Залишатись на місцях. Комфортне життя не тільки в столиці

Найпоширеніший страх "панаєхавших" у столицю — не дай боже, повернутися у свою рідну кацапетовку. Проте не в кожній кацапетовці так вже і страшно. Яскраве свідчення тому — поява серед українців дауншифтерів, про яких вже писано-переписано. Але здати власну київську квартиру і звалити жити безтурботно в Гоа може кожен дурень. А от покинути тепле місце майже топ-менеджера і переїхати в Джанкой бути фельдшером, бо на нього тебе рідна держава "безплатно" вивчила і ти перед нею в боргу — це вже рішення достойне окремої п'єси.

Розмір ком'юніті, коли всі всіх знають, спрощує багато бюрократичних процедур. Проста шоколадка в Яремче дорівнює принизливим годинам хамства у держустановах Києва

Зелений туризм останнім часом видається основним джерелом прибутку містечка, хоча по факту мало хто з городян покинув свої звичні роботи. Конкуренція в індустрії міні-готелів дедалі росте, дрібних власників з їх теплою атмосферою й родинним сервісом дедалі більше відтісняють великі готелі. Оптимізм інвесторів зашкалює: будують і будують. Правда, розчищаючи нові території під забудову, ненав'язливо нищиться ліс, а вільні території засипаються будівельним сміттям. Стратегія "не моє — не шкода" працює в усіх пост-радянських закутках. До того ж, ще з часів попереднього мера серед міста стовбичить скандальний зелений паркан: частину міського парку, наслідуючи горді київські традиції, відхапали під будову якоїсь жахливої висотки, що мала б перекрити панораму на скелю, спаплюживши лице міста назавжди. Наразі будівництва нема, але й паркан ніхто зносити не збирається.

Добре розвиваються малі креативні бізнеси: прокат велосипедів, квадроцикли, рафтинг, екскурсії тощо. Поле для інвестицій широке й плодюче, було би бажання.

Розмір ком'юніті, коли всі всіх знають, спрощує багато бюрократичних процедур. Проста шоколадка в Яремче дорівнює принизливим годинам хамства у держустановах Києва.

Загалом життя доволі комфортне. Містечко може похвалитися найнижчим рівнем злочинності. Загальноосвітня школа (я сама в ній вчилася) знання дає далеко не гірші, якщо й не ліпші за всі "припаковані" гімназії міст-мільйонників. І витягнуті лиця скептичних викладачів університетів при вступі яремчанських абітурієнтів тому доказ. Дітей, аби не маялися дурнею, батьки за бажання можуть зайняти тут у школі мистецтв. Особливо сильний в ній художній відділ.

Щороку тут проводиться велика кількість фестивалів — від літературних до байкерських. Жителі соціально та релігійно активні, вболівають за долю міста з такою ж ревністю, як відслідковують, в чому то сусідка прийшла до церкви.

В Яремче працює головний офіс Карпатського Національного Парку, є вольєри з кумедними дикими свинями й оленями, що душу продадуть за шматок вашого бублика. Для любителів панорамних прогулянок тут теж рай: залишив речі в готельчику й пішов собі гуляти в гори. Ціни на приватні садиби для Європи просто смішні — 150 грн за добу за двомісний номер. Навіть не обов'язково бути письменником, аби приїхати сюди усамітнитися й медитувати. (О, ще одна ідея для малого бізнесу: відкрийте тут хтось школу йоги, га?)

Правда, ідеальність теперішньої ситуації дещо затьмарюється тінню будівництва нової траси на Буковель. В обхід містечка. Досі на "великій дорозі" до катання на лижах чи борді можна було відловити сімейного туриста, що дбав за бюджет і розмаїття своїх активностей. (В Яремче й жити, й харчуватися в рази дешевше, ніж на Буковелі, і зайнятися є чим в порівнянні з довколишніми селами курорту). Якщо цю трасу побудують, життя ризикує завмерти в тих темпах, які воно набрало. Того активісти місцевої громади розробляють план порятунку "рядового райяна": від будівництва там дендропарку до надання містечку іміджу українського Давосу. Що ж, ідея прекрасна. Тільки для початку на рівні міської влади непогано було би бодай встановити штрафи за викидання сміття в природі, відслідковувати незаконне винищення лісу й карати за браконьєрство. Так і робочі місця з'являться в патрульних, і міський бюджет поповниться, і карма покращиться.

Мальовниче Яремче – лише один з багатьох прикладів того, як невелике містечко за умови таких самих невеликих зусиль може стати ідеальним місцем для життя. І для цього необов'язково проводити грандіозні реформи чи виділяти величезні кошти з бюджету – достатньо уважніше придивитися до себе, озирнутися навкруги і не полінуватися гідно використати те, що вже є.

Ірена Карпа, письменниця, лідер групи "Qarpa"

Мнение опубликовано на сайте Фокус.ua на украинском языке с целью сохранить особенности авторского стиля писательницы Ирены Карпы