Архітектура довіри між США та Україною як стратегічна модель економічної дипломатії: експертне бачення Наталії Череп
“Рівень довіри до США знизився”, “Симпатія українців до Штатів зменшилася” — заголовки вітчизняних та західних таблоїдів останнім часом рясніють припущеннями на тему відносин між Україною та її головним стратегічним партнером. Втім, за два з гаком роки повномасштабної війни ми навчились відрізняти клікбейт, який емоційно продає нам маніпуляцію разом з пропагандою, від заголовків, які запрошують до дійсно дорослої та аргументованої розмови.
Наталія Череп — міжнародна експертка зі стратегічного управління та антикризового менеджменту. У 2002 році вона отримала магістерський ступінь з міжнародної економіки в Київському національному економічному університеті, а у 2016-му — з бізнес-адміністрування в Києво-Могилянській академії. Наталія знає про архітектуру довіри між США та України суттєво більше за інших. А враховуючи той факт, що вона працювала директоркою з розвитку Ukraine Aid International, можна сміливо презентувати її як людину, яка не просто знає, а займається будівництвом цієї довіри напряму.
“Довгий час економічна дипломатія передбачала лише обмін деклараціями між сторонами, — каже Наталія Череп, — Але час та обставини вносять свої корективи”. Наша співрозмовниця ледь чутно зітхає, але робить це з глибокою обережністю, щоб ми не мали жодного шансу розцінити цей жест неправильно. Сучасна економічна дипломатія, на думку Наталії, — не що інше як інженерія довіри: “Раніше нас цікавило лише те, хто надасть допомогу, тепер ми шукаємо тих, хто готовий взяти на себе відповідальність та забезпечити виконання зобов’язань”.
Поняттям “архітектура довіри” Наталія Череп користується не вперше. Система міжособистісних взаємин, які стали ґрунтом гуманітарної моделі Sister Cities, проходить червоною ниткою крізь весь професійний досвід експертки. За 15 років у професії Наталія встигла обійняти кілька керівних посад в компаніях, які вважаються міжнародними гігантами. Вона була директором Bulgari boutiqueі обіймала посаду директорки зі стратегії та M&A у Svarog West Group. У кожному з цих кейсів архітектура довіри як система правил та інструментів, здатних зробити співпрацю вимірюваною та передбачуваною, була ключовою.
“Пересічні українці сприймають довіру як емоцію”, — каже наша співрозмовниця. І миттю уточнює: “Але довіра у міждержавних економічних відносинах емоцією не є. В даному випадку це продукт, заснований на прозорості, відповідальності та повторюваності”. Питаємо, що саме мається на увазі під кожною з цих складових і отримуємо зрозумілу навіть для пересічного читача відповідь: “Прозорість — це чіткі правила гри, відповідальність — це розуміння того, хто що робить: хто контролює, хто ухвалює рішення, хто несе відповідальність, якщо щось йде не так”. До відповідальності Наталія Череп також відносить й антикорупційні запобіжники. А до повторюваності — суб’єктність державних інституцій, яка забезпечує можливість відтворювати результат у часі: “Контекст та люди можуть мінятися, але на інституції це впливати не повинно, вони мають бути сталими”.
Погляд на довіру до партнерів крізь оптику Сполучених Штатів дає зрозуміти: в практиці американців це поняття міцно пов’язане з механізмами контрактування, контролю та санкціонування у випадку, якщо умови договору були порушені. Тож одна зі стратегічних задач України на 2025 рік — поставити політичну підтримку на інституційні рейки. Наталія Череп пояснює: “Це можуть бути спільні інвестиційні проекти з так званим прозорим мандатом — коли правила не живуть в чиїйсь окремій голові, а зафіксовані публічно. Або проекти у сферах, які вирізняються легко вимірюваним результатом. Наприклад, енергетика, оборонна промисловість, логістика”.
Час, відведений на нашу розмову, сягає кінця. Це відчувається по кількості дзвінків, які починають поступати на телефон Наталії. “Деякі речі зрозумілі без слів”, — каже вона, посміхаючись та відхиляючи черговий вхідний виклик. Наша співрозмовниця повільно закриває теку з нотатками, якою користувалася час від часу, коли мова заходила про цифри та показники, і наостанок додає: “Ну, і не варто забувати, що архітектура довіри — це і мова комунікації також. Замість того, щоб говорити Штатам “ми потребуємо”, Україні варто казати “ми контролюємо” або “гарантуємо виконання”. А краще — і те, і інше. Бо той, хто здатен структурувати довіру, може розраховувати не на разову допомогу, а на стратегічне партнерство. Я в цьому впевнена на всі сто, хоча хтось, можливо, захоче посперечатися”.
Втім, чи варто сперечатися з людиною, серед ключових навичок якої — координація взаємодії між державними посадовцями, міжнародними донорами та керівниками рівня C-suite? Питання риторичне.