався не надто привабливий персонаж. Завдяки віртуозній акторській грі ми досконало розуміємо мотиви полковника. Зокрема його репліку про свого підопічного: "Його вбило ваше кохання". Так, роман із публікою в Елвіса не слабшав, він віддав глядачам усього себе.

Після картини зрозуміло, що за будь-яким барвистим шоу завжди стоїть чиясь сіра тінь. Паркер пережив свого артиста на 20 років, доживши до 87-ми. Полковник чимало заробив і на смерті короля рок-н-ролу, але й поганої слави набув — тут нічого не вдієш.