Одного героїзму мало. Як має змінитися Україна, щоб перемогти

Сувора правда полягає в тому, що попри героїзм, якщо не змінимо стратегію, ми програємо. В довгостроковому вимірі так стається завжди, коли поверхневість зустрічається з системністю, а імітовані державні інститути з реальними. Це як у взаєминах між людьми, якийсь час ти можеш "на хайпі" вдавати те, ким не є, навіть мати якісь результати, але з часом суть буде викрито і плоди будуть відповідні. Погано, коли ці плоди стосуються інших доль і життів.

Розрив в економічному, військовому та політичному вимірах між нами та противником відчутний вже, а при збереженні поточних трендів через рік він буде в кілька разів разючішим.

Нижче — кілька аспектів, дуже загально, просто, щоб не бути голослівним.

Щодо економіки, жодної з цілей західних санкцій не було досягнуто, ані падіння ВВП РФ на 30%, ані скорочення імпорту на 50%. Натомість, експорт РФ, в порівнянні з минулим роком, зріс на 20%. Сьогодні Росія має практично необмежений фінансовий ресурс на війну. Більше того, за поточних цін на нафту корегування санкцій не змінить загальної динаміки.

В України ж немає жодної стратегії переведення економіки на воєнні рейки, що в умовах політичної турбулентності на Заході є єдиним можливим сценарієм виживання нашої країни.

Важливо

Європа більше не хоче мігрантів. Що означає для України перемога радикалів у Нідерландах

Нижче про природу цієї політичної турбулентності, адже це один з ключових викликів, який теж не взявся на пустому місці, був очевидний задовго до початку війни і мав враховуватися. Спецслужби РФ вдало осідлали загальний контрконсервативний політичний тренд на Заході і з горизонтом планування орієнтовно в 5-10 років працюють над приведенням до влади в західних країнах власних проксі. Перемога ультраправих в Нідерландах, країні-лідері коаліції F16, свідчить, що просуваються росіяни вкрай непогано. Ми ж масштабами подібних операцій не мислимо взагалі, з’ясовуємо наразі стосунки на кордоні з поляками.

Щодо військово-промислового комплексу та виробництва власних озброєнь. Низка провідних українських експертів десь так 100500 разів не лише констатували відсутність державної стратегії в цьому напрямку, але й запропонували власні бачення. Втім, проблема не в тому, що в нас немає стратегії, а в тому, що вона нікому не потрібна. При цьому, професійна спроможність поточного уряду реалізовувати взагалі будь-які стратегії не те, щоб навіть складні економічні, а взагалі будь-які, стоїть під великим знаком запитання. В той час, як в Росії будують заводи з виробництва озброєнь, наша Держаудитслужба обмежують виробників дронів, які подекуди попродавали хати й машини, щоб вкластися й допомогти ЗСУ. Але допомога ЗСУ — пріоритет не для всіх.

Я можу довго продовжувати, але задля чого? І так все зрозуміло.

Якщо не змінимо підхід, програємо. Це те, що ми на цифрах повинні комунікувати західним політикам і їхнім виборцям, а не розказувати про міфічний (кривавий) контранаступ.

Це те, що влада, якби в якомусь уявному світі це усвідомила, мала б мудро й обережо комунікувати з суспільством. Щоб ми мали шанс змінитися й мали шанс перемогти.

Зрештою, спільний ворог — це єдине, що насправді й надовго об’єднує українців. Тому відверте, "якщо не змінимося — програємо", за правильної "упаковки", це ще не сама поразка, це можливість.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело.

Важливо

Перемога у 2025 році. Як зробити цей сценарій реальним для України