Союз із Китаєм і "пекельні" санкції для Росії: якою буде зовнішня політика США за Байдена

Джо Байден, президент, США
Фото: Getty Images | Джо Байден, 46-й президент США

Новий президент США не ставить перед собою завдання "зробити Америку знову величною". Він каже, що просто наведе порядок після хаосу Трампа. Наскільки це можливо?

У проміжку між днем президентських виборів у США і днем, коли американські медіа захлинулися заголовками типу Biden defeats/beats Trump (Байден розбив Трампа), соцмережі вдосталь познущалися над чинним тоді президентом — який погрожував судовими позовами протистояти шахрайству, завдяки якому нібито були вкрадені його голоси .

Одна з карикатур під назвою "Трамп шукає справедливості" зображала господаря Білого дому, котрий стоїть перед Статуєю Свободи, запустивши руку їй під поділ. Правосуддя — це те, що 45-й президент звик брати силою. Але в цьому випадку це не дуже йому допомогло (навіть незважаючи на те, що Трамп встиг напередодні виборів провести до Верховного Суду свою прихильницю Емі Баррет, зробивши там розтановку сил 6: 3 на свою користь; через це деякі експерти очікували низки довгих судових процесів).

Не допомогли і "моління про чашу" прихильників Трампа біля виборчої дільниці округу Кларк у Неваді.

Прихильники Трампа моляться про його перемогу на виборах. Небеса не почули

Новину про перемогу Байдена Трамп зустрів на своєму полі для гольфу у Вірджинії, погодившись на фотосесію з якоюсь пухленькою нареченою, яка попалася йому під руку (або він їй) у день його поразки. На відео, що відображає цю доленосну подію, Трамп виглядає таким обрезклим дідусем, у бейсболці і з висячим животом, що можна навіть на якийсь час забути про те, що він трохи молодший за свого кривдника з президентських перегонів, якому 20 листопада виповнилося 78 років.

Дональд Трамп, наречена, Вірджинія, президент, США, вибори, фотосесія
Дональд Трамп погодився на фотосесію з нареченою
Фото: dailymail.co.uk

Джо Байден переселився в Білий дім у віці старшому, ніж той, у якому Рональд Рейган його залишав. Байден узагалі став "вінтажним" американським президентом. З урахуванням того, яку проблемну країну він успадкував, це здається обтяжливим фактором. Хоча ліберальні ЗМІ, неабияк втомлені від Трампа, висловлюють (нехай і не завжди гучну) впевненість у тому, що саме Байден здатний залікувати рани нації.

"Після руйнування епохи Трампа нація відчайдушно потребує батьківської фігури, щоб культивувати оновлення серед розрухи", — вигукує Франклін Фоер у The Atlantic, наче легітимізуючи патріархальність фігури Байдена і надаючи їй мало не біблійних рис. Ще трохи — і в США, мабуть, почнуть згадувати про Мойсея, який вивів євреїв з єгипетського полону.

Нинішній полон — це стан розколу і не до кінця оформленого ізоляціонізму, у який втягнув Америку Дональд Трамп. Девід Ремнік у The New Yorker зауважує, що політичне майбутнє Байдена і сама доля держави "будуть залежати від того, чи зможе він обʼєднати радикально розділену країну (принаймні до деякої міри) і в той же час виконати своє зобовʼязання протистояти незліченним кризам з чимось на зразок амбіцій Рузвельта". Ключове слово тут — чи зможе.

Усередині країни: здолати трампізм

Президентське крісло Джо Байден "взяв" з третьої спроби (у 1988 і 2008 роках йому не вдалося номінуватися від партії, але в другому випадку він став віце-президентом за Барака Обами) — це, безумовно, амбіції. Чи рівні вони тим, що охоплювали Рузвельта, сказати важко, але вони, принаймні, говорять про те, що Байден з тих хлопців, хто, падаючи, завжди піднімається і продовжує боротьбу. Ті, хто сьогодні критикує його ораторські здібності, забувають, що в дитинстві він взагалі сильно заїкався, але, розмінявши третій десяток, зміг помітно поліпшити свою вимову — як зізнається сам, читав поезію перед дзеркалом.

Ні американські гірки його політичної карʼєри, ні удари долі (загибель у 1972 році в автокатастрофі першої дружини і дочки, а відносно недавно — смерть від пухлини мозку його сина) Байдена не зломили. Це викликало в американців і гаряче співчуття, і повагу до нього. І свою роль у виборах, безумовно, зіграло.

Але вигравати вибори і правити країною — різні "види спорту". Тим більше — країною, зараженою трампізмом. Тому що перемогти Трампа — не означає знищити його спадщину. Як написала одна американка напередодні виборів: "Навіть якщо він [Трамп] програє вибори, навіть якщо потрапить до вʼязниці, він переможе. Він зрозумів, чого насправді хоче Америка. Виявляється, багато американців усередині були схожі на Трампа. Вони були егоїстичними і зарозумілими. Вони були ледачими і все засуджували. Вони були расистами і гомофобами. Вони були гучними та агресивними. Ми майже знову заслуговуємо Трампа".

США, президент, Джо Байден, вибори, перемога Байдена
Американці радіють перемозі Джо Байдена на виборах президента

Це своєрідне покаяння не стало самоздійснюваним пророцтвом. Країна все-таки "заслужила" Байдена. Але сама по собі його перемога не здатна вилікувати американську демократію від ран, які були нанесені їй за останні роки. Було б надто просто перекласти всю провину на Трампа, але, як пише Енн Епплбаум у The Atlantic, "Не все це було зроблено Трампом. Багато американців втратили довіру до демократичних інститутів задовго до його появи на сцені".

Досить згадати, що погляди, подібні до тих, що впроваджував в уми американців 45-й президент, ще з кінця минулого століття активно пропагував ідеолог вкрай правого крила Республіканської партії Пет Бʼюкенен. Він був радником трьох президентів — Ніксона, Форда і Рейгана. Він критично ставився до форми конституційної демократії і проповідував ідеї ізоляціонізму. Вельми схвально відгукувався про "путінізм", маючи на увазі держкапіталізм і домінування держави в засобах масової інформації. У певному сенсі він був для Трампа Іоанном Предтечею. Трампізм, власне, і виник на стику цих ідей з кризою довіри до влади і зростаючою нерівністю в американському суспільстві.

Нині, як випливає з недавнього соціологічного дослідження, половина країни незадоволена існуючою політичною системою, а її пʼята частина — вдумайтеся! — була б щаслива жити під владою військових. Це може здатися досить дивним, але фактично випливає з негативних соціально-економічних тенденцій, що складалися десятиліттями. "Жити краще і веселіше" в значної частини громадян США давно не виходить.

"Чоловіки, які не отримали вищої освіти, сьогодні заробляють значно менше, ніж їх однолітки в 1970-і роки, — пише Дарон Аджемоглу, один з авторів книги "Чому одні країни багаті, а інші бідні". — Ніяке серйозне обговорення політичних лих, які спіткали Сполучені Штати, не може ігнорувати ці економічні тенденції, які вразили американський середній клас і сприяли гніву та розчаруванню серед деяких виборців, які звернулися до Трампа".

Гарна новина для американців полягає в тому, що Байден розуміє, звідки ростуть ноги в проблем, що охопили його країну. Ще навесні він писав у Foreign Affairs про те, що навіть "наша торгова політика повинна починатися вдома, з укріплення нашого головного активу — нашого середнього класу — і забезпечення того, щоб кожен міг розділити успіх країни, незалежно від раси, статі, поштового індексу, релігії, сексуальної орієнтації або інвалідності".

Звідси необхідність великих інвестицій не тільки в інфраструктуру, а й в освіту.

"Ми повинні дати кожному учневі навички, необхідні для отримання хорошої роботи в XXI столітті; переконатися, що кожен американець має доступ до якісної і доступної медичної допомоги; підвищити мінімальну заробітну плату до 15 доларів на годину, і очолити революцію чистої економіки, щоб створити десять мільйонів нових хороших робочих місць, включаючи профспілки, у Сполучених Штатах".

Джо Байден, президент, США, політика
Джо Байден у великій політиці не перший десяток років

По суті, Байден, якщо вже і не цитує безпосередньо положення "теорії справедливості" американського філософа Джона Роулза, то дуже близько до них підходить там, де це стосується принципу "чесної рівності можливостей". Чи варто від нього чекати реалізації заявлених програм? На це можна відповісти лише, що якщо свої обіцянки він не виконає, тоді в 2024 року цілком можливий реванш якогось модернізованого Трампа 2.0.

