Росія не повинна перемогти: чому найкращим способом підтримки України Заходом стане її прийом до НАТО

Широко поширена думка, що істина — перша жертва війни. Конфлікт в Україні не є винятком.

Одна з найпоширеніших версій брехні, поширюваної Володимиром Путіним і його поплічниками, полягає в тому, що Росія фактично перебуває у стані війни з НАТО. Це дає змогу більш аргументовано пояснити те, що відбувається, матері або вдові ще одного молодого російського призовника, який загинув у бою: його зображають героїчним патріотом, який воює за захист своєї батьківщини від могутності понад 30 західних країн.

Правда, звичайно, зовсім інша. 24 лютого минулого року Росія зробила спробу неспровокованого повномасштабного вторгнення в Україну, вважаючи, що зможе за кілька днів захопити свого меншого сусіда без істотної реакції НАТО.

Україна, на превеликий жаль, не є членом НАТО, хоча вона вже давно є "партнером" НАТО, починаючи з 1994 року, через три роки після розпаду Радянського Союзу. Якби Росія була повноправним членом НАТО, вона навряд чи спробувала б вторгнутися в Україну, побоюючись масованої відплати з боку Заходу.

НАТО — Організація Північноатлантичного договору — була створена 1949 року 12 країнами, включно зі США, Великою Британією, Канадою та Францією. Наразі до її складу входить 31 член по всій Європі та Північній Америці, які погодилися допомагати один одному, якщо один із них зазнає нападу.

Україна стала б членом НАТО вже завтра, якби ця пропозиція їй була на столі переговорів, але на сьогодні це не так — країни-члени побоюються, що це призведе до масштабної ескалації конфлікту в Східній Європі. Отже, країни НАТО продовжують надавати Україні зброю та іншу допомогу, але не розміщують свої збройні сили на її території.

В есе, опублікованому раніше цього місяця, головнокомандувач України генерал Валерій Залужний дав реалістичну оцінку війні, яка триває вже 21 місяць. Він припустив, що конфлікт зайшов у своєрідний глухий кут і наближається до стадії "статичних і виснажливих бойових дій".

І що тепер? З початку війни я відвідав другу за величиною країну Європи п'ять разів, провівши більшу частину цього часу в містах і селищах, розташованих поблизу лінії фронту. Я опитав незліченну кількість українців, як військових командирів, так і цивільних осіб, щоб дізнатися їхню думку.

Мрія українців полягає в тому, що Захід, особливо США, надасть їм необмежену кількість винищувачів F-16 та інше високотехнологічне озброєння, щоб вони могли перемогти. Але це не більше ніж мрія за нинішнього стану речей, а також у міру того, як "втома від війни" і ціна конфлікту зростають.

Є ще два похмурі сценарії, про які зараз українці подекуди говорять приглушеним тоном. Перший — врятувати більше життів унаслідок часткової капітуляції, внаслідок якої Україна неохоче поступається частиною своєї окупованої Росією території, можливо, Криму і земель на сході, в межах мирної угоди.

Другий сценарій, теж непривабливий для українців, — це війна на виснаження, яка, можливо, триватиме десятиліття і більше, і яка знову буде вигідна Росії. До війни населення України становило трохи менше ніж 44 мільйони осіб (зараз воно набагато менше), як порівняти з населенням Росії, яке становило майже 150 мільйонів. Отже, у тривалій війні з її більшою живою силою Росія поступово отримає перевагу.

Однак є третій, більш привабливий сценарій, який я захищаю сьогодні. Це необхідно для прогресу на політичному та дипломатичному фронтах — одночасно підтримуючи Україну у військовому аспекті та запроваджуючи санкції проти Росії, — щоб країна просувалася до членства в НАТО та більшого захисту, і краще раніше, ніж пізніше.

Примітно, що минулого тижня Україна просунулася на крок ближче до членства в ЄС, але саме членство в НАТО, в кінцевому підсумку, набагато важливіше. Певного прогресу в цій галузі вже досягнуто, але необхідно домогтися більшого.

Важливо

Україну – у НАТО, але не всю. Чому не варто відкидати ідею ексгенсека Расмуссена

Станом на липень НАТО погодилася, що Україні не обов'язково завершувати процес Плану дій щодо членства, що є однією з двох звичайних вимог, яким зазвичай мають відповідати потенційні члени. Це означає, що шлях України до членства тепер буде "одноетапним процесом": її запрошення на вступ надійде, коли союзники погодяться і умови членства будуть виконані.

Крім того, група промислово розвинених країн "Великої сімки" (США, Велика Британія, Канада, Франція, Німеччина, Італія і Японія) прихильна до так званих "гарантій безпеки", щоб допомогти Україні вести війну в короткостроковій перспективі та гарантувати, що після закінчення цієї війни Росія ніколи більше не спробує вторгнутися в межі свого сусіда. Президент Зеленський привітав ці "гарантії" як спосіб просування вперед, але наголошує, що їх не слід розглядати як альтернативу членству в НАТО в довгостроковій перспективі.

Один проникливий український депутат сказав мені: "Я вважаю за краще визнати, що ми не зможемо домогтися перемоги негайно. Що це буде поетапний процес, який веде до досягнення наших цілей — єдиної і суверенної України та ситуації, за якої Росія ніколи більше не загрожуватиме нашим кордонам. З огляду на поточну ситуацію, членство в НАТО навіть важливіше, ніж негайне звільнення наших територій".

Насправді, процес набуття Україною членства в НАТО може бути набагато повільнішим, ніж хотілося б цьому депутату та іншим. Однак зрештою всім нам, зокрема країнам Заходу, іноді доводиться обирати "найменш гірший варіант".

Єдиним результатом цієї війни, якого НАТО ніколи не повинна допускати, є те, що Росія переможе свого сусіда. Слід також пам'ятати, що хулігани, дворові заводили чи світові лідери, часто відступають, коли їм кидають виклик.

Дати змогу Україні стати повноправним членом НАТО і пов'язані з цим ризики, безумовно, краще, ніж дати змогу такій злій державі, як очолювана Путіним Росія, поглинути частину або навіть усю Україну. Це було б одночасно зрадою Києва і, безсумнівно, надіслало б світові неправильний сигнал у той час, коли глобальний мир крихкий, як рідко коли раніше.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело