Керівниця відділу новин у 25 років: Ані Нікогосян про відповідальність, яка з"явилася раніше за досвід

Далі було сім років у ефірі провідних телеканалів країни — "Україна" та "Україна 24", у 2015 році — запущений з нуля відеопортал "УжІнформ", робота в "Укравтодорі" при Міністерстві інфраструктури, а потім переїзд до США та юридична практика.

Зараз Ані — помічниця юриста в місцевій юридичній фірмі, де вона допомагає клієнтам-мігрантам із СНД чотирма мовами. Сьогодні ми поговорили про те, як змінювалася її кар’єра на кожному етапі.

— Ані, доброго дня! Почнемо з початку. Ви досить рано почали керувати відділом новин Закарпатської державної ТРК. Як змінилася ваша робота після цього призначення?

— Раніше я відповідала за свої сюжети. Після призначення — за весь випуск відділу: які теми обираємо, що в підсумку виходить в ефір. Відповідальності стало помітно більше, а часу, щоб звикнути до нової ролі, майже не було.

Проте можу впевнено сказати, що в підсумку все вдалося, і в майбутньому мені довірили запуск іншого медіапроєкту.

— До речі, щодо цього. У 2015 році ви з нуля зібрали команду та організували діяльність відеопорталу "УжІнформ" — аналогів у цій галузі тоді не було. З чого ви починали?

— Мабуть, насамперед через інтерес. Мені було надзвичайно цікаво створити щось своє. Так, це був своєрідний виклик, але я їх люблю. Я справді почала з невеликої команди та з відчуття, що такий ресурс потрібен регіону.

Формат, теми, підхід до зйомки — все вибудовували заново. За рік команда збільшилася вдвічі, а портал уже сприймали як джерело якісних новин. Це найважливіший відгук, який може отримати журналіст.

— У 2017 році вас включили до списку 100 найвпливовіших людей Закарпаття. Що для вас означало таке визнання на регіональному рівні?

Безумовно, це було приємно — значить, моя робота має значення. Але я завжди вважала, що такі рейтинги — лише відображення певного етапу роботи.

Для мене набагато ціннішим було усвідомлення того, що мої професійні зусилля та реалізовані проєкти стали помітними та затребуваними в регіоні.

— Окрема сторінка вашої кар’єри — робота прес-секретарем Служби автомобільних доріг Закарпатської області під час програми "Велике будівництво" та в перші місяці війни. Чим цей досвід відрізнявся від попереднього?

— Тут доводилося доносити рішення відомства — точно й швидко, адже вони стосувалися людей як у регіоні, так і по всій країні. Помилка у формулюванні могла коштувати втрати довіри одразу багатьох людей. А під час війни насамперед йшлося про безпеку. Відповідальність за кожне слово зросла у кілька разів.

Регіон і центр не завжди вчасно отримують однакову інформацію про те, що відбувається. Моє завдання полягало в тому, щоб зменшити цей розрив, щоб рішення та новини з області доходили до національного рівня без затримок і спотворень, особливо коли час був на вагу.

— Далі — переїзд до США та зовсім інша сфера: Personal Injury Law, помічник юриста. Чому саме цей напрямок?

— Це взаємодія з людьми після травм і нещасних випадків — знову історії, в яких важливо зрозуміти, що сталося з людиною. Раніше така розмова закінчувалася репортажем, а тепер — юридичною допомогою.

— Ви створили систему підтримки для клієнтів-мігрантів із країн СНД практично з нуля. Кілька років тому команда обслуговувала 10–20 клієнтів, а зараз — сотні на рік. Чому це стало можливим?

— Люди дізналися, що тут їх зрозуміють рідною мовою. Для людини, яка пережила травму, це не дрібниця: не треба витрачати сили на те, щоб пояснити найважливіше через перекладача.

Я розмовляю з ними мовою, яку вони розуміють, це водночас викликає довіру та заспокоює людину. Насправді це дуже важливо.

— Ви кажете, що поєднуєте журналістські навички розслідування та аналізу з юридичною діяльністю. Як це виглядає на практиці?

— Юрист збирає факти, і я робила те саме, коли готувала репортаж. Різниця полягає в тому, куди ці факти потім потрапляють: раніше — в ефір, тепер — у справу. Уміння вислухати й не пропустити важливу деталь однаково важливе в обох професіях.

— Ви виступали в подкастах як експерт з Personal Injury Law, ведете успішну практику. Чим хочете займатися надалі?

— Хочу отримати сертифікат паралігала та почати вести власний регулярний подкаст для тих, хто опинився в такій ситуації й не знає, з чого почати розбиратися.

Я хотіла б максимально використати свій досвід у сфері комунікації та спілкування, а також вміння пояснювати складні речі простими словами, щоб допомогти мігрантам стати більш обізнаними в юридичних питаннях.

— Паралельно ви продовжуєте наукову діяльність: дві публікації та рецензування чужих статей для журналу "Universal Library of Innovative Research and Studies". Як вам вдається знайти на це час у своєму графіку?

— Юридична практика, наука та журналістика використовують одні й ті самі навички: аналізувати текст, перевіряти аргументацію, виявляти слабкі місця в логіці.

Рецензування — це те саме питання, яке я ставила собі як журналістка: а чи це на 100 % так, як тут написано?

— У 2025 році ви отримали премію Formula of Success у категорії "Медіа та контент-бізнес", а роком раніше — Glonary Awards у номінації "Influence & Infobusiness". Що ці премії означають для вас?

— Власна оцінка себе тут майже не має значення. Коли галузь відзначає твою діяльність на стику двох професій — це ознака того, що таке поєднання справді працює.

— При цьому ви не залишили журналістику зовсім. Що цікавого пропонують у цій сфері зараз?

— Я завжди на зв’язку зі своїми колегами. Коли до мене звертаються представники українських ЗМІ, я продовжую розповідати про життя діаспори у США: про історії адаптації, професійного зростання, про те, як люди зберігають культурну ідентичність далеко від дому.

Крім того, зараз я редагую кілька наукових публікацій для книги, яка готується до виходу в Україні.

— Останнє запитання. У дитинстві ви мріяли про журналістику й писали до шкільної газети. Що з тих відчуттів залишилося у вас зараз?

— Таке відчуття, що нецікавих історій не буває — є лише ті, які поки що не вдалося правильно розповісти.

Я й досі люблю історії, люблю слухати й розповідати: якщо у людини стався інцидент або є інше прохання, моє завдання — допомогти, щоб її почули. Неважливо, чи це ефір, стаття чи судова справа.

Чим ширше ти дивишся на справу, тим більше рішень ти бачиш. А це, безперечно, приходить із досвідом.

Що рідко вказують у резюме юридичного асистента

Зовні кар’єрний шлях Ані виглядає як перехід із журналістики в юриспруденцію. Насправді сталося інше: той самий професійний навик — точно доносити важливу інформацію до людини, якій вона потрібна саме зараз, — перейшов разом з нею з телекомпанії до юридичного офісу в іншій країні.

Для галузі це аргумент на користь простої речі: диплом і назва посади — не головний показник цінності фахівця.

Головне — чи можна довірити йому пояснення важливого питання в той момент, коли більше нікому це пояснити. Такі навички не втрачають своєї цінності при зміні галузі чи країни — навпаки, у новому середовищі стає очевидним, наскільки вони рідкісні.