Крім особистої невдачі Байдена на шляху втілення в життя його задумів (або недостатніх з його боку енергії і бажання), тут зіграють свою роль два фактори: 1) республіканці і раніше володіють значною політичною силою і 2) вони напевно підшукають кандидатуру, яка виявиться більш талановитою, компетентною й ефективною, ніж Трамп, у справі авторитарного управління державою.

Як висловилася Зейнеп Туфекчі, соціолог, доцент Університету Північної Кароліни, це буде людина "без пальців Трампа, жадібних до Twitter і своїх готелів", "зі схильністю до управління, а не до гольфу", "той, чия дружина дивиться на нього з обожнюванням, замість того, щоб занадто часто плескати його по руці на публіці" - нарешті, просто "сильна людина, яка руйнує норми, що можуть створити міцну більшість і зберегти єдність своєї коаліції, щоб виграти більше виборів". Перемогти такого силача буде куди важче, ніж Трампа.

Прогрес чи відкат — ось що буде стояти на кону протягом усього чотирирічного правління Джо Байдена. Навіть ті, хто дивиться на нього з надією, не говорять про нього як про ідеального президента. Як поетично висловилися в The New York Times, йдеться лише про те, щоб спонукати Америку "прийняти своїх кращих ангелів". Або як висловився сам Байден у першій промові в ролі обраного президента — про те, "щоб відновити душу Америки".

У світі: лідерство через дипломатію

Бен Родс, автор книги "Спогади про Білий дім за Обами", напередодні виборів указував на небезпечну прірву між очікуваннями тих, хто готовий проголосувати за Байдена, та "інстинктами" представників зовнішньополітичного істеблішменту, які вимагатимуть повернення Сполучених Штатів у ранг глобального гегемона. На його думку, якщо Байден прислухається до своїх виборців, то він повинен буде припинити перманентну війну США по всьому світу.

У першу чергу, діючи в рамках цієї логіки, йому варто скасувати дозвіл на застосування військової сили 2001 року. Далі, припинити підтримувати те, що робить Саудівська Аравія в Ємені.

"Замість того, щоб удавати вид мирного процесу анексії палестинської землі премʼєр-міністром Біньяміном Нетаньяху, Сполучені Штати повинні публічно викласти свою позицію з питань остаточного статусу двох держав і підтримати їх на міжнародному рівні і в будь-яких майбутніх зусиллях із досягнення миру", — пише Родс .

Іншими словами, у зовнішню політику США за Байдена повинні привнести мораль тією ж мірою, у якій вони повинні слідувати їй у будь-якому зі своїх штатів, щоб домогтися змін.

"Американці повинні зрозуміти, що більше не може бути ніякого протиріччя між тим, що країна робить удома, і тим, що країна робить за кордоном, — пише Родс. — Можливо, ніщо не демонструє цю необхідність більш зрозуміло, ніж той факт, що деякі з тих же американців, які закликають до санкцій проти Китаю для придушення мирних протестів у Гонконзі, також закликали військових придушити мирні протести у Вашингтоні. Адміністрація Байдена не може потурати цій формі лицемірства. Змінюючи глобальне лідерство США, президент Байден повинен зробити внутрішні дії відправною точкою своєї зовнішньої політики".

Поки що точно незрозуміло, наскільки Байден прислухається до подібних порад. Швидше за все, тут буде спостерігатися вибірковість у діях, так само, як вона спостерігалася в заявах кандидата від Демпартії протягом виборчої кампанії. Він, наприклад, готовий був припинити підтримку саудитів у Ємені, однак стосовно дій Нетаньяху висловлювався так: "Нам необхідно зберегти нашу тверду прихильність безпеки Ізраїлю". Навряд чи це може свідчити про бажання переглянути підходи Вашингтона в цьому регіоні.

Джо Байден, президент, США, безпеку
Джо Байден з охороною

Москва — головна загроза. Що таке "санкції з пекла"

У тому, що Байден віддасть перевагу мові дипломатії, оскільки вона, на його думку, "повинна бути першим інструментом американської потужності", сумнівів немає. Але це аж ніяк не означає, що він не готовий до конфронтації. У першу чергу — з Росією і Китаєм. Москва, на його думку, головна загроза для безпеки США. І новий президент може показово її покарати, аж до введення в дію так званих "санкцій з пекла" — пакету, який був розроблений, але не ухвалений, тому що проти нього виступала адміністрація Трампа.

Наразі цей законопроєкт, оприлюднення якого свого часу привело до обвалу рубля, може стати реальною відповіддю на втручання Кремля в американські вибори, а також на агресію Росії в Україні і Сирії. Там є все — від заборони на операції в США для російських держбанків до персональних санкцій щодо Путіна та його оточення. І хоча сьогодні Байден каже, що першочергові завдання для нього — повернути Сполучені Штати в Паризьку хартію з клімату і ВООЗ, публічне покарання Москви, схоже, не за горами. Ще й тому, що Росія, як і Китай, потрапляє під "великий тризуб" заявлених Байденом пріоритетів: боротьба з корупцією, захист від авторитаризму і просування прав людини.

Відносно Москви все це сплітається в такий тугий вузол, що нагадує кулак, піднятий новим президентом і під його ж полумʼяну промову: "Ми повинні стягнути з Росії реальну ціну за порушення міжнародних норм і підтримати російське громадянське суспільство, яке знову і знову хоробро чинило опір клептократичній авторитарній системі президента Володимира Путіна". Навряд чи це було сказано для того, щоб потім усе спустити на гальмах.

Відносини США та Китаю: приборкати Пекін

При цьому Китай, здавалося б, зможе зітхнути трохи вільніше. Адже він уже не буде "ворогом Америки №1". Але все, однак, не так просто. Байден готовий обмежити імпорт з Піднебесної та скористатися інструментом торгових мит, що активно застосовувався Трампом. Незважаючи на те, що Байден сам називав торгову війну, ініційовану 45-м президентом, "самогубною".

Крім того, Пекін чекають непрості часи перегонів у галузі високих технологій. "Китайці витрачають мільярди доларів, намагаючись заволодіти технологіями майбутнього", — говорить Байден. А США роблять це в недостатніх обсягах. Зростання капіталізації зазначеної сфери (а Байден обіцяє влити сюди $ 300 млрд) буде означати, крім іншого, посилення боротьби проти крадіжки технологій китайцями — те, про що американські аналітики говорили ще на рубежі століть, коли Байден очолював сенатський комітет з міжнародних відносин, доклавши певних зусиль для включення Китаю в СОТ, а кібератаки ще не мали під ногами твердого грунту для розмаху.

Як найефективніше приборкати Пекін? На думку Байдена, потрібно "створити єдиний фронт союзників і партнерів США для протидії жорстокому поводженню Китаю і порушень прав людини, навіть якщо ми прагнемо співпрацювати з Пекіном з питань, у яких наші інтереси збігаються, наприклад, зміна клімату, нерозповсюдження ядерної зброї, а також глобальна безпека в галузі охорони здоровʼя".

Союзи за 46-го президента США, таким чином, набудуть чергову епоху відродження і стануть глобальною прикметою часу. Причому найрізноманітніші, а не тільки НАТО — альянс, який, за словами Байдена, виходить за рамки доларів і центів і прихильність якому в Сполучених Штатах "священна, а не транзакційна".

Кінець політики ізоляціонізму

Це буде означати кінець курсу на ізоляціонізм, який так уперто прокладав Трамп.

Про прагматизм такого підходу Байден свого часу сказав: "Протягом 70 років Сполучені Штати при президентах-демократах і республіканцях відігравали провідну роль у написанні правил, укладанні угод і стимулюванні інститутів, що регулюють відносини між країнами і сприяють колективній безпеці і процвітанню — до Трампа. Якщо ми продовжимо відмовлятися від цієї відповідальності, то станеться одне з двох: або хтось інший посяде місце Сполучених Штатів, але не так, щоб просувати наші інтереси і цінності, або ніхто не зробить цього, і настане хаос. У будь-якому випадку це погано для Америки".

А Джо Байден прийшов для того, щоб Америці було добре. Нехай навіть вона і не буде great again ( "знову величною"), як цього хотів попередній хлопець з Білого дому, якого країна відправила на спокій.