"Картковий податок". Чому українська роздрібна торгівля проти еквайрингу

Після того, як звільнили, нарешті, Суецький канал, я дуже сподіваюся, що також благополучно звільнять і підприємців від банківського "карткового податку на еквайринг".

Спілкуючись з багатьма колегами-ритейлерами, неважко дійти висновку, що банківський еквайринг забирає до 50% від прибутку.

Хочу показати альтернативний кут зору на цю вельми широко освітлену в соцмережах проблему.

Через те, що з боку ритейлу фронтменом виступив мій тезка Владислав Чечоткін, а з боку банківського бізнесу Олег Горохівський, може скластися неправильне враження, що це війна Rozetka проти монобанк.

Насправді, це далеко не так. Весь роздріб України кровно зацікавлений в зменшенні цієї дорогої і невиправданої для ритейлу комісії.

У чому принципова відмінність сьогодні в Україні ритейлу від банківського бізнесу:

Ритейл складається виключно з приватних компаній. Я не знаю жодної державної роздрібної сітки. Ритейл не є привабливою індустрією для держави. Там не можна заробити екстра-гроші й, тим більше, там нічого "пиляти".

Памʼятається, рівно 10 років тому, коли представники Пшонки та Януковича віджимали наш бізнес, вони не були зацікавлені в його довгостроковій експлуатації. Мати справу з низькомаржинальним, складноопераційним ритейлом сенсу особливо не було.

Сенс був перевести весь кешфлоу на себе, і не розраховуватися з постачальниками за товар, поки джерело не вичерпається.

Ритейл, будучи приватним, працює в тісній взаємодії з банками. І наш ритейл зростав, багато в чому, завдяки банкам. Здебільшого, це були приватні та етичні банкіри. Державні банки нам не сильно допомогли в розвитку бізнесу.

Що важливе зʼясувалося з битви титанів Чечоткін-Гороховський.

1. Багато дізналися нове модне слово "інтерчендж".

2. Але, головне, всі дізналися, з чого саме він складається.

До нещодавнього часу, коли ти приходив до банкіра з проханням про зниження еквайрингу, ти отримував два типи відповіді:

• від етичних банкірів, що це неможливо, тому що всередині закладена дуже висока собівартість. Й, у більшій своїй частині, ця відповідь була правдивою. Просто вона не розкривала всю правду.
• від інших банкірів, що всі гроші йдуть основним операторам платіжних систем Visa і MasterCard.

Остання відповідь виявилася неправильною, і цей міф був розсіяний повністю, завдяки громадській дискусії, тому що їхня комісія виявилася нижче 0,1%.

А, от, щодо першої відповіді, мало де у відкритих джерелах можна було знайти з чого саме складається інтерчендж, що з 2-х відсотків еквайрингу 1,6% йде емітенту карти, а 0,4% йде тому, хто поставив термінали в роздрібну мережу.

Й ось тут починається найцікавіше, оскільки більшість емітентів — це держбанки Приват та Ощад, а здебільшого, Приват, то ті приватні етичні банкіри, які відповідали про високу собівартість, говорили абсолютну правду.

Тому що, в кращому випадку, заробляють частину від 0,4%. Домогтися того, щоб в ритейлі стояли тільки їх термінали, досить складне, з точки зору етики, завдання.

Вони не чинять такий тиск на клієнтів, як це робить Приват. І навіть, якщо ти не маєш взагалі ніяких терміналів Привату, то тобі все одно подзвонять кілька разів місяць і запропонують або те, що тобі не потрібно — "банківське обслуговування та відкриття рахунку"; або те що ти не можеш отримати за визначенням — "кредити за нульовою ставкою".

Відмовитися від цього "сервісу" неможливо, навіть якщо у тебе є персональний банкір. У мене не вийшло.

На відміну від домінування державних банків, що становлять абсолютну монополію на ринку платіжних карт, роздрібна торгівля дисперсна і там немає не тільки держсектору, а й домінантних гравців. Ніхто не займає частку ринку, що вимірюється двома цифрами в процентах. Не кажучи вже про більше 50%, як у держбанків.

Таким чином, конкуренція змушує ритейлерів знижувати ціни.

Онлайн-ритейл чинить величезний тиск на офлайн-ритейл, і чиста рентабельність бізнесу не перевищує у ритейлу, який пробиває всю свою виручку на касі, більше 2%.

Таким чином, банківський еквайринг забирає до половини від всього прибутку. І це за нормальний рік. А зараз вже 2-й рік, який не можна назвати нормальним. А комісія з еквайрингу все ще залишається незмінною.

Банкіри стверджують, що якщо ціна на еквайринг впаде, то це не відібʼється на ціні для покупця.

Ритейлери були б щасливі мати більшу прибутковість, щоб швидше розвиватися і робити швидший ремоделінг, оновлюючи магазини.

Але, на жаль, на дисперсному ринку, де панує абсолютна досконала конкуренція, в обох каналах продажів, де онлайн прогинає та опускає ціни офлайн, де ціни можуть змінюватися багато разів на день, а найбільш передові ритейлери ставлять електронні цінники, що дозволяють робити переоцінки миттєво, питання "залишити собі маржу від зекономленого еквайрингу" взагалі немає.

Ще один момент.

Ритейлери збільшують обсяги продажу щороку. Це дозволяє їм компенсувати ціни, що постійно знижуються, для споживачів, додатковими знижками від постачальників, зниженням оренди в торгових центрах та іншими видами економії на масштабах.

Простим рішенням могло б бути, якби представники банків і торгівлі сіли за стіл переговорів. І, як мінімум, разово, з урахуванням гігантського зростання виручки через картки, зменшили б обсяг комісії вдвічі.

Але "переговори" проходять цікавим чином. Спочатку круглий стіл збирає президент, де присутні, переважно, зацікавлені в еквайрингу.

А потім окремо збираються банкіри з представниками платіжних систем без представників ритейлу і вигадують "цікаву схему", де вони нібито передають 1% клієнтам через знижку на картці, що не змінює загальну комісію для ритейлу.

Монополіст міцно тримає позицію. І єдина сила, здатна зруйнувати силу монополії — це держава. Пікантність ситуації становить той факт, що й монополія ця державна.

Але залишити зараз, як є, вже неможливо.

Коли вода кипить, треба підняти кришку і випустити пар.

Інакше наслідки можуть бути такими ж, як два президенти тому, коли був насильно утриманий курс 8, замість того, щоб трохи відпустити його і зробити 12. Отримали, зрештою, 30.

Тому, зараз і триває битва за ухвалення цього закону. І мирним шляхом було б домовитися точно дешевше.

Але якщо немає такого бажання домовлятися, то ритейл влаштує і ухвалення закону.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.