Війна проти Грети Тунберг. Як президент Аргентини оголосив бій соціалізму у Давосі

Соціалізм виходить із моди

На форумі в Давосі сталася дивовижна знакова подія. На ньому виступив новоспечений президент Аргентини Хав'єр Мілей. Його називають радикальним лібертаріанцем, який отримав країну з річним зростанням цін у 143%, інфляцією в 210% і тотально одержавленою економікою. Мілей — політик без значного досвіду і кабінетний економіст. Ми не знаємо, до чого призведуть обіцяні ним радикальні реформи. Важливо те, що він прийшов до влади на хвилі бажання виборців бачити президента "не такого, як попередники".

Хоч би як усе склалося, Мілей уже увійшов в історію своїм дзвінким ляпасом, який він вліпив давоській камарильї — усім цим Швабам та іншим батькам "нової реальності", а головне — латентним соціалістам, що затягли світ у ту дупу, в якій усі ми перебуваємо.

Деякі уважні громадяни ламають голову: у чому завинило людство, знову потрапивши під "чарівність" соціалізму? Мені здається, все просто: мода. Соціалізм був завжди — він рухомий людською заздрістю і лінню. Івани-Дураки на печі, з якої вилітають пироги, були в різних іпостасях у всі часи у всіх народів. Карл Маркс оформив цю мрію плебсу в навколонаукову теорію, вигадавши класову боротьбу (а чому не статеву, не расову або ще нескінченну кількість інших?). Ми, звісно, знаємо, що вина експлуататорів-світожерів — у додатковій вартості, яку ті забирають у трудящих. Тобто, інвестиції, ризики, менеджмент — це все нічого не варте. Міра праці — втома, і крапка!

І ось на цьому маренні забродили дріжджі соціалізму наприкінці 19 століття. Вони призвели до низки соцреволюцій, які перемогли, про що не всі знають, не тільки в Росії, а й в Азії, і в Угорщині, і в Баварії. У всіх випадках коїлося страшне свавілля, і головне — грабіж. Угорський соціалізм проіснував кілька місяців, баварський — кілька тижнів. І тільки російський, завдяки видатним організаторським і демагогічним здібностям Леніна і збігу маси факторів, переміг. За цією перемогою пішли голод, розруха і табори.

Події в Росії викликали грандіозний інтерес економістів. Нарешті ідеї Маркса та інших теоретиків соціалізму можна було помацати. Організовувалися наукові конференції, розгоралися дискусії, кожен крок радянської влади глибоко аналізувався. Не вдаючись до теоретизування, згадаємо "Соціалізм" Людвіга фон Мізеса — безсмертну і провидницьку працю найяскравішого представника австрійської економічної школи. У книзі, датованій 1922 роком, фактично винесено вирок ідеям марксистів-леніністів. Висновок Мізеса простий, як пучок петрушки: планова економіка — це дефіцит, це дорожнеча, голодомор, диктатура і пригнічення всіх форм свободи.

Для остаточного підтвердження геніальності цих висновків довелося трохи почекати. Але, здавалося б, після руйнування Берлінської стіни всім усе стало очевидно. Але ні! Ця подія ознаменувала одну малопомітну подію: світ став однополярним, зникла політична конкуренція, капіталісти — творці всіх матеріальних благ на землі — відкинулися в кріслі й закурили товсту сигару. Вони курили її понад тридцять років, не помічаючи, як світ котиться в тартарари. Про це їх поінформував Хав'єр Мілей. Його виступ — відкритий бунт і свідчення повторного знецінення соціалістичної казки.

На час появи Мілея у світі знову запанувала мода на ідіотські марксистські ідеї та їхні позашлюбні діти — екоактивісти, борці за гендерну рівність і БЛМ. Знову плебс забажав усе відняти і поділити. Знову бути багатим стало непристойно. У підсумку люди розучилися боротися, працювати і думати. Знову на цивілізацію насунулася небезпека диктатури. Цього разу — диктатури плебсу. Він захопив світ за допомогою соцмереж, з ним почали загравати капіталісти і політики, які перейшли на жаргон простолюдинів. Цим натовпом слід було якось керувати, і тут з'явився Шваб зі своєю "новою реальністю" і Гретою Тунберг. Лідери світу зверталися не до еліти, не до тих, хто творить цей світ, а до маси, що мукає, — улюбленця будь-якого диктатора і політичного шахрая-популіста.

Здавалося б: вони перемогли, Грета Тунберг підросте і неодмінно стане прем'єр-міністром або президентом. Але проблема в тому, що вона та її послідовники — неосвічені й дурні, як і весь плебс. А отже, всі ці грети, які захопили нашу цивілізацію, не зможуть її утримувати. Сьогодні це починають розуміти навіть найупертіші фанати Тунберг і Шваба. Океанські яхти, ракети і навіть йогурт виробляють люди зовсім іншої породи — кляті капіталісти, які забирають додану вартість у тих, хто на них працює і самостійно не здатний навіть розрахувати сімейний бюджет, тому змушений брати мікрокредити в світожерів-капіталістів.

Власне, про це і говорив у своїй промові Мілей. Раніше про те саме твердили інтелектуали і просто освічені люди. Їх не чули — все це складно і нудно. Сьогодні один з їхніх представників отримав владу і кинув звинувачення в обличчя організаторам сучасного шабашу соціалізму. Соцідеї, що пустили коріння в економіку, блокують розвиток, світ деградує на очах, і це не може тривати вічно. Звідси — маса проблем: війна в Україні і далі — скрізь. Тому що світ окупували негідники і дилетанти, готові на будь-який злочин і на будь-яку брехню, аби тільки вона подобалася безмозкому інертному плебсу, який бажає тільки забирати і ділити. Але він не розуміє, що дуже швидко ділити буде нічого. Поки західний світ, який допустив цю економічну розпусту, не може ділитися з нами снарядами 155 калібру, завтра не зможе захистити себе від орд зі Сходу та Азії, потім почнуться перебої з хлібом і з'являться табори...

Промова Мілея — це історична подія. Але світ буде врятовано тільки після остаточного програшу соціалістичних ідей. А це ніхто не може гарантувати: у нинішньому світоустрої дуже багато впливових людей почуваються комфортно, у їхніх руках — величезні гроші та влада. Вони не погодяться ділитися ними з власної волі. Попереду — наполеглива боротьба, і жертви неминучі. Тож побажаємо Мілею успіху у викоріненні аргентинського соціалізму.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо

"Скеля" Джонсон — у президенти США. Чому знаменитості відіграють дедалі помітнішу роль у політиці