Зіткнулася з бюрократією: історія жінки з Київщини, яка понад 30 років прожила без паспорта

55-річна Наталя з Київщини понад 30 років жила без паспорта. Жінка мешкає у мальовничому селі і працює неофіційно. Зробити документ вона не могла через бюрократичні перепони. Історію українки без паспорта розповідає "Українська правда".

Наталя народилася в Україні, закінчила школу у Макарівському районі на Київщині. Тут же здобула освіту у машинобудівному технікумі, отримала радянський паспорт і з 1986 по 1992 рік працювала на заводі "Більшовик" та проживала в гуртожитку.

У 1994 році Наталя вийшла заміж. Тоді ж хотіла змінити радянський паспорт на український, і взяти чоловікове прізвище. Але зробити це не вдалося – у міграційній службі сказали, що немає бланків.

За рік жінка розлучилася з чоловіком і хотіла вдруге спробувати отримати новий документ. Але так співпало, що її паспорт вкрали в транспорті.

"Радянський паспорт вкрали у тролейбусі. Це був десь 1995 рік. Я зайнялася цим питанням, прийшла робити новий паспорт, але мені сказали, що не збереглась інформація про мою прописку в гуртожитку. Потім знову щось у паспортному столі було не так, не вистачало якихось документів… А тоді мені набридло їздити весь час до Києва. Коли постійно працюєш, їздити з області до Києва займає багато часу", – каже Наталя.

За законом, український паспорт можуть отримати громадяни, які постійно проживали на території України на момент здобуття незалежності – 24 серпня 1991 року. Довести це може прописка, документ про навчання або працевлаштування. Однак виявилося, що інформація про прописку Наталі в гуртожитку не збереглася.

Жінка не один рік намагалася отримати паспорт, але постійно отримувала відмову. Вона весь цей час працювала неофіційно — то продавчинею, то на бригаді. 2012 року вона зустріла чоловіка, але вони так офіційно і не побралися через відсутність у Наталі паспорта.

У 2024 році жінка знайшла хорошу роботу, на яку дуже хотіла потрапити, але для працевлаштування знову ж знадобився паспорт, тож жінка вкотре пішла до паспортного столу. У відділенні міграційної служби цього разу Наталі дали контакти благодійного фонду "Право на захист".

Адвокатка Фонду зібрала всі необхідні дані про працевлаштування жінки, проживання та інші відомості, і Наталя подала позов до суду. Суд задовольнив його, тож коли рішення набере законної сили, Наталя подасть заяву про реєстрацію її громадянкою України.

"Основне, що мене цікавило, це робота. Я поїхала в Гавронщину (село в Макарівській громаді – ред.), бо наш паспортний стіл у Макарові розбомбили. Мені дали контакт адвоката. Почали підіймати всі документи, виграли суд. Все дуже швидко пройшло. Зараз поїдемо оформлювати тимчасове посвідчення, а потім вже через міграційну службу отримаю паспорт", – каже Наталя.

Після отримання паспорта жінка планує офіційно працевлаштуватись і, можливо, одружитися зі своїм коханим, з яким живе вже 12 років.

"У нас штамп в паспорті ніколи не мав значення, головне – стосунки. Ми разом вже 12 років, працюємо, їздимо на риболовлю, по гриби. А тут чоловік каже: "Як мене заберуть на війну, треба розписатися. Ти ж знаєш, якщо мені повістка прийде, я вже там". Може й розпишемося", – ділиться Наталя.

Правозахисники про випадок Наталі

Як розповідає керівниця напряму допомоги особам без громадянства благодійного фонду "Право на захист" Софія Кордонець, зараз в Україні випадків, коли громадяни мають підтвердити, що проживали на території України станом на 24 серпня 1991 року дуже багато. Але історія Наталі по-своєму унікальна.

"Наталя дійсно народилась і проживала на території України, її батьки мають паспорти громадян України, але жінка дуже довго не могла отримати паспорт. Наталя не сиділа 30 років без діла, вона дійсно періодично зверталася до Державної міграційної служби та інших відомств, щоб вирішити свою ситуацію. Але хтось, можливо, не знав, як це вирішити, хтось не хотів розбиратися чи просто радив звертатися до адвоката, що є платною послугою. Жінці також не вдавалося самостійно зібрати пакет документів", – коментує Софія Кордонець.

Правозахисния говорить, що у випадку Наталі найважливішим документом для суду стало свідчення того, що вона працювала на заводі "Більшовик" протягом періоду, який охоплює 24 серпня 1991 року. Свідками були родичі Наталі, які підтвердили її особу та факт проживання в Україні.

За всі роки без паспорта жінка, на щастя, не потрапляла до державних лікарень, не оформлювала спадщину, не отримувала пільги, не купувала житло і не виїздила за кордон.

"Ми не можемо звинувачувати людей, що вони живуть, наприклад, 30 років без документа. Досить часто навіть наші органи державної влади не знають, що робити, не завжди хочуть розбиратися в ситуаціях. Якщо необхідне рішення суду, людина має знайти адвоката, і це також фінансове навантаження. Допомога благодійного фонду безоплатна, але люди не завжди поінформовані про таку можливість", — говорить Софія Кордонець.

Нагадаємо, що 13 червня Фокус розповідав історію жінки з українським паспортом, яка йшла за дроном ЗСУ на Херсонщині. Вона вийшла на Антонівський міст з окупованих Олешок і помахала українським операторам дрону документом.