Це вам не Ейяф'ятлайокютль. Виверження вулкана Фаградальсф'ядль очима українця з Рейк'явіка

Уже два тижні в Ісландії вивергається вулкан Фаградальсфʼядль. За цей час місцевість стала туристичною Меккою: безпечно помилуватися на потоки лави приїжджали вже 10 тис. осіб.

Маріупольчанин Сергій Артамонов, котрий наразі перебуває в Рейкʼявіку, поділився з Фокусом враженнями.

Сьогодні я вперше почув плюскіт лави. Розпростерте вогняне поле хвилюється, напирає новими потоками, створює білий шум, що нагадує шум прибою. Перебувати поруч досить безпечно, оскільки краї лавового поля неквапливі, хоч під крихкою, затверділою кіркою-шкаралупою проглядає свіжа лава — вона ще розпечена до червоного і забирає все більше простору давньої долини.

Люди фотографуються біля підніжжя Фаградальсфʼядля, співають пісні, готують гриль прямо на жару, відривають на сувеніри шматки сіро-грифельної лави з гострими шипами, цілуються, обіймаються під хуртовиною, гріються над застиглими брилами, сушать білизну і ставлять камери на таймлапси .

У багатьох від постійного подиву усмішка не сходить з лиця годинами, усі доброзичливі, підтримують, якщо хтось послизнувся, легко знайомляться. Вулкан тут — головний герой, і він обʼєднує.

Рахунок туристів йде на тисячі чоловік, вони говорять різними мовами, збираючись з навколишніх схилів з ліхтариками на лобі в ту ж долину, куди тече оранжево-сталева лава. Коли згущаються сутінки, її колір стає більш кривавим, поле виразніше пронизують тисячі розпечених ниток, ледь біліють засніжені схили сусідніх вулканів і більше не відволікають від вогняного протагоніста.

По дорозі до вулкану ми зустріли безліч молодих людей і людей середнього віку: загартований ісландець з оголеним торсом, спортсмени і навіть загін солдатів. У повітрі в цей час кружляли вертольоти і квадрокоптери. Я ніколи не бачив стільки народу і взагалі стільки всього в одному місці, навіть на open-air-концертах.

Оскільки місцеві соцмережі швидко відреагували на новий тренд, можна сміливо говорити про вулкан-шеймінг, коли стадне почуття кличе в шестигодинний похід за заповітною фотографією на профіль у Facebook.

І раз вже про соцмережі, то з них і дізнаєшся все про техніку безпеки. Однак на ділі стихія вогню часто робить нас ірраціональними та авантюрними. І тоді дуже складно втриматися від того, щоб не помацати лаву, не підійти гранично близько до маси, що насувається, не погрітися біля задимлених мохів.

Одного разу ми побачили дитину, яка підійшла дуже близько до вогню, в інший раз на молодого хлопця мало не впала купа гострих гарячих каменів. На щастя, рятувальні бригади регулярно перевіряють периметр поля, попереджають про нові небезпечні зони, посилюється концентрації газу. На вʼїзді в зону виверження ми заповнили картку і вказали час приблизного закінчення походу — якщо не проїдемо назад, нас почнуть шукати.

На складних ділянках зі слизьким і крутим підйомом уже встановлені канати. Нам пощастило, що стежки були протоптані, — у перший день люди йшли по піщаних і слизьких моховитих горбах без жодних вказівників.

Я не знаю, скільки триватиме це Богом послане виверження — тиждень або ще двадцять років, — але сьогодні я разом з радіацією і легким газовим аперитивом з діоксиду сірки та діоксиду вуглецю отримав своє найяскравіше враження в житті, яскраве — у прямому сенсі.