Дистанційні незнання. Що заважає школярам засвоювати інформацію, навчаючись дистанційно

"Рано чи пізно моїм дітям доведеться пожинати плоди псевдонавчання на дистанційці, сподіваюся, вони повернуться за шкільні парти до того, як розучаться рахувати", — нарікає Карина, мама двох київських школярів: дочка в сьомому, син — у дев'ятому. У старших класах програма навчання точним наукам виходить на новий рівень складності, Карина побоюється, що, втративши час на локдауні, її діти не впораються з навантаженням 10-11 класів і не зможуть підготуватися до вступу до вищих навчальних закладів. Жінці здається, що син і дочка топчуться на місці, поки їх однолітки рухаються вперед з колишньою швидкістю.

Є відносно гарна новина для Карини і, безумовно, погана для системи освіти загалом: з більшістю школярів під час карантину відбувається приблизно те ж, що з її дітьми.

Невдоволення. Чому дистанційне навчання неефективне

Нещодавно Державна служба якості освіти провела опитування, задіявши 273,5 тис. респондентів — учнів 9-11-х класів, батьків та педагогів. В результаті з'ясувалося, що 82,2% батьків і 74% вчителів вважають дистанційне навчання неефективним. Викладачі, побоюючись звинувачень у некомпетентності, висловлюють занепокоєння щодо ситуації, що склалася, стримано і майже завжди анонімно, а ось батьки все частіше обурюються відкрито.

Показовий приклад — мітинг, який зібрався у Вінниці 20 квітня. Його учасники вимагали негайно відкрити школи і повернути дітей за парти. Найактивніше подібні вимоги, як правило, підтримують батьки старшокласників. Однак, на думку засновниці освітнього ресурсу для батьків Damama Анни Гутман, саме старші діти при правильній організації навчального процесу можуть успішно освоювати шкільну програму онлайн, тоді як малюкам цей формат абсолютно не підходить.

У Анни двоє синів. Один на момент початку пандемії був у четвертому класі, інший — в першому. Для першого перехід на дистанційку виявився непростим, але посильним, а ось для другого це стало випробуванням. Хлопчик відмовлявся бути присутнім онлайн на неулюблених уроках. Мамі доводилося сидіти поруч з ним біля комп'ютера і контролювати, чи стежить він за учителем, чи виконує завдання.

"Заняття в такому форматі важко даються не тільки учням, а й вчителям, — підкреслює Ганна. — Хтось із дітей обов'язково не почує завдання, хтось не встигає за іншими. На звичайному уроці відстежити всі це набагато легше. Онлайн-заняття періодично переривається сльозами одного з учнів, у якого щось не виходить".

Засновниця Damama зізнається, що успішність обох її синів знизилася мінімум на 20%, але ця обставина хвилює її набагато менше, ніж емоційний стан хлопчиків. За її словами, погіршення оцінок на дистанційному навчанні — норма, до того ж не тільки в Україні.

Епоха нерівності. Чому скорочується доступ до освіти

У звіті спеціальної комісії ООН, створеної для оцінки перспектив розвитку сфери освіти під час пандемії і після неї, то, що зараз відбувається, називають "найбільшим в історії функціональним збоєм в освіті", що зачепив інтереси 1,6 млрд учнів у 190 країнах. Найбільше експертів ООН стривожило те, що наслідки карантинних заходів посилили соціальну нерівність в сфері освіти. За їхніми оцінками, у 2021 році близько 23,8 млн дітей і юнаків по всьому світу будуть змушені залишити навчання з економічних причин. Закономірно, що в державах з менш стабільною економікою і слабкою соціальною сферою нерівність відчують особливо гостро.

Про те, як йдуть справи в "багатих" країнах, можна судити за результатами недавнього дослідження McKinsey, проведеного в Австралії, Канаді, США, Франції, Німеччині, Великобританії, Японії та Китаї. Вчителів попросили оцінити ефективність дистанційки за десятибальною шкалою. Виявилося, що 38% викладачів у цих країнах загалом задоволені результатами навчання і вважають, що рівень знань учнів не страждає від переходу в онлайн.

Найкраще дистанційка показала себе в Австралії та Німеччині, там її оцінили на 7 балів з 10. Найгірше — в Японії, де оцінки коливаються від 1 до 3 балів. Різниця обумовлена в першу чергу тим, наскільки активно до 2020 року школярі та вчителі використовували цифрові технології у навчальному процесі. Там, де і раніше існувала практика виконання домашніх завдань онлайн, постійної переписки з викладачами, контрольних і самостійних робіт в цифровому форматі, перехід на дистанційку пройшов гладко. У всіх були потрібні гаджети, акаунти на відповідних онлайн-платформах, звичні формати листування.

Як і слід було очікувати, найбільш діджиталізованими, а отже, найбільш пристосованими до віддаленого навчання виявилися навчальні заклади, які одержували найбільш щедре фінансування. Залежно від бюджетної політики держав вододіл проходив або між приватними і державними школами, або між школами, які належать до багатших і бідніших територіальних громад.

Ефект класної кімнати: навчання онлайн в Україні

Якщо говорити про Україну, то зміст аналітичної довідки, складеної Державною службою якості освіти за результатами опитування дітей, вчителів та батьків, що проводилося з 8 по 15 квітня 2020 року, свідчить про те, що у 55% шкіл в нашій країні зовсім не було практики використання цифрових технологій до пандемії. Хоч якийсь досвід використання діджитал-інструментів у навчальному процесі був у 17% вчителів та 7% керівників навчальних закладів.

62% директорів шкіл поскаржилися на те, що не у всіх учителів та учнів вдома є гаджети, за допомогою яких можна вийти в інтернет, 72% — на те, що не всі учні виходять на зв'язок для онлайн-навчання. Імовірно, багато хто з них пропускають дистанційні заняття з технічних причин. Наприклад, через перебої з інтернетом або через те, що під час локдауну гаджетів в будинку виявилося менше, ніж членів сім'ї, яким вони потрібні для роботи і навчання, тому користуватися доводиться по черзі, а уроки у братів і сестер можуть проходити одночасно.

Дитячий психіатр Євгенія Дубровська переконана, що при належній технічній оснащеності та правильній організації навчального процесу проблем із засвоєнням знань на дистанційці бути не повинно. На її думку, перехід в онлайн просто зробив помітнішими ті негативні явища, на які більшість батьків і вчителів могли не звертати уваги, поки діти вчилися в класах. Наприклад, нездатність деяких викладачів зацікавити учнів своїм предметом.

"Дитина пристосовується до будь-яких змін швидше і легше, ніж дорослий, у неї більш гнучка психіка, так що сам по собі перехід на онлайн-навчання проблемою бути не повинен, — стверджує психіатр. — Інше питання, чи є у неї взагалі бажання вчитися. якщо дорослий усвідомлює цінність знань і може змусити себе зосередитися на тому, що важливо, але подано у нецікавій формі, то від дитини такої свідомості очікувати не варто. Поки заняття в класі йшли своєю чергою, батьки і вчителі могли не помічати, що предмет дитині не цікавий. Можливо, спрацьовували додаткові стимули — конкуренція, наприклад, або бажання отримати чиєсь схвалення. Можливо, учень у когось списував те, що не міг вирішити сам або користувався підказками однокласників, якщо недовчив. У дистанційному варіанті ці фактори зникли і оголилися проблеми, насправді існували і до пандемії".

Ігровий формат

У збірнику методичних рекомендацій з дистанційного навчання, який спільними зусиллями випустили Міністерство освіти, міжнародний фонд "Відродження" та громадська організація "Смарт освіта", йдеться про необхідність розробки індивідуальних навчальних планів для кожної дитини і додаткових консультацій між дітьми і викладачами. Крім того, рекомендації припускають, що при онлайн-навчанні школярів вчителі будуть використовувати комікси, інтерактивні ігри та відеоматеріали. Але для реалізації цих прекрасних ідей потрібні ресурси, яких немає у більшості українських шкіл.

Під час першого локдауну з березня по травень 2020 року деякі стартапи, які спеціалізуються на онлайн-навчанні, надавали бюджетним школам безкоштовний доступ до власних методичних матеріалів і навіть проводили вчительські майстер-класи, щоб допомогти організувати заняття і контролювати засвоєння навчального матеріалу на дистанційці. Однак при всій важливості таких ініціатив у них не було шансів врятувати ситуацію у масштабах країни. Їх охоплення — крапля в морі порівняно із загальною кількістю українських школярів.

Як зазначає Наталя Лимонова, засновник Global Innovative Online School, діти, народжені в цифрову епоху, живуть у величезному потоці інформації, мають кліпове мислення, тому їм абсолютно не заходять довгі лекції з "балакучими головами". Вони звикли до короткого яскравого контенту в "Тік-Ток" та "Інстаграмі". Інформацію потрібно їм подавати концентровано, 5-10-хвилинними лекціями, з яскравими образами.

"Увага дитини дуже швидко перемикається, навіть п'ятихвилинне відео краще переривати інтерактивними питаннями, — говорить Лимонова. — Ми, наприклад, працюємо з різноманітним контентом: анімаційні відео-лекції з аудіорядом, барвисті схеми, інтерактивні завдання різного рівня складності. Все гейміфіковане: проходячи уроки, діти заробляють бали і додаткові "життя", прокачують аватари, отримують нагороди, можуть побачити себе на "алеї слави". Тобто вони вивчають серйозну математику у звичному ігровому середовищі, з прикладами з життя, так підвищується рівень залученості і формується розуміння сфери застосування знань".

Соціальний голод — ще одна проблема дистанційного навчання

Одна з типових помилок викладачів, які освоюють онлайн-формат, на думку Наталії Лимонової, полягає у тому, що вони забувають про потреби дітей у спілкуванні між собою. У структуру уроку потрібно вбудовувати елементи, які передбачають взаємодію між учнями. Наприклад, в її школі є математичні табори, де вчитель веде міні-групи і не просто пояснює теми, а дає завдання для командної роботи, мотивує до спільного пошуку рішень. Дух змагання дозволяє отримати додаткову мотивацію і покращує засвоєння матеріалу.

Євгенія Дубровська підкреслює, що нестача спілкування не дозволяє зосередитися на навчанні, так само, як голод, спрага або будь-яка інша незадоволена потреба. До того ж погіршення успішності — далеко не найнебезпечніше з наслідків соціальної депривації.

"По суті, йдеться про проблему набагато серйознішу, ніж зниження рівня знань, — каже психіатр. — Інформаційні прогалини завжди можна заповнити, вивчити те, що пропустив. А ось відсутність навички спілкування, яка повинна була сформуватися в шкільні роки, компенсувати буде набагато складніше, і це позначиться у дорослому житті. Крім того, соціальна депривація травматична. Я, на жаль, вже помічаю її наслідки на своїх пацієнтах. До мене набагато частіше, ніж раніше, приводять дітей з самоушкодженнями і явно деструктивною поведінкою".