У страху очі великі. Вчені зрозуміли, чому ми відводимо погляд, коли нас щось лякає (відео)

Коли ми бачимо щось лячне або таке, що викликає огиду, ми мимоволі намагаємося відвести погляд або прикрити очі рукою. У новому дослідженні вчені зосередилися на вивченні страху, а також його неврологічних секретах, пише SciTechDaily.

Дослідники з Токійського університету вивчили поведінку плодових мушок і з'ясували, що в її мозку є ціла група нейронів, яка контролює візуальну огиду до страшних об'єктів. Тепер учені вважають, що здатність відводити очі від речей, які нас лякають, може бути пов'язана з особливим скупченням нейронів, розташованих у зоровій ділянці мозку.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Зазначимо, що у своєму дослідженні вчені зосередилися на вивченні реакцій плодових мушок і з'ясували, що в ці нейрони у мозку виділяють хімічну речовину, яка, певно, контролює рух мухи, даючи змогу уникнути потенційної загрози — ця речовина називається тахікінін.

Дослідники вважають, що отримані ними результати можуть допомогти нам краще зрозуміти людські реакції на події, які нас лякають, і фобії. Далі команда має намір зосередитися на вивченні того, як ці нейрони вписуються у ширшу схему мозку. Зрештою вчені сподіваються дізнатися, як страх здатний контролювати наш зір.

За словами співавтора дослідження, доцента факультету біологічних наук Токійського університету Масато Цудзі, під час вивчення плодових мушок їм вдалося виявити механізм, за допомогою якого страх, схоже, регулює візуальну відразу у мозку дрозофіли. Дослідники припускають, що за цей процес відповідає один кластер, що складається з двох-трьох десятків нейронів. Оскільки страх впливає на зір у всіх видів тварин, зокрема й у нас, учені вважають, що цей механізм може бути активним і в людей.

Під час дослідження вчені використали потоки повітря, щоб імітувати фізичну загрозу. Результати свідчать про те, що швидкість пересування плодових мушок збільшувалася після того, як на них дули. Далі вчені помістили в камеру чорний об'єкт розміром із павука під кутом 60 градусів праворуч або ліворуч від мухи. З'ясувалося, що сам собою об'єкт не спричиняв занепокоєння в мух, однак, коли його поміщали після подиху, дрозофіли уникали дивитися на нього і рухалися так, щоб він залишався позаду них.

Щоб розібратися в механізмі цього процесу вчені використали мутованих мух, у яких була змінена активність нейронів. Результати свідчать про те, що мухи, які мутували, зберегли свої зорові та рухові функції й, як і раніше, уникали струменів повітря, вони не реагували таким самим переляканим чином, щоб візуально уникати об'єкта.

За словами Цудзі, вони з колегами виявили, що цей кластер нейронів вивільняє хімічний тахікінін, який життєво необхідний для активації зорової відрази. Далі вчені дали мухам генетично закодовані індикатори кальцію, це змусило нейрони мух яскраво світитися при активації. Вчені використовували сучасні методи візуалізації й змогли виявити мінливу хвилеподібну структуру світла, що випускається, яка раніше була пропущена.

Дослідники зазначають, що сподіваються продовжити дослідження і перевірити, чи відповідає цей механізм тому, який активує страх у мозку людини.

Раніше Фокус писав про те, що вчені виявили, як страх може застрявати в мозку людини.