"Погані дороги", хороші фільми. Українське кіно про Донбас збирає нагороди закордоном

Останнім часом український кінематограф регулярно збирає престижні міжнародні нагороди. Повнометражна антиутопія "Атлантида" (2019) Валентина Васяновича та дебютний документальний фільм Ірини Цілик "Земля блакитна, ніби апельсин" (2020) потрапили в лонг-лист "Оскара". Українсько-ізраїльська короткометражка "Анна" Декеля Беренсона — в шорт-лист премії британської кіноакадемії BAFTA. Дебютний повний метр Катерини Горностай "Стоп-Земля" про підлітків відібраний на конкурс Берлінале, де в березні відбудеться його прем'єра в програмі Generation 14plus.

Нагадаємо, "Атлантида" у 2019 році отримала другий за значимістю приз на Венеціанському фестивалі в програмі "Горизонти", а "Земля блакитна, ніби апельсин" відзначена нагородою "За кращу режисуру" на американському форумі незалежного кіно "Санденс".

У 2020 році картина Наталії Ворожбит "Погані дороги" (в український прокат виходить 1 квітня), знята нею за власним сценарієм, нагороджена у Венеції призом "За найбільш інноваційний фільм".

А у 2018 році трагікомедія "Донбас" Сергія Лозниці відзначена в Каннах у програмі "Особливий погляд".

З шести згаданих картин п'ять — про Донбас.

Васянович так пояснює Фокусу звернення до цієї тематики і жанру антиутопії: "Я хотів зняти фільм на актуальну тему. Мені було цікаво відрефлексувати на тему війни. Я написав сценарій, ми виграли пітчинг. Спочатку фільм був про ситуацію тут і зараз. Почав його знімати у 2017 році. Хотів зробити історію про Маріуполь, про патріотів та сепарів. Але зрозумів, що ця історія мені не подобається: антагоніст, головний герой — шаблонно. Я вирушив у "поля", став активно спілкуватися з людьми, щоб зрозуміти, що насправді там відбувається. Потім мене ця історія стала дратувати тим, що була націлена виключно на українську аудиторію, а зарубіжні глядачі не зрозуміють, про що там мова. Тому в якийсь момент я придумав цей трюк — стрибнути в майбутнє".

Режисер зробив два вірних кроки для підкорення західної публіки: звернувся до злободенної тематики і знайшов найбільш адекватну форму для її сприйняття Заходом. Нагадаємо, час дії стрічки — 2025-ий. Уже рік, як Україна перемогла у війні на Донбасі, де відбулися екологічна та економічна катастрофи. Металургійні заводи закриваються новими західними господарями. Головний герой фільму, ветеран АТО, водій, страждає від посттравматичного синдрому. Його рятує любов дівчини з місії "Чорний тюльпан", яка повертає надію, що випалена війною душа головного героя і Донбас воскреснуть для повноцінного життя.

У 2017 році Васянович зняв у художньому сенсі більш новаторський, на думку критиків, фільм "Чорний тюльпан" — про кризу середнього віку та інфантилізм київського фотографа, але головні світові кінофоруми стрічку не помітили, чого не скажеш про "Атлантиду".

Жінки — наше все

У документальній стрічці Ірини Цілик "Земля блакитна, ніби апельсин" головна героїня, 36-річна Ганна, мешканка Красногорівки, тягне на собі чотирьох дітей: двох старших, сестер, і двох молодших, братів. Як мстиво каже їхня бабуся: "Батько поїхав в Канаду і не повернувся. В Україні дітей виховують жінки". Вони рятуються творчістю: знімають про війну і мир аматорське кіно.

Мелодрама "Анна" розповідає історію матері-одиночки Анни, яка виховує 16-річну дочку. Головна героїня працює на м'ясопереробному комбінаті та мріє про краще життя. Життя Анни важке і безпросвітне, вона відчайдушно хоче все змінити. Увагу жінки привертає реклама на радіо, і вона вирішує піти на вечірку для американців, які подорожують в пошуках любові. Історія ця цілком мирна і камерна, але, як свідчить анонс, "Анна живе на охопленому війною сході України". Ця картина — іронічне зображення туристичних поїздок іноземців за нареченими в Україну.

Драма Наталії Ворожбит "Погані дороги" (прем'єра — 1 квітня) — погляд на війну на Донбасі в п'яти новелах. Там показані стратегії виживання жінок різного віку у прифронтовій зоні — від школярок, які заводять романи з солдатами, до журналістки, яка потрапила в лапи військового-маніяка з ОРДЛО. Фільм талановитий, чесний і жорсткий.

Актуальність плюс талант

Остросатирична трагікомедія Сергія Лозниці "Донбас" теж складається з новел, тільки їх тринадцять. Це багатошарова метафора всього, що пов'язано з війною на Донбасі, включаючи імітацію її наслідків у комерційних цілях. У ключовий новелі зображується, як найняті актори розігрують в ОРДЛО жертв обстрілу (центральний персонаж — відома комедійна актриса Тамара Яценко, легендарна театральна Проня Прокопівна). У фіналі акторів розстрілюють, щоб не віддати їм гонорар. Фарс переходить в трагедію.

Причини популярності донбаської тематики пояснює Фокусу Алік Шпилюк, голова Українського оскарівського комітету: "Тут два аспекти. З одного боку, донбаська тема — це те, що може помітити західний глядач. Інші проблеми, які у нас є (бідність і корупція, наприклад), до такої міри наші внутрішні, що Захід це не сильно хвилює. Але яскраві, талановиті українські художники не можуть обійти цю тему, будь то Васянович, Лозниця, Цілик або Ворожбит. Так, ці режисери зачіпають насущні, болючі проблеми, а коли їх талант торкнувся такої актуальної теми, як Донбас, їх роботи були відзначені увагою і призами".

До всієї цієї розсипи нагород одна тільки українська картина "Плем'я" (2014 року) Мирослава Слабошпицького про кримінальних глухонімих підлітків зібрала потужний урожай міжнародних нагород: понад 60 призів. До речі, стрічка "Стоп-Земля", що претендує на призи Берлінале, — теж про проблеми підлітків, перше кохання, складнощі дорослішання, тільки без кривавих розборок.

Любимо посміятися

Цікаво, що на внутрішньому ринку (Фокус давав недавно 12 знакових кіногероїв України) лідирують комедії, що збирають величезні каси, такі як "Божевільна весілля" (2018) і "Дзідзьо Контрабас" (2017). А на світовий кіноринок ми поставляємо депресивні кіноісторії, пов'язані так чи інакше з війною на Донбасі. Виходить такий собі розрив в сприйнятті: судячи з кіно, яке йде на експорт, у нас в країні твориться пекло, а в наших топових фільмах і серіалах для своїх показане зовсім інше життя, інші герої — кумедні, лукаві, що не забувають про свою вигоду.

Виняток з "експортного варіанту" — комедійний фільм "Мої думки тихі" Антоніо Лукіча про матір, що опікає доросле 25-річне дитятко. Цю стрічку із захопленням прийняли країни колишнього Варшавського договору: на фестивалі в Карлових Варах в секції East of West ("На Схід від Заходу") "Думки" отримали Спеціальну премію журі.