Ціна влади: як Ердоган хоче змінити майбутнє Туреччини, використовуючи війну в Ізраїлі

Учора президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган у ході мітингу в стамбульському аеропорту Ататюрка виголосив настільки різку промову на адресу Ізраїлю та Заходу, що у багатьох тут же виникло безліч тривожних питань щодо подальшого розвитку подій на Близькому Сході.

І справді, коли протягом останніх трьох тижнів обговорювалося питання рівня загроз і загострення на Близькому Сході, то в першу чергу враховувалися ризики втручання у протистояння Ізраїлю та ХАМАС контрольованих Іраном угруповань, таких як, наприклад, Хезболла, або, максимум, самого Ірану. Але Ердоган своїм жорстким виступом актуалізував питання про зовсім несподівану сторону конфлікту.

Невже Туреччина справді може силовим шляхом втрутитися в контртерористичну операцію Ізраїлю, перетворивши їх у повноцінну війну? Щоб отримати відповідь на це питання, слід трохи поринути у турецьку внутрішньополітичну передісторію.

Внутрішня політика

Цього року у Туреччині проходили президентські вибори, і Реджеп Ердоган був буквально за крок від поразки. У другому турі Ердоган набрав 52,18% голосів підтримки, тоді як опозиційний кандидат Кемаль Киличдароглу отримав 47,82% голосів. Кемаль Киличдароглу буквально дихав у спину Ердогану, що стало наслідком популярності його політичної сили у Туреччині.

Але повернемося ще на деякий час тому і згадаємо місцеві вибори в Туреччині в 2019 році. Тоді вперше за 25 років мером Стамбула став не провладний кандидат. На місцевих виборах 2019 року переміг Екрем Імамоглу.

А тепер найголовніше. Реджеп Таїп Ердоган і очолювана ним Партія справедливості та розвитку (ПСР) є прихильниками ісламського консерватизму, і навіть більше – багато в чому зневажають ідеї Кемалізму, зокрема – секуляризм. Тобто ставка ПСР та самого Ердогана робиться на консервативний, релігійний електорат.

Але спиратися на такий прошарок у суспільстві, в якому століття вирощувалась світськість, стає все важче. І втрати позицій ПСР і самого Ердогана доказ цього.

У свою чергу, у Ердогана з’явилася можливість об’єднати консервативне суспільство Туреччини, підвищивши свою електоральну стабільність, скориставшись як би це цинічно не прозвучало, але трендовою інформаційною хвилею на Секторі Гази.

А тому, у виступі Ердогана, пронизаному саме релігійною тематикою, що робить його ще абсурднішим з урахуванням місця, де це відбувалося (аеропорт імені Мустафи Кемаля Ататюрка), проглядається швидше політичний популізм, ніж реальна готовність президента Туреччини оголювати ятагани. Ось тільки цей популізм, якщо й допоможе самому Ердогану утримати позиції ще на один термін, то Туреччині навряд чи обіцяє зовнішньополітичний добробут.

Не загрожуй війною, не будучи готовим, воювати

У цьому розділі багато хто, напевно, очікує побачити щось на кшталт порівняння мілітарного потенціалу Туреччини та Ізраїлю, чим може турецька сторона, не маючи спільного сухопутного кордону з Ізраїлем, загрожувати Єрусалиму. Але цього тут не буде. З однієї простої причини.

Всі ці красиві графіки та ілюстрації, у якої армії скільки танків, винищувачів та артилерії – це забави для дилетантів. Насправді війни починаються, ведуться і виграються не лише кількістю, а й якістю, а також рядом інших супутніх факторів. Один із найзлободенніших і досі прикладів, що кровоточать – війна в Україні. Якби висновки робилися за графіками та красивими картинками про військовий потенціал України та росії, то українська оборона мала б зруйнуватися… ні, не за три дні, але вже точно не протрималася б як зараз понад півтора року.

В Ізраїлю є одна відмінна властивість, яку, гадаю, слід запам’ятати кожному сусідові, що пускає жовч. Якщо Ізраїль не чіпати, він живе собі тихо, мирно, розвиваючись, будуючи майбутнє. Але варто Ізраїль зачепити, то він починає розростатися. Бажаєте миру? Не приводьте до війни. 75 років історії ізраїльської держави тому приклад.

І якщо Ердогану хочеться пограти в сильного лідера, то йому не заважало б вивчити в деталях досвід Анвара Садата, як маючи тотальну і всебічну перевагу, можна не просто програти все, а й опинитися на крок до втрати навіть своєї власної країни. На крок до втрати посади Ердоган опинився цього року, навіщо ж заводити себе в історичну петлю, з якої ще нікому не вдавалося вибратися?

Залишати слід в історії на віки можна і без воєн. Погано, що мало хто це розуміє. Але все-таки хочу сподіватися на те, що слова Ердогана, це більше для внутрішнього політичного споживання, ніж для зовнішнього.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело