Діти світу. Що трапилося з українськими менонітами

Розенгартська сільська школа в Новослобідці, кілька господарських будівель від колонії Кронсталь у селі Долинському, заводські приміщення і сільське кладовище в селі Широкому, будівля кірхи і магазину в Миколай-Поле, велика частина європейської архітектури Запоріжжя... Досить багато культурно-історичних пам'яток менонітського спадщини збереглося в Українї до наших днів. Тим часом, хто такі меноніти і що вони тут робили, мало хто знає.

Вихідці з Європи, вони були інноваторами у сільському господарстві, машинобудуванні, авіації, легкій промисловості, будівництві, медицині, освіті. Меноніти на заздрість місцевим жителям уміли майстерно прясти шовк, будувати водяні і вітряні млини, конструювати сівалки, обпалювати цеглу і черепицю. Завдяки ним в Україні з'явилися нові породи коней, корів, овець, нові види домашніх птахів. Будучи глибокими гуманістами і пацифістами, меноніти ще у XIX столітті відкрили школи, в яких вчителі змушені були зважати на думки і бажання учнів. Вони одними з перших будували притулки і лікарні для душевнохворих, керуючись тим, що кожна людина в цьому світі гідна допомоги і співчуття.

На жаль, історія цієї етнорелігійній групи, яка в нашій країні перед початком Першої світової війни налічувала понад 70 тис. осіб, трагічна. До 1950-х років менонітів в Україні практично не залишилося — одних знищила радянська влада, інші втекли за кордон. Втім, поневіряння разом з вигнанням — вічні супутники менонітів за їх багатовікову історію існування.

Першоджерел про перебування цієї громади в Україні збереглося не так багато. Але давайте уявимо, що могли б розповісти про своє життя представники різних поколінь менонітів.

Менно Сімонс: "Прощавай, зброє!"

1531-й. Леуварден, столиця Фрісландії. Я католицький священик, але не можу миритися зі смертними вироками, які судді з легкістю виносять винним і які заохочує імператор Священної Римської імперії, ревний католик Карл V. Я виступаю проти насильства, вбивств і страт.

Нам потрібна повністю децентралізована, справжня церква. Де не буде порожніх клятв, розкоші, помпезності. Церква повинна бути простою і аскетичною, а слово Бога можуть проповідувати тільки ті, хто має авторитет, кого обирають парафіяни. Відтепер мої соратники будуть іменуватися doopsgezinden, противниками хрещень в дитинстві, бо вибирати віру може тільки зріла і відповідальна людина. Нам потрібно знайти сили, щоб побудувати храми і нажити майно для нової громади.

1535-й. Монастир поюлизу Доккума. Насильство в Голландії зростає до неймовірних розмірів. Імперська адміністрація посилає проти нас війська. Мій брат загинув. Я, мої брати і сестри по вірі заявили, що є противниками воєн і ми відмовляємося служити в армії. Ми — діти світу, які перекували свої мечі на плуги і списи на серпи, і не знаємо більше війни. За це нас знищують.

Фрідріх Вайгельт: "Ми повинні рятуватися втечею"

1567-й. Ми називаємо себе ім'ям нашого першого вчителя Менно Сімонса — "меноніти". Нас переслідують за наші погляди. У Голландію прибув герцог Альба Кривавий. Людей нашої віри вішають на стовпи, прив'язують голову зашморгом, катують, а потім вбивають розпеченими вилами. Вчора загинули мій батько і старший брат. Мені всього 15 років, я не хочу вмирати. Ми змушені покинути батьківщину, бігти на схід. Укладаємо спожитки на вози і потайки рухаємося в Данциг, який знаходиться під Польською короною. Дорога буде нелегкою. У цьому вільному місті багато рідних душ, німців. Можливо, там ми знайдемо спокій і безпеку.

1638-й. Данциг. Я старий, але все ще сповнений сил і радію життю. Вона сповнена прекрасних моментів. Ми навчаємо городян ремеслам. Нещодавно осушили низ Вісли, мій онук працює на будівництві дамби, а племінник і молодший син будують вітряні млини. Наша громада отримала різні привілеї, ми змогли відкрити багато цехів. Мої правнуки розмовляють трохи дивною для мене мовою, в якій повно готських слів, і я іноді важко розумію їх. Але ми стали повноцінними громадянами Данцига, а не вигнанцями! Я прожив хороше життя.

Пішов під воду. Камінь-водомір Айнлаге 100 років тому і сьогодні

Вільгельм Нейштендер: "Їдемо в новий будинок — в Україну"

1786-й. Данциг. До нашої групи приїхали агенти російської імператриці німецького походження Катерини II. Пропонують переїхати в Україну зі збереженням наших прав і устроєм громади. Обіцяють багато родючої землі і звільнення від податків на 10 років.

1788-й. Данциг. В Україну вирушило 152 сімей менонітів. За ними слідують і інші. Ми оселилися на запорізьких землях біля Дніпра на острові Хортиця, Кічкасі і інших місцях. Ми називаємо свої колонії Материнська Колонія — Moeder kolonies, або Стара Колонія. Біля Кичкаса наша колонія іменується як Айнлаге. Ми з дружиною і дітьми також переселяємося туди.

Йоганн Корніс: "Насаджуємо ліси, прядемо шовк"

1800-й. Україна. Імператор Павло I підтвердив грамотою наші права і привілеї, зазначивши, що "меноніти своєю працею і порядним життям можуть слугувати прикладом для інших колоністів і цим заслужили особливу царську увагу".

1803-1804. Наша друга група переселення отримала землі на річці Молочній в Бердянському повіті. Групи додатково поселяються таким чином: біля Желанна й Очеретянко на Запоріжжі, Барвінкове — на Слобожанщині. Також наші брати і сестри поселяються на Херсонщині біля Ніколо-Козельська і Заградівці. Частина людей поїхала до Криму і навіть на Кубань. Нам дійсно дали багато землі. Будуємо будинки за своїми законами, що трохи дивує місцевих жителів. Вони сміються, що ми не рубаємо дерево, якщо воно росте на місці спорудження будинку, а або зменшуємо площу будови, або шукаємо іншу ділянку. Але для кожного з нас важливо зберігати природу в первозданному вигляді. Якщо Бог вирішив виростити тут дуб або березу, ми не можемо їх рубати.

1820-й. Орлов, Мелітопольський повіт. Я багато працював, і ось нарешті мені вдалося побудувати християнську школу в Бурштині. Це тільки початок, тому що такі школи будуть і в інших населених пунктах. У наших закладах є правила, які передбачають гуманне навчання дітей з урахуванням їх інтересів. Ми навчаємо дітей не у страху, намагаємося не вбити у них інтерес до осягнення чогось нового. Ми самі створюємо навчальні програми, а наші вчителі неймовірно талановиті. І в школу зобов'язані ходити всі — і дівчатка, і хлопчики. Серед нашої громади не повинно бути безграмотних людей.

1830-й. Наші господарства діляться на рівні частини для кожної сім'ї. Кожна колонія (ми називаємо їх нумер) має 20 або 40 господарств. Наші будинки з глини. Дерев у степу майже немає. Розводимо рогату худоба, також у нас багато овець. Усе, що потрібно для життя, ми робимо самі: взуття, одяг, полотна, інструменти. Землю намагаємося не виснажувати. Спочатку сіємо ярі. Пізніше засіваємо овес, ячмінь, пшеницю. Нещодавно почали засівати озиму пшеницю. Біля колоній ми посадили маленькі ліси, будуємо млини голландського типу.

Багато хто дивується, що ми надзвичайно любимо чистоту. У нас до цих пір залишилося безліч речей з Пруссії, які важливі для нас так, як і фамільні цінності. На щастя, у нас завжди є улюблена кави, яку доставляють з Пруссії. І так, більшість з нас вже знає малоросійське наріччя. І хтось навіть взяв прізвище на український манер. Мій сусід, наприклад, тепер вже не Іоганесс Граугозен, а Іван Сіроштан.

1836-й. Юшанлаге. Нещодавно було створено зразкове конярство і вівчарство, побудовані заводи — цегляний, черепичний і з випалювання вапна. А ще взяли під особистий контроль усю систему шкіл і освіти менонітської громади.

Абрагам Кооп: "Будуємо заводи, лікуємо людей"

1848 й. Шенвізе. Нещодавно покинув світ Йоганн Корніс. Наша громада встановила пам'ятник у вигляді обламаної мармурової колони на знак того, що його праця не був завершена. Завдяки йому ми маємо кращі школи і безліч нових видів тварин. Наприклад, вівцю з жовтими вухами і червону "німецьку" корову. Також ми вдячні йому за те, що почали садити шовковицю, у нас з'явилася культура шовкового хробака, а в Молочанську заснована прядильна фабрика шовку і полотна. За його вказівкою ми висаджуємо фруктові дерева, цілі плантації садів.

1863-й. Мені вдалося відкрити в нашій колонії майстерні з виробництва соломорізок і залізних деталей до вітряних млинів. Найближчим часом ми плануємо перетворити ці майстерні на завод сільськогосподарських машин, що випускає жатки, молотарки, букери і плуги.

1871-й. Сумні новини: унаслідок колоністської реформи меноніти позбавлені статусу іноземних поселенців і відповідного права на внутрішнє самоврядування. А згідно з військовою реформою ми позбавлені права звільнення від військової служби. Щоправда, нам вдалося досягти введення альтернативної служби на підставі ст. 158 Статуту про військову повинність: у пожежників і лісових командах. Однак настільки несприпустиме порушення прав, викликаних умовами нашого переселення, сіє паніку і викликає бурю обурення і масову еміграцію в Північну Америку. Нещодавно отримав лист від братів по вірі з Заходу, завдяки якому дізнався, що всі швейцарські та прусські меноніти виїхали з Волині та Київської губернії.

Попереду ДО СОНЦЯ. Меноніти Корнеліус Гільдебранд, Петер Унрау і Гейнріх Пленерт підкорили небо за допомогою саней і коней, 1920-ті роки

1874 й. Нас визнали військовозобов'язаними і в Російській імперії, тому втеча в Америку триває. Багато сімей виїжджають в Азію, де обробляють палаци Хівінського хана. За це добре платять золотом.

1880-й. Україна. Усі кинулися за океан, у Канаді і в США у нас тепер 60 тис. братів і сестер. Не знаю, скільки менонітів залишилося б в Україні, але уряд пішов на поступки і замінило нам військовий обов'язок на службу з охорони державних лісів. Триває російсько-турецька війна, і хтось із наших все ж служить на фронті. Але ми не беремо зброю до рук, адже ми не солдати. Ми рятуємо поранених на фронті, працюємо лікарями і санітарами. Адже людське життя безцінне.

Корнеліус Гільдебранд: "Він злетів!"

1907 й. Газети пишуть, що в нашій громаді "Сини Гільдебранда і Прісс" творяться чудеса: "Трійця молодих хлопців, захоплена публікаціями про братів Райт, сконструювала свій перший літак. Неймовірно, але їм по 16-17 років!"

Якщо точніше, ми називаємо його планером HUP — абревіатура з перших букв прізвищ: мого, Петера Унрау і Гейнріха Пленерта. Було цікаво. Планер на лижах розганяли коні, після чого він ширяв у небі.

Але ми вирішили створити справжній літак. Зараз 4-циліндровий авіадвигун вручну збирають на заводі Гільдебранда, а фюзеляж і крила роблять у Шенвізе. Лише одна деталь буде імпортною — пропелер, який привезли з Німеччини. А на шасі не вистачає грошей, невже знову доведеться запускати літак на лижах за допомогою коней?

1914 й. Почалася війна. Наші люди не пішли на фронт. Але ми допомагаємо чим можемо. Наші заводи, а їх усього вісім і вони доволі великі, займаються виробництвом землеробського знаряддя, роблять сівалки, жниварки, вози, плуги. Ми збираємо сотні тисяч рублів у Російський Червоний Хрест. Менонітська громада становить понад 77 тис. в Україні, а це велика сила.

1915 й. Україна. Набрав чинності закон про ліквідацію німецького землеволодіння в Росії, який зарахував усіх менонітів до німецьких колоністів. Ми направили судові позови, щоб нас визнали голландцями. Починається страшна пропаганда проти всього німецького. Це дуже небезпечно для нас.

1917-й. Наша група перша з національних меншин в Україні, яка вислала окрему делегацію влітку 1917 року до визнання Центральної Ради і Українського уряду.

1918 й. Після відходу німецьких військ нас грабують махновці, денікінці, врангелісти і червоні загони. Людей б'ють або примусово забирають до армії. Величезна кількість наших людей вмирає від епідемій висипного тифу. Більшовиками розстріляний Яків Судерман за те, що видав допомогу українському уряду в розмірі 40 тис. руб.

1922 й. У часи повернення радянської влади нас усіх знову записали німцями. Незважаючи на те, що у нас голландські прізвища і ми говоримо стародавнім діалектом фризько-фламандських мов з безліччю німецизмів, що нагадує німецько-голландську. Більшість цьому раді, оскільки Німеччина повертає своїх синів і дочок, які визнають себе німцями і знають німецьку.

1923 й. Колишній завод Абрагама Коопа перейменований в "Комунар" (теперішній Запорізький автомобілебудівний завод. — Фокус) Однак напрям діяльності зберегся з урахуванням появи нової сільськогосподарської техніки — тракторів, збиральних комбайнів та іншої сільськогосподарської техніки. На заводі готується до випуску перший радянський зернозбиральний комбайн "Комунар".

Корній Нейштендер: "Мій будинок під водою, мій брат розстріляний"

1927-й. З важким серцем я покинув рідну Айнлаге. Нам дали кілька годин на збори і наказали покинути наші будинки. Через поспіх я забув забрати дзвінкий прусський годинник прадіда — він до сих пір працює! Айнлаге та інші колонії біля Дніпра дуже скоро опиняться на дні цієї величезної річки, адже тут будують електростанцію. Це означає, я ніколи не зможу відвідати могили батька, матері і всіх дідів-прадідів, які починали будувати в голому степу будинку, майстерні, школи, церква. А дніпровські пороги — це диво природи! Коли я їх ще раз побачу у своїй стихійній люті? А наші розкішні сади... Як можна все це затопити ?!

1932-й. Ми чесно заробляли на хліб, кожного разу починаючи з нуля, а нас звинувачують у тому, що ми кулаки й вороги колективізації! У нас відбирають все. Таких податків ще ніколи не було. У місто виїхати неможливо. Торгувати заборонили. Люди голодують. Помирає велика кількість дітей, людей похилого віку. Ніхто не в змозі нам допомогти. З чуток, багато сусідніх українські села оточені військами. Я чув десь далеко постріли.

1934 й. Прочитав районні газети. Нас звинувачують у проведенні контрреволюційної агітації, спрямованої на знищення колгоспної системи і підрив органів радянської влади. Відправляти листи родичам в Канаду вже небезпечно. За це садять до в'язниці.

1937-й. Мій брат заарештований і розстріляний за шпигунство на користь німецької розвідки. Я знаю, що незабаром прийдуть за мною... Кордон закритий остаточно. Повернутися до Німеччини та інших країн уже неможливо. Не випустять. Я відчуваю подих смерті. Я не знаю, що буде зі мною і моєю родиною.

МАЙСТРИ НА ВСІ РУКИ. Природні повені меноніти навчилися долати

*********

Корній Нейштендер не помилився, незабаром його дійсно розстріляли за звинуваченням у шпигунстві, як і 41 тис. його братів за етносом і вірою. У цілому під час "Німецької операції" заарештовано і відправлено до таборів та заслання понад 55 тис. чоловік.

Не дивно, що той, хто вижив і залишився у своїх будинках, у 1941 році зустрічав німецьку армію як визволителя від комуністичного терору. Коли німці почали відступати, багато менонітських родин перебралися до Німеччини, де їх привітали як Volksdeutsche (етнічні німці). Після війни радянський уряд звинуватив усіх менонітів у "колективному співробітництві з німцями". Менонітські громади були знищені, людей виселили до Казахстану та Сибіру. Лише в 1990-х роках уряду Казахстану, Росії та України дозволили нащадкам цих людей емігрувати на історичну батьківщину або в інші країни. Переважна більшість з них вибрали Німеччину, Нідерланди, Францію, Бельгію, США, Канаду, Мексику, Австралію і т. д.

Сьогодні у 65 країнах проживає близько 1,3 млн менонітів. Деякі громади ведуть закритий спосіб життя, відмовляючись від благ цивілізації і дотримуючись заповідей предків. В Україні є три нечисленні менонітські громади в Запорізькій області та Херсоні. Є Будинок-музей німецьких колоністів у селі Ручаївка. Фокус вніс цей музей в топ-100 місць України, які варто відвідати.

А ще увагу дайверів все частіше привертає "Запорізька Атлантида" — та сама затоплена колонія Айлаге, яка приховує безліч нерозкритих таємниць про життя менонітів.

Люди, які прийшли на наші землі без зброї, з бажанням чесно працювати, не знайшли тут спокійною і безпечного життя. Переплавивши свої мечі на плуги, а списи на серпи, вони виявилися безпорадними перед світом, повним жорстокості і насильства.

Фото: Ростислав Камеристого