Все статьиВсе новостиВсе мнения
Мнения
Журнал
Красивая странаРейтинги фокуса

Чужая постель. Непраздничные заметки в День Киева

Чужая постель. Непраздничные заметки в День Киева

"Як тебе не любити, Києве мій?" Я поясню…

000

Зазвичай до свят прийнято писати барвисті та помпезні тексти. Не можна імениннику виказувати все, що накипіло, навіть якщо й людина він не дуже. Це вважається правилом дурного тону. Напевно, я це правило порушу і вперше розповім про місто, яке я не любила, але по якому вимушена була ходити кожного дня.

Наша історія з Києвом почалась із того, що я в перший день приїзду перечепилась через тротуарну плитку та розбила коліно. Потім ми довго не могли знайти квартиру. Як виявилось, нашою хазяйкою була натуральна психопатка, тому з'їжджали ми від неї в супроводі представників поліції (тоді ще міліції).

Я пам’ятаю свою першу зиму в Києві, коли обережно торкалась одним пальцем величезних пагорбів снігу й не вірила, що це — у центрі міста. Пам’ятаю, як абсолютно не могла ходити по ожеледі. Як мерзла, як замотувалась у три светри й щоранку плакала, що піду в університет у ковдрі. Коли в 2013 роцi наприкінці березня столицю завалило снігом, не знаю, що мене втримало від пакування валіз. Я постійно губилась, у мене не відкладались у голові ані назви вулиць, ані номери маршруток. Три або чотири рази автоматично викликала севастопольське таксі та довго вибачалась перед диспетчерами. З кожним днем я ненавиділа Київ все більше й більше, він відповідав мені тим самим. Плутав у павутинні вуличок і провулків, лякав темними під’їздами. Більш за все дратували люди: дуже привітні. Допомагають, посміхаються, ввічливі такі, фу! Незважаючи на це, ми якось терпіли один одного.

"Мені подобається Київ!" — колись випадково брякнула я, й це було чисто правдою. Я більше не терплю це місто та не відбуваю в ньому певний термін, тому що так треба. Втім, відчуття "чужого ліжка" переслідує досі

Тому, що мені було потрібно здобути освіту, ну а місту нічого не залишалось, як прийняти мене. Я знаходилась у Києві від канікул до канікул, від відпустки до відпустки, та як тільки мала більше двох вихідних, одразу брала квитки та швиденько збігала додому. Так ми прожили три роки, а потім настав момент, який зараз із моєю подругою дитинства ми можемо охарактеризувати двома реченнями. Ось вони.

"В березні 2014-го я прокинулась у своєму ліжку, але не в своїй країні", — якось написала вона, перебуваючи в той момент у Криму.

"В березні 2014-го я прокинулась у своїй країні, але зрозуміла, що в чужому ліжку", — відповіла я, тому що під час анексії півострову жила в Києві та знімала вже не пам’ятаю яку за рахунком квартиру.

У той момент я зрозуміла що з Києвом надовго та треба щось робити з моїм внутрішнім сприйняттям. Я вперше пішла гуляти сама. Не на виставку, в кіно або на театральну прем’єру, а просто гуляти містом. Дійшла до Дніпра та не кліпаючи дивилася на воду. По річці пройшов катерець, залишаючи повз себе невеличку хвилю. На мить мені здалось, що це шум Мого моря, і я зрозуміла, що жити можна. Якось штучно, але можна.

Коли я приїхала в Київ — це був мій вибір на період навчання та поки я "набивала руку" в професії. Закінчивши університет, планувала повернутись у Севастополь. Випускний через місяць, диплом, впевнена, вже лежить у сейфі деканату. Я прожила в столиці шість років і зараз не поспішаю пакувати валізи, але це вже вибір не мій. Місто, яке мало стати так званим "перевалочним пунктом", стало місцем у якому я вимушена жити. "Ввічливі та привітні люди" перетворились у моїх друзів. Все частіше я виходжу просто прогулятись. "Мені подобається Київ!" — колись випадково брякнула я, й це було чисто правдою. Я більше не терплю це місто та не відбуваю в ньому певний термін, тому що так треба. Втім, відчуття "чужого ліжка" переслідує досі.

Я не бачу сенсу зустрічатись із людиною без почуттів, бути в професії без любові, виходити на вулицю міста та не бути до безтями закоханою в нього. А тому дуже хочеться, щоб щоранку ви прокидались у своїй кімнаті, у власному будинку та в країні, яку ви обрали за своїм бажанням, а не тому що хтось приперся й вирішив вас "захистити".

0
Делятся
Google+
Загрузка...
Подписка на фокус

ФОКУС, 2008 – 2017.
Все права на материалы, опубликованные на данном ресурсе, принадлежат ООО "ФОКУС МЕДИА". Какое-либо использование материалов без письменного разрешения ООО "ФОКУС МЕДИА" - запрещено. При использовании материалов с данного ресурса гиперссылка www.focus.ua обязательна.

Данный ресурс — для пользователей возрастом от 18 лет и старше.

Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентство ИнА "Українські Новини", в каком-либо виде строго запрещены.

Все материалы, которые размещены на этом сайте со ссылкой на агентство "Интерфакс-Украина", не подлежат дальнейшему воспроизведению и/или распространению в любой форме, кроме как с письменного разрешения агентства.

Материалы с плашками "Р", "Новости партнеров", "Новости компаний", "Новости партий", "Инновации", "Позиция", "Спецпроект при поддержке" публикуются на коммерческой основе.