Маленькі дії, що формують довіру: як зміцнити емоційний зв'язок дитини й батька

В українських родинах досі поширена модель, де мама — емоційний центр сім’ї, а тато — радше зовнішній авторитет. Її підсилюють і реалії війни: хтось у евакуації, хтось на службі, сім’ї часто розділені відстанню. Але, як каже психотерапевт і фахівець проєкту "ТатоХаб" Микита Пермяков, навіть за таких умов тато може залишатися поруч і формувати довіру щодня.

Як формується цей емоційний зв’язок між татом і дитиною, чому сталість важливіша за великі вчинки і як навіть на відстані залишатися опорою для своєї дитини — розповідаємо разом із психотерапевтом Микитою Пермяковим.

Партнерство батьків — запорука щасливого дитинства

Переконання, що тато й мама мають "різне значення" для дитини, — хибне й застаріле. Їхні ролі можуть відрізнятися, але вони рівноцінні й важливі від самого народження. Тип зв’язку з кожним із батьків формується по-різному не тому, що хтось важливіший, а тому, що кожен привносить свою унікальну присутність і спосіб турботи.

У перші дні та місяці життя дитині потрібні контакт, тепло, передбачуваність і тілесна близькість — і все це можуть забезпечувати і мама, і тато. Саме тому таткове залучення від народження є критично важливим: він так само здатен заспокоювати, підтримувати, піклуватися й формувати прив’язаність. Для цього, зокрема, існують і батьківські відпустки — щоби тато міг бути поруч із дитиною вже від перших хвилин її життя.

Коли обоє батьків активно включені, дитина отримує повніший досвід безпеки, підтримки й дослідження світу. Саме цей баланс допомагає їй виростати впевненою, відкритою та здатною довіряти іншим.

Саме такий підхід — рівноправне партнерство, відкритість у спілкуванні, спільна відповідальність і активна участь обох батьків у житті дитини — лежить в основі концепції свідомого батьківства, яку просуває й популяризує проєкт "ТатоХаб". Тут говорять про сім’ю, як про команду, де турбота й любов — не жіноча чи чоловіча справа, а спільна.

Як формується зв’язок батька й дитини

Будь-який довірливий зв’язок формується завдяки окситоцину — гормону прив’язаності. У мами він виділяється природно під час пологів і грудного вигодовування. У тата — по-іншому.

"У батька окситоцин здебільшого починає вироблятися під час контакту шкіра до шкіри. Це коли тримаємо немовля, міняємо підгузки, граємося. Так формується перша емоційна прив’язаність", — пояснює Микита.

За його словами, цей зв’язок розвивається поетапно.

• Під час вагітності малюк уже здатен чути голос батька через навколоплідні води, реагує на ритм і звук, тому майбутнім татам варто говорити до живота, співати, читати вголос — це допомагає дитині запам’ятати голос, який вона потім упізнає після народження.
• У перші місяці життя дитина реагує на запах, тепло, інтонацію. Важливо, щоб батько брав на руки, торкався, допомагав у догляді.
• У віці 3–9 місяців формується перша взаємна гра: дитина починає усміхатися, тягнутися до батька, реагувати на міміку. Прості ігри — ку-ку, підкидання, гойдання — запускають вироблення дофаміну, гормону радості, і зміцнюють емоційний зв’язок.
• У 9–18 місяців батько стає містком між безпекою, яку дає мама, і зовнішнім світом. Коли дитина досліджує нове й водночас відчуває, що батько поруч і підтримує, у неї формується, так звана безпечна прив’язаність, необхідна для побудови довірливих стосунків у дорослому віці.
• Після двох років діти починають наслідувати батька. Вони копіюють його рухи, інтонації, звички, професійні жести — граються в лікаря, у механіка, у кухаря. Це вже не просто гра, а спосіб пізнати себе через фігуру тата.

Чому сталість важливіша за великі вчинки

"Коли ви з’їсте все, що планували за тиждень, в один день — не насититесь. Так само і з дітьми, — каже Микита. — Одноразовий великий подарунок чи спільний день не замінює регулярності".

Для дитини найважливіше — передбачуваність. Повторювані ритуали (обійми, розмови, спільні ігри) створюють відчуття стабільності. Так мозок запам’ятовує: світ безпечний, тато поруч, я можу на нього покластися.

Біологічно це підтверджується просто: у батька під час таких контактів підвищується рівень окситоцину, а в дитини активуються дзеркальні нейрони — вона відтворює усмішку, погляд, міміку. Так формується, так звана дофамінова петля: дія → відповідь → радість → повторення.

Присутність як спільна стабільність

Емоційний зв’язок із дитиною — це не лише про розвиток малюка, а й про двосторонній процес, який змінює і самого батька.

Передусім батьківство формує нову ідентичність чоловіка. З появою дитини з’являється ще одна соціальна роль, тому відчуття, що ти — хороший батько, що тебе наслідують і в тебе вірять, стає для чоловіка джерелом впевненості й самоповаги.

Друга складова — фізичний контакт. Як і в дитини, так і в батька під час спілкування з малюком підвищується рівень окситоцину, гормону прив’язаності, а також дофаміну й серотоніну — гормонів радості та задоволення. Фізична взаємодія, гра, спільні обійми — усе це формує в чоловіка внутрішній спокій.

Ще один важливий аспект — відчуття належності. Коли чоловік стає татом, він приєднується до великої спільноти інших батьків, які проходять подібний досвід.

"Ми в "ТатоХабі" це добре бачимо: чоловіки, які долучаються до спільноти, починають розуміти, що не самі у своїх страхах і сумнівах. Це теж дає опору. А досвід інших тат і підтримка наших фахівців допомагають навчитися будувати зв’язок із дитиною і краще розуміти себе", — говорить експерт.

Батьківство також стимулює особистісний розвиток. "Неможливо не змінюватися, коли росте твоя дитина. Ти дорослішаєш разом із нею, — каже психотерапевт. — І хоча для чоловіка це певною мірою регрес — повернення до простоти, гри, дитячої цікавості — цей регрес позитивний. Він повертає людину до живих емоцій".

Батько, який бере участь у житті дитини, стає більш емпатійним, уважним до почуттів інших, краще розуміє власні межі й потреби.

Що робити, коли тато далеко

Батьківська присутність — не завжди про фізичну близькість. Розлука, служба, евакуація чи робота в іншій країні не обов’язково руйнують зв’язок між татом і дитиною.

"Дитина не потребує постійної присутності батька, щоб його відчувати. Вона зчитує повторювані сигнали — голос, запах, ритуали, передбачуваність".

Мозок дитини створює образ тата — набір знайомих символів і звуків, які закріплюються завдяки повторюваним діям. Якщо тато телефонує щовечора, дитина чекає цього дзвінка як підтвердження: "Усе гаразд, він тут". Запах парфумів, знайомий тембр голосу, улюблена пісня перед сном чи спільне фото на стіні — усе це нагадує дитині про батька навіть тоді, коли він далеко.

Найкраща порада — створіть невеличкі, але регулярні традиції: один короткий дзвінок щодня, 30 секунд голосового повідомлення з добрими словами чи звичка казати "на добраніч" у певний час — це не дрібниці, а стабілізатори дитячої психіки.

Ще одна проста ідея — створити коробку тата, коли батько залишає вдома кілька речей: фото, лист, малюнок, улюблену цукерку. Для дитини це фізичний доказ: тато є. А сучасним татам допомагають навіть спільні онлайн-ігри. Вони створюють спільний дофамін — відчуття радості від взаємодії, навіть через екран.

Як мама допомагає підтримувати зв’язок батька й дитини

Мама у цьому процесі — ключовий провідник. У дошкільному віці до 90 % емоційного стану дитини повторює стан матері. Тому саме від неї залежить, чи збережеться зв’язок між татом і дитиною в період розлуки.

"Її спокій або тривога передаються дитині. Якщо мама з любов’ю згадує тата, каже: "Він думає про тебе, сумує за тобою", — дитина реагує теплом. Якщо ж мама уникає згадок або говорить із роздратуванням, дитина починає віддалятися", — пояснює Пермяков.

Маленькі дії сьогодні — велика цінність завтра

Довірливий зв’язок між татом і дитиною не народжується раптово — він росте з дрібниць. З повторюваних дотиків, фраз, спільних моментів, які здаються неважливими, але із часом стають основою для відчуття безпеки.

"Найважливіше — просто любити свою дитину й намагатися бути поруч настільки, наскільки це можливо", — каже Микита Пермяков.

Цей зв’язок не потребує ідеальних умов чи бездоганних сценаріїв. Він тримається на сталій присутності — навіть короткій, але щирій. Саме з таких маленьких дій народжується велика довіра, яка залишиться з дитиною на все життя.

Детальніше про те, як вибудовувати емоційний зв’язок із дитиною і де шукати натхнення для власних ритуалів чи сімейних традицій, дізнавайтеся на сторінках проєкту "ТатоХаб" або долучайтеся до подій у його просторах у різних містах.

"ТатоХаб" — це простір підтримки для батьків, де тати вчаться бути не ідеальними, а справжніми, присутніми, уважними, відповідальними партнерами й батьками.

Матеріал підготовлено у межах кампанії, що реалізується ГО "Успішна жінка" у межах проектів "Шляхи відновлення" та у рамках програми "ЄС за гендерну рівність". Проект "Шляхи відновлення: побудова стійкості громад на основі егалітарних підходів" впроваджується UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, у партнерстві з Офісом Віце Прем'єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції за фінансової підтримки Швеції. Програма "ЄС за гендерну рівність: разом проти гендерних стереотипів та гендерно зумовленого насильства" (фаза 2) фінансується Європейським Союзом та реалізується спільно структурою ООН Жінки та UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні.