Незручна правда. Що залишилося за кадром "звільнення" Слов'янська

Набридло повторюватися. З року в рік святкують "звільнення" Слов'янська. З року в рік я, як свідок подій, пишу одне і те ж. Це написано було в минулому році:

"Звільнення" Слов'янська Петро Олексійович назвав "блискучою наступальною операцією". Залишилося тільки нагородити Гелетея орденами Кутузова та Олександра Невського. І орденом Червоної Зірки за багаторазове підняття прапора над "взятим" містом. І неодмінно дати Золоту медаль невідомому поки що герою, який переміг правду на скрижалях новітньої історії України.

Слов'янськ ми не брали. Слов'янськ Гіркін залишив — організовано і спокійно, пустивши для відводу очей бронегрупи на вірну смерть. Усі знали, що Гіркін йде. Доносила розвідка, повідомляли місцеві, говорили в прямому ефірі бойовики.

Збиралися довго, йшли не поспішаючи. Коли терміново прилетів Гелетей та піднімав прапор перемоги в Слов'янську, загони бойовиків ще стояли в Краматорську.

Вихід Гіркіна з кільця — перша велика поразка України в цій війні. І перша велика брехня. Потім був розстріляний сектор "Д", була "взята" Саур-Могила, був Іловайськ, Шахтарськ, Луганськ, загибель ІЛ-76, два аеропорти, Дебальцеве...

Усього цього могло не бути, якби Гіркіна не випустили зі Слов'янська. Якби його знищили на марші. Якби не дали йому зібрати розрізнені сили сепаратистів в один кулак. Якби не зрадили...

Якби ... — І тоді ми б відзначали не "звільнення" Слов'янська, а закінчення війни.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.