Дворецький і Україна. Як Богдан Хмельницький переграв Московію на Переяславській Раді
Переяславську Раду 1654 року досі прийнято вважати об'єднанням України і Росії. У реальності це був ситуативний союз із Московією: до нього союзниками козаків були татари, після — шведи. А "союз" із гетьманом виявився для Московії настільки провальним, що дворецький московського царя Василь Бутурлін, який його уклав, наклав на себе руки, щоб уникнути страти...
"Цар дуже нагнівався на Бутурліна і послав наказ, щоб йому відрубали голову за три його зради: перше — що він брав хабарі від тих міст і замків; друге — що, здобувши міста, він їх порозорював, а не затримав у своїй владі; третє — що він замирився з ханом. Дізнавшись у Києві, що цар не пробачить невдачу львівського походу і має намір відрубати йому голову, боярин Василь Бутурлін отруївся 31 грудня 1655 року".
М. Грушевський
"Історія України-Русі"
Тверський намісник, ближній боярин і дворецький московського царя Олексія Михайловича Романова Василь Бутурлін готувався до смерті. Зранку він сходив у лазню і відстояв службу в церкві, сповідався і причастився. Потім наказав прибрати світлицю й одягнувся в найкращий одяг. Тепер йому залишилося тільки взяти зі столу кубок з отрутою... Але Бутурлін ніяк не міг змусити себе торкнутися до чаші.
Найвищий посланник
Вікна палацу його двоюрідного брата Андрія, якого Бутурлін завдяки зв'язкам зумів поставити київським воєводою, виходили на Святу Софію. Поглянувши на куполи, що сяяли в зимовому вечірньому небі, боярин мерзлякувато перехрестився і, вставши з-за столу, почав ходити взад-вперед по світлиці.
Два тижні тому про царський гнів і загрозу неминучої страти його попередив через вірну людину давній московський друг, боярин Кирило Наришкін. І ось сьогодні московський гонець привіз Бутурліну наказ передати командування військом Василеві Шереметєву і якнайшвидше прибути до Кремля. Бутурлін розсудив так: якщо він помре "дорогою", його багатства навряд чи конфіскують у його дітей. А ось повернувшись до Москви, перед смертю може втратити все.
Шансів виправдатися в нього не було. Це переможців не судять. А він, схоже, програв усе.
Бутурлін важко зітхнув і знову глянув у вікно на засніжені трикутники київських дахів, над якими тонули у вечірніх сутінках хрести Софії. Два роки тому він був у нестямі від радості, коли цар запропонував йому високу честь очолити посольство до гетьмана Богдана Хмельницького для приєднання українських земель, які до цього належали Речі Посполитій.
Хмельницький, чиї козаки з 1648 року воювали з Річчю Посполитою, неодноразово намагався домовитися про це з царем, але той, не бажаючи війни з польською короною, ухвалив остаточне рішення тільки до жовтня 1653-го. Щоб надати справі законного вигляду, цар зібрав Земський собор, який ухвалив: "...гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами їхніми і з землями прийняти під государеву високу руку для православної християнської віри і святих божих церков..."
А в листопаді Московське царство оголосило Речі Посполитій війну.
Коли дорогою до Хмельницького Бутурлін розгорнув царську грамоту, адресовану козакам, навіть він здивувався, побачивши, що цар іменує себе в ній самодержцем не тільки Великої, а й Малої Русі. "Гарна назва для нових московських земель, які досі в усьому світі знали як Україну", — з усмішкою подумав боярин.
ЦАРСЬКА МИЛІСТЬ. Грамота царя Олексія Михайловича про дарування Василю Бутурліну дворянського титулу, шуби, соболів і надбавки до окладу за Переяславську Раду. 1655 рік
Ціна свободи
Але з гетьманською елітою відразу все пішло не так, як розраховував Василь Бутурлін. По-перше, Хмельницький всупереч бажанню царя вирішив скласти присягу не у святому граді Києві й не в столичному Чигирині, а в зубожілому прикордонному Переяславі — мовляв, не велика важливість. По-друге, виявилося, що козаки, які ведуть кровопролитну війну, шукають не стільки "царської руки", скільки військового союзу, і не хочуть розлучатися зі своєю свободою. Тому Хмельницький одразу зажадав, щоб Бутурлін першим від імені царя присягнув козакам у тому, що не видасть їх польському королю, не порушить їхніх прав і вольностей і "напише на всі їхні маєтки царські грамоти".
Бутурлін позбувся б голови, якби прийняв таку умову. Усе, що він міг, це обіцяти. І він обіцяв: і те, що просили козаки, і навіть більше. "Хороші піддані завжди "чинять віру царям", а ті за це "тримають їх у своєму государевому милостивому жалуванні і піклуванні", — говорив Бутурлін.
Щоправда, обіцянкам його вірили слабо. І коли в день Переяславської Ради гетьман невдоволено сказав, що мусить обговорити позицію московського посла з козаками, і вийшов з Успенської церкви, де мав складати присягу, боярин подумав, що приєднання "Малої Русі" не буде. Незабаром до церкви повернулися переяславський полковник Павло Тетеря і миргородський полковник Григорій Лісницький. Вони знову зажадали, щоб Бутурлін від імені царя взяв на себе письмові або клятвені обіцянки щодо козаків і всієї України. Полковники наголошували на тому, що коронні польські гетьмани завжди так робили під час укладання подібних договорів, які козаки з ними не раз укладали.
Боярин був у розпачі. До чого тут польські гетьмани? Московія завжди жила за іншими правилами! Він знову переконував, обіцяв, кажучи, що королі польські — "не самодержавці, не зберігають присяги своєї, а государеве слово змінним не буває". Але полковники стояли на своєму, відповідаючи йому одне: "Козаки не вірять". Це було якраз після Різдва 1654 року...
Бутурлін знову глянув у темне вікно. "Розбалували цих козаків польські королі та гетьмани", — подумав він, продовжуючи ходити взад-вперед по світлиці. — Всі вони закону шукають, а того не розуміють, що в Московії цар і є закон".
ТАКІ РІЗНІ РАДІ. Версію радянської історіографії — з довгоочікуваним єднанням братніх народів і загальним тріумфуванням — найкраще ілюструє картина радянського художника Михайла Хмелька 1951 року "Навіки з Москвою, навіки з російським народом" (фото 1). Реалістичніший вигляд має написане 1880-го полотно Олексія Ківшенка "Переяславська Рада" з колекції Московської державної бібліотеки (фото 2)
Царські "коти"
Того дня врешті-решт усе вирішив авторитет Хмельницького, який наказав: "Присягаємо!"
Але незгодних було багато. В Успенську церкву не прийшли Іван Богун, Петро Дорошенко, Іван Сірко, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Михайло Ханенко та інші українські полковники, імен яких Бутурлін уже не пам'ятав. Їх було б набагато більше, якби боярин не надіслав заздалегідь до багатьох із них царських шпигунів — стольника Родіона Стрєшньова і дяка Мартем'яна Бредіхіна з багатими дарами. І все ж у підсумку присягу склали напрочуд мало козаків — усього 284 особи.
А коли після урочистого богослужіння Бутурлін дарував сподвижникам гетьмана від імені царя соболині шуби, у негустому натовпі, що зібрався біля церкви, почулося: "Негоже козакам продаватися за царських котів!" Хмельницький, який ніколи не терпів образ, цього разу їх немов не почув.
Бутурлін добре пам'ятав, як наступного дня переяславський люд довелося силою гнати до Успенської церкви. Згадав донесення про побиття царських посланців палицями після того, як вони намагалися привести до присяги чернь і шляхту у володіннях непокірних полковників. Присягати на вірність цареві навідріз відмовилися Брацлавський, Полтавський, Уманський і Кропив'янський козацькі полки, частина міщан Києва, Переяслава, Чорнобиля... Не присягала і Запорозька Січ. Хоч Бутурлін потім і доповів Олексію Михайловичу, що до присяги приведена вся "Мала Русь", сам-то він знав, що його посланці рідко виїжджали з полкових міст.
16 січня 1654 року Василь Бутурлін прибув до Києва і вже наступного дня привів до присяги частину міських козаків і міщан. Боярина дуже збентежило, що присягати цареві не захотіли церковні ієрархи України — митрополит Київський Сильвестр Коссов та архімандрит Києво-Печерської лаври Йосип Тризна. Обидва прекрасно розуміли, що після присяги українська церква, найімовірніше, втратить самостійність. І поступилися лише після особистого втручання Хмельницького.
ХТО КОГО ПЕРЕГРАВ. З договору з царем Богдан Хмельницький отримав максимум вигоди і вже за рік після Переяславської Ради вів переговори про союз зі шведським королем, під опіку якого планував піти після розриву з Московією. Портрет гетьмана з гравюри Вільгельма Гондіуса, XVII ст.
Охматівська битва
Зате в Москві взимку 1954-го Бутурліна зустрічали як героя. Цар прийняв його ласкаво, але сказав, що йому належить закінчити приєднання "Малої Русі", підписавши з Хмельницьким усі необхідні папери. Після довгих переговорів з'явилися так звані Березневі статті. За ними Україна, перебуваючи під протекторатом Московії, зберігала державність з усією повнотою гетьманської влади.
Цар отримував частку від податків, що надходили в українську скарбницю, і обіцянку Хмельницького не мати зносин з Османською імперією та Річчю Посполитою. На радощах, що вдалося зміцнити вплив в Україні, Олексій Михайлович подарував тоді Бутурліну дворянський титул, шубу, чотири мішки соболів і 150 рублів надбавки до окладу. А ще — частину від державних мит і доходів у довічне володіння.
Призначення на посаду командувача 20-тисячної армії, яка наступної зими мала виступити проти Польщі спільно з військом Хмельницького, боярин сприйняв як чергову царську милість. Адже з походів під Смоленськ і Мінськ московські полководці поверталися справжніми багатіями, безсоромно грабуючи населення завойованих територій.
Але в січні 1655 року боярину, який зі своїм військом підходив до Білої Церкви, стало відомо, що кримський хан Мехмед IV Герай, який повернувся із заслання після смерті молодшого брата, запропонував Хмельницькому відновити військовий союз. А коли отримав відмову, став на бік поляків і взяв в облогу Умань, яку захищав Іван Богун зі своїм полком. Біля невеличкої фортеці Охматів під Уманню вночі, в лютий мороз, відбулася перша битва союзників із польсько-татарським військом.
Тоді Бутурлін уперше усвідомив, наскільки козаки, які воювали сьомий рік поспіль, перевершують його стрільців у ратній справі. Коли загін коронного обозного польських військ Стефана Чарнецького прорвався до московського табору, стрільці покидали зброю і втекли, залишивши нападникам трофеї, серед яких були 20 гармат і 300 бочок пороху.
Під час рейду в Західну Україну найбільшою проблемою для Бутурліна стала категорична заборона Хмельницького грабувати українські міста і села
Розвинути успіх полякам завадили козаки. Вони спорудили укріплення з того, що знайшли в таборі, підперши барикади тілами вбитих. Тільки завдяки цьому поляки не змогли остаточно розбити військо Бутурліна. Через три дні обидві сторони видихнулися, зазнавши великих втрат, і Хмельницький, скориставшись перепочинком, почав переговори з Мехмедом Гераєм. У підсумку хан заявив про нейтралітет.
Потім у тил польському війську несподівано вдарив полк Івана Богуна, що вийшов з уманської фортеці. Поляки були змушені відступити. Під Охматовим Бутурлін втратив половину своєї армії, чим вперше в житті викликав неабиякий гнів царя Олексія Михайловича. Утім, тоді йому — герою Переяслава ще все прощалося.
Львівський похід
Під час рейду в Західну Україну найбільшою проблемою для Бутурліна стала категорична заборона Хмельницького грабувати українські міста і села: так похід втрачав для нього будь-який сенс. Ні його стрільці, ні він сам не уявляли війну інакше як серію грабежів і розбоїв, що йдуть, як тінь, за військовими перемогами.
Утім, на землях між Дністром і Бугом, якими тоді мало не щороку прокочувалися хвилі татарських, польських і козацьких військ, поживитися було особливо нічим. Майже 300 великих і малих українських міст лежали в руїнах, уціліли лише сильні фортеці.
На початку осені 1655-го об'єднане козацько-московське військо три тижні безуспішно штурмувало Кам'янець-Подільський. Бутурлін хотів зірвати злість на жителях маленького Тернополя, які також чинили союзникам запеклий опір, — боярин наказав вирізати всіх мешканців до останньої людини, але козаки, дізнавшись про це, взялися до шабель та захистили городян. Коли обурений Бутурлін прийшов до гетьманського намету, Хмельницький, відкинувши дипломатію, сказав йому прямо: "Чи ти при своєму розумі, боярине? У місті і наших людей без ліку. Та й чи по-лицарськи це — вбивати малих дітей та баб?"
Бутурлін був розлючений. Чи пристало йому, царському дворецькому, слухати якогось розбійника! На війні потрібно не в лицарів грати, а показувати ворогові свою силу. Якби вирізали тоді Тернопіль, хто знає, скільки б ще польських міст здалося без бою, зберігши їм людей і сили. Але Хмельницький не тільки не дозволяв різанини, він виступав і проти насильницького переселення мешканців захоплених міст углиб Московії, на якому наполягав Бутурлін. Неприязнь між полководцями зростала з кожним днем.
Однак це не завадило об'єднаним українсько-московським військам розбити армію польського коронного гетьмана Станіслава Потоцького під Львовом і взяти Люблін, Пулави, Казімєж, спустошивши землі аж до Вісли. Бутурлін неухильно стежив за тим, щоб усюди місцеві жителі присягали на вірність московському царю. Тих, хто відмовлявся, страчували. Найбільшою перемогою, за задумом боярина, мало стати взяття Львова, останнього великого міста, яке все ще підпорядковувалося польській короні, — всі інші були взяті московитами або шведами.
Відправивши в місто шпигунів, Бутурлін дізнався, що Львів захищає лише чотиритисячний польський гарнізон, який явно не зможе чинити серйозного опору армії, яка вдесятеро перевершує його за чисельністю. Він уже потирав руки, уявляючи, як доповідає цареві про присягу львів'ян, але в таборі Хмельницького біля церкви Юра почали творитися дивні речі.
ПАМ'ЯТНИК ДВОРЕЦЬКОМУ. Єдине у світі скульптурне зображення Василя Бутурліна (у центрі), який "приєднував" Україну до Московії, досі стоїть у центрі Києва, під аркою Дружби народів
Гетьман став по кілька днів бенкетувати з польськими послами, ведучи переговори про викуп. На всі пропозиції Бутурліна спланувати військову операцію і захопити Львів Хмельницький (чиї козаки сім років тому взяли штурмом фортецю на Високому замку) відповідав відмовою, посилаючись на неприступність міських стін. А одного разу Бутурліну доповіли про те, що львівські городяни отримують листи від генерального писаря Івана Виговського, другої людини після Хмельницького, який радить їм "не здаватися на царське ім'я". Один із довірених людей боярина доповідав, що, вимагаючи у львів'ян капітуляції, Хмельницький прямо висловлював своє невдоволення московитами, а його духівник, читаючи молитву, не згадував царського імені.
Коли гетьман нарешті отримав обіцяні 60 тис. золотих флоринів, він зняв облогу, не попередивши про це Бутурліна. Той був розлючений, дізнавшись, що Хмельницький влаштував військовий парад, провівши під стінами Львова всі свої 34 полки — майже 30 000 бійців. Ці полки не повернулися на позиції, а пішли на схід. Бутурліну нічого не залишалося, як спішно зібрати своє військо з 12 тис. осіб і піти за гетьманом.
Коли Бутурлін зажадав пояснень, Хмельницький повідомив, що до Галичини підходить армія Мехмеда Герая, який об'єднався з ногайськими, бєлгородськими та очаківськими татарами, а разом з ханом іде і польський загін брацлавського воєводи Петра Потоцького. Ще більше вразила Бутурліна друга звістка: великий гетьман литовський Ян Радзивіл прийняв підданство Швеції, а шведський король заволодів Варшавою і Краковом. Уцілілі польські війська Станіслава Потоцького вже присягнули на вірність королю Карлу Х і тепер вважаються шведськими військами. "Невже ми будемо без царського дозволу воювати зі Швецією?" — запитував у листі до боярина Хмельницький.
Відповідати Бутурліну було нічого.
Битва під Озерною
Останній шанс повернутися додому з тріумфом Василь Бутурлін втратив після битви з татарами під містечком Озерна неподалік Зборова. Вона тривала весь день — 9 листопада 1655 року, а надвечір, на превелике невдоволення боярина, Хмельницький почав переговори. Як не біснувався Бутурлін, гетьман стояв на своєму.
Хмельницький не тільки не дозволяв різанини, він виступав і проти насильницького переселення мешканців захоплених міст углиб Московії
Зрештою Мехмед Герай пообіцяв "на віки віків" не нападати на Україну і дотримуватися нейтралітету у відносинах між Україною, Московією і Польщею. Хмельницький у відповідь пообіцяв, що порве з московитами, надаватиме військову допомогу польському королю і не дозволить козакам ходити походами на Крим і Туреччину. Але для Бутурліна найболючішим було те, що татарам довелося віддати обоз — усе, що він і його стрільці награбували в Польщі. Втративши можливість піднести царю як компенсацію за невдалий похід багаті дари, боярин зрозумів, що пропав.
Московське царство розширити не вдалося, більшу частину армії Василь Бутурлін втратив у Польщі. Українці уклали мир із лютим ворогом російського царя — ханом Мехмедом Гераєм, а все награбоване в поляків забрали собі татари. Неважко було зрозуміти, що в Москві на Бутурліна чекала плаха.
Хмельницький же, навпаки, залишився у виграші. В очах європейських государів офіційне визнання його влади над Україною царем Олексієм Михайловичем де-факто перетворило Богдана Хмельницького з бунтівника на повноправного правителя. А звільнивши Західну Україну, гетьман майже досяг своєї давньої мети — підвести під свою булаву всі етнічні українські землі. Зрештою, Бутурліну стало відомо, що ще під Кам'янцем-Подільським гетьман приймав у себе шведського посла і відтоді вів таємне листування з королем Карлом Х (згодом це вилилося в союз зі Швецією, розбудові якого завадила смерть Хмельницького).
Покарати за все це норовливого гетьмана Олексій Михайлович був не в змозі. Зате страта дворецького — у його владі. Думаючи про це, боярин знову в безсилій люті стискав кулаки. Але змінити він уже нічого не міг. За відчиненим вікном тепер висіла чорна непроглядна ніч, у якій уже не було видно ні хрестів Софії, ні вогників у будинках. У світлиці теж було темно, але боярин знав, що за його спиною на столі стоїть срібна чаша з отрутою.
Гнів царя Олексія Михайловича на Василя Бутурліна був настільки великий, що дізнавшись про смерть боярина, він велів спалити його тіло. І лише на прохання патріарха Никона дозволив привезти останки свого ближнього боярина і дворецького в Москву для поховання.