Розграбована спадщина. Що відомо про столицю Золотої Орди і чому її неможливо знайти

Сарай, також відомий як Сарай-Бату або Старий Сарай, був стародавнім містом, розташованим у пониззі Волги. Як випливає з назви, місто заснував у середині 13 століття хан Бату, онук Чингісхана. Бату правив Ордою з 1227 по 1255 рік нашої ери, і цілком ймовірно, що місто збудували під час його правління, пише Ancient Origins.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Будучи столицею могутньої Золотої Орди, яка панувала над більшою частиною Східної Європи і Московії з середини 13-го до середини 15-го століть нашої ери, Сарай став неймовірним творінням легендарного Чингісхана.

Мандрівники та історики часто згадували це стародавнє місто. Його назва походить від перського терміну "сарай", що означає "палац" або "двір", чітко вказуючи на його значення як столиці великого хана. Чи мало місто іншу, монгольську назву, залишається невідомим. Однак із часом воно стало загальновідомим просто як Сарай або Сарай-Бату.

Стратегічне розташування міста на перехресті головних торговельних шляхів сприяло його перетворенню на жвавий мегаполіс, що стимулював жваву торгівлю та культурний обмін. Купці, науковці та митці з усього світу з'їжджалися до Сарая, зміцнюючи його статус великого політичного та культурного центру.

Завдяки своєму вигідному розташуванню столиця швидко перетворилася на популярний регіональний центр. У ньому проживало різноманітне населення — мусульмани, християни, юдеї та буддисти. Ця стародавня метрополія уособлювала собою багатоетнічне суспільство. Відомий мусульманський мандрівник Ібн Баттута зауважив:

"Серед його мешканців є різні групи людей: моголи — корінні жителі і правителі країни, частина з яких є мусульманами; алани, які також є мусульманами; половці; черкеси; руси; і роми. Кожна група проживає в окремому кварталі з власними базарами. Купці та іноземці з обох "іраків", Єгипту, Сирії та інших країн живуть у кварталі, оточеному захисною стіною для своїх володінь".

Планування міста відповідало типовому монгольському зразку поселення, з центральним палацовим комплексом, оточеним концентричними стінами, з'єднаними між собою вулицями і ринками.

Відомий під назвою Алтун-Таш, що означає "золота голова", палацовий комплекс оточували різноманітні будівлі та внутрішні двори, слугуючи резиденцією для правлячого хана та його двору.

Архітектура Сарая була однією з найпомітніших його ознак. Місто пишалося мечетями, палацами та громадськими будівлями, прикрашеними складною мозаїкою, різьбленням та іншими декоративними елементами. Архітектурний стиль Сарая став унікальним поєднанням монгольських, перських та ісламських впливів, віддзеркалюючи розмаїття культурних традицій регіону.

Крім того, Сарай відігравав ключову роль у дипломатії та політиці, приваблюючи представників сусідніх держав і королівств, які постійно перебували в місті.

Попри все, панування Золотої Орди було недовгим, і з плином часу вона стала вразливою перед новими державами. У 1395 році місто зазнало спустошення, коли його розграбували війська Тамерлана.

Залишки Сарая пережили ще одну хвилю пограбувань у 16 столітті, цього разу московською армією, яка розширювала свої володіння на схід. Колись величне місто зустріло раптову і насильницьку загибель.

Всупереч своєму трагічному кінцю, Сарай залишається важливим історичним містом, що слугує свідченням багатого і складного минулого регіону, а також значною частиною спадщини Золотої Орди.

Точне місце розташування Сарая залишається предметом невизначеності. Додаткова плутанина виникає через сучасні назви "Старий" і "Новий" Сарай, які можуть стосуватися двох різних міст або, можливо, одного об'єкта.

А проте кілька великих археологічних пам'яток у цьому районі зазнали масштабних розкопок і вважаються потенційними кандидатами на роль давньої монгольської столиці.

Раніше Фокус писав про шовковий імператорський указ династії Цин. Дослідники натрапили на дивовижний артефакт.

А також ми розповідали про таємниці егейського неоліту та що відомо про "Товсту леді Саліагоса